Коли у тебе дві війни. Як онкохворі знаходять прихисток на Волині

Дві доби в дорозі через всю Україну, тікаючи від вибухів. Туди, де буде можливість не лише спокійно поспати, а й отримати життєво потрібну хіміотерапію або обстежитись, щоб розуміти, як просувається боротьба ще й на цьому фронті.

В онкохворих українців зараз дві війни. З Росією, яка знищує наші міста й села, та з раком, який знищує тіла. Неможливість отримати лікування лякає їх не менше, ніж обстріли, пише Перший.

Страх паралізує не лише через вибухи

«У мене аж панічні атаки почалися. Я втратила шість кілограмів за ті дні, поки боялась, що не зможу продовжити лікування, – розповідає киянка Лариса. – Ще й із собою не було жодних документів, окрім виписки після операції. Боялась, що не приймуть ніде. Але, на щастя, взяли і відразу хімію почали».

Останній зимовий місяць у жінки видався дуже непростим. 8 лютого їй зробили операцію через рак молочної залози, а за день після виписки вона захворіла на ковід. Хвороба минала тяжко – висока температура нічим не збивалась. Було страшно, бо онкохворі особливо вразливі до коронавірусу. Однак 22 лютого Лариса врешті одужала. 24-го почалась війна…

«Ми не думали, куди саме їхати. Просто сіли в машину і рушили в західному напрямку. Брат дзвонив по всіх знайомих, однокласниках. Врешті через треті руки знайшли житло під Луцьком», – каже жінка.«Там у мене лишилась мама. Зв’язку немає вже чотири дні…»

Віра разом з чоловіком виїхала з рідного Старобільська Луганської області, коли під містом вже були російські танки. Дорога зі сходу на захід, де прихистили родичі, тривала дві доби.

До війни жінка встигла зробити операцію і пройти променеву терапію. Тепер потрібен плановий огляд, аби розуміти, на якому етапі хвороба та яке лікування варто пройти. До Волинського онкоцентру Віру скерували на гарячій лінії МОЗ.

«Одна справа – просто їхати до родичів у гості, зовсім інша – залишати свій дім, хоча тут дуже доброзичливі люди, які тепло нас прийняли. Україна і українці не хотіли цього. Там у мене мама лишилась. Зв’язку з нею немає вже чотири дні…» – розповідає жінка.

І Віра, і Лариса дякують лікарям за допомогу, хоча й бояться, що ліки можуть закінчитись.

Чи вистачить препаратів і місця всім

Директор Волинського обласного медичного центру онкології Юрій Малімон підтвердив, що пацієнти вже прибувають з Чернігівської, Київської, Вінницької та інших областей. Лише за один день прийшло вісім переселенців.«Ми нікому не відмовляємо. Приймаємо всіх», – каже він.

Тут стараються довго не тримати пацієнтів, які проходять хіміотерапію. Один «відкапався» – і на його місце прийшов наступний. Так, у відділенні на 35 ліжок за день було понад 60 пацієнтів. Ще 10 додаткових ліжок для хімії виділили в гінекологічному відділенні. Променева терапія теж працює з перевантаженням.

«У нас є ще один корпус, який планували запускати в березні. Там має бути сучасне відділення хіміотерапії на 50-60 людей. Ремонтні роботи на 99% закінчені. Але не встигли обладнати маніпуляційні. Тендери проведено, а обладнання не можуть привезти.

Проте, якщо хворих більшатиме, ми, звісно, будемо використовувати цей корпус. Зробимо пансіонат для пацієнтів. Там вже стоїть 38 ліжок, є душові, туалети. Все працює. Єдине – немає столиків, постільної білизни. Шукаємо зараз.Пацієнти будуть отримувати хіміо- та променеву терапію в старих корпусах, а ночуватимуть у пансіонаті. Це як варіант», – каже Юрій Малімон.

Медикаментами заклад поки забезпечений, розповідає директор. Запасів деяких препаратів вистачить на місяць-два, проте інші вже закінчились.

Наприклад, немає карбоплатину.

«Це державні закупівлі – в аптеках такого не купиш. Тому виходимо якось з ситуації. Наприклад, сьогодні знайшли у Львові залишки і передали сюди. Немає зовсім герцептину, який дуже затребуваний при онкології молочної залози. Його не встигли закупити за кордоном, а відтак препарату взагалі немає в онкоцентрах.

Ми написали в Національний інститут раку і Київський міський онкоцентр, які зараз не працюють, щоб передали нам частину ліків, оскільки в нас їхні пацієнти. Побачимо, як далі буде», – каже очільник онкоцентру.Щодо операцій, то їх онкоцентр проводить, незважаючи на обмеження планових процедур.

«Люди з діагнозом рак не можуть чекати, поки війна закінчиться. Якщо вчасно не надати допомогу, людина може померти», – пояснює Юрій Малімон.

Координатор медичного напрямку при Волинській обласній військовій адміністрації Ігор Гнетньов також підтверджує, що заборона на планові процедури не стосується онкології:

«Ми розуміємо, що онкологічні хворі мають план лікування, що включає хіміотерапію, променеву терапію, оперативне втручання. Зупиняти їх не можемо, бо від цього залежать життя і здоров’я кожної людини. Гемодіаліз також проводять. У тому числі на півночі області, де ризик бойових дій найвищий».Реанімація у підвалі

Підвал онкоцентру, де раніше проводили реабілітацію пацієнтів, тепер переобладнали під додаткову реанімацію. Поставили п’ять ліжок та кушетку, додатковий генератор, апарати ШВЛ, кисневі концентратори. Є душові й туалети.

«Донедавна тут були пацієнти у важкому стані, яких не можна носити сходами туди-сюди, коли спрацьовує повітряна тривога. На щастя, всім уже краще і їх перевели в звичайні відділення», – каже Юрій Малімон.

Для тих пацієнтів, що можуть ходити, в підвалі поставили крісла. Вдень, коли працює поліклініка, а не лише стаціонар, під час повітряної тривоги тут потрібно розмістити до 350 людей.«На щастя, сьогодні лише двічі вмикали сирени, а в минулу неділю, коли я чергував, то разів десять. Хоча є люди, які категорично проти спускатися в підвал. Силою ж їх не приведеш», – зазначає керівник медзакладу.

З початку війни в онкоцентрі організували додаткових чергових лікарів та медсестер. Також посилили охорону.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---