«Копієчка до копієчки – і є сума». Луцькі волонтерки про те, чому так важко збирати гроші на армію

20 гривень і дві тисячі однаково важливі для волонтерів, кажуть лучанки, які не один рік збирають гроші на потреби захисників.

Чого зараз найбільше потребують військові? Чому люди соромляться малих донатів? Та як волонтерство може врятувати? Про це йдеться в сюжеті «12 Каналу».

«Якби я сіла зі своєю бідою, зі своїми проблемами і просто сиділа, то вже давно збожеволіла б», – каже волонтерка Наталія Ніколаєва.

Рятують рідні, друзі та волонтерство. Наталія волонтерить ще з 2018 року, коли її син Дмитро потрапив на війну. Водяне, Гнутове, Широкине на Донеччині – тоді це був один із найгарячіших напрямків фронту.

«На той момент я допомагала тільки 36-й бригаді, в якій служив син», – пригадує жінка.

У квітні 2022-го в Маріуполі Дмитро потрапив у російський полон. Тоді, зізнається, не думала, що це триватиме так довго. Зовсім скоро її сину буде 27. Уже два дні народження він зустрів у полоні. Наталія вірить, що наступний святкуватимуть удома. Зустрівши сина, каже жінка, попросить у нього пробачення.

«Мабуть, за те, що я не можу його витягнути. Мабуть, що не таку долю я хотіла для своєї дитини», – пояснює Наталія Ніколаєва.

За два роки чекання вона не опустила рук і нині вбачає свою місію в допомозі всім українським воїнам.

«Немає пріоритетів: чи це наш із Волині, чи це не наш із Волині. Ми допомагаємо всім, хто до нас звертається, і це нормально. Тому що вони всі для нас стали рідними. Вони там за нас, а ми тут за них», – наголошує Наталія Ніколаєва.

Разом з Анною Косенко вони створили громадську організацію «Луцьк єдиний». Кажуть, що будуть залучати підприємства, організації, владу. Усе для того, щоб збирати швидше та більше для захисників.

«Просто звичайне «дякую» від хлопців настільки стимулює, що хочеться віддати ще більше, хочеться зробити ще більше. Ніби азарт якийсь уже, що ти не можеш зупинитися», – каже волонтерка Анна Косенко.

Запитів багато: безпілотники, автомобілі, медицина, зв'язок. Найчастіші – FPV-дрони і транспортні засоби.

«Це розхідний матеріал, на жаль, але коштує чимало. І їх потрібно дуже багато», – зазначає Наталія Ніколаєва.Читати ще: «На першій ярмарці зібрали 40 тисяч і купили бус. Він досі живий», – волонтерка з Луцька

Волонтерити, додають жінки, стає все важче. Відчувається втома суспільства.

«Ти розумієш, що клянчиш гроші в людей. Багато людей, ті, хто донатив на постійній основі, втомилися», – звертає увагу Наталія Ніколаєва.

«Людина не має багато, але змогла ті 20 гривень дати. Вона віддає серцем. Це її серце, це її душа. Вона так само переживає. Від пенсіонерів дуже багато таких сум приходить. Ми ж розуміємо, що пенсія на сьогодні – це мізер, але людині треба прожити, поїсти, купити ліки. Все вартує грошей», – розповідає Анна Косенко.

Тому лучанки вкотре наголошують, що маленьких донатів не буває. Вони однаково тішаться і тисячам, і гривням.

«Копієчка до копієчки – і є вже сума. Тому не треба соромитися, що ти скинув 10 чи 20 гривень. Повірте, іноді за такий донат більше вдячності, тому що розумієш, що більше людина не змогла дати», – зауважує Наталія Ніколаєва.

Волонтерки розповідають, що з кожною передачею на фронт обов'язково їдуть солодощі та приємнощі від найменших. Захисники цьому неймовірно тішаться.

«Ми обов'язково додаємо солоденьке, щоб хоч трошки приємно зробити. Нам допомагають школи. Дітки малюють листівки. Ми теж їх передаємо. Ми живемо заради наших дітей, для того, щоб їхнє майбутнє було гарне, світле, щоб вони не бачили цієї війни, щоб вони не бачили ніколи горя», – каже Анна Косенко.

«Вони тримають мене на цьому світі – надія і віра в найшвидше повернення Діми. Мене тримає надія і віра в те, що все вдасться у волонтерстві, що ми будемо досить швидко закривати збори і допомагати нашим хлопцям», – додає Наталія Ніколаєва.

Жінки закликають кожного українця не бути осторонь і пам'ятати, що кожен донат важливий.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---