Луцькі інвестори: спадок родини Глікліхів

Під час розповідей про історію Луцька ми частіше звертаємо увагу на будинки, ніж на те, хто їх будував. У кращому разі акцентуємо ще й постать архітектора, особливо, коли йдеться про особу знану чи більш помітний стиль, в якому запроєктовано будівлю.

Але все починалося з людей, які просто вирішили, що вони хочуть збудувати щось, вкласти гроші і запустити в цій нерухомості якийсь бізнес чи віддати її на благодійність.

Хочеться започаткувати рубрику про інвесторів, які вкладали ресурси в розбудову Луцька. Хто були ці люди, чим вони займалися, для яких цілей будували? Оскільки в радянський час приватної власності не було, то верхня хронологічна межа рубрики обмежиться 1939 роком. Нижньої межі не ставимо, проте найбільше хочеться акцентувати на тих інвесторах і їхніх спорудах, які збереглися, тож переважно йдеться про лучан від кінця ХІХ століття.

Сьогодні більше знайомимося з уже точно відомою широкому читачу родиною Глікліхів. До нашого часу в Луцьку збереглося щонайменше шість будівель, що належали різним членам родини. Крім того, є десятки споруд, зведених із цегли заводу, яким ця родина керувала.

Глікліхи – один із найбільших, найвпливовіших і найзаможніших єврейських родів у Луцьку від кінця ХІХ століття до Другої світової війни. Серед них були благодійники, духовні особи, підприємці, будівельники.У списку домовласників за 1892 рік серед перших позицій фігурує такий собі Шимон Глікліх. Його можна вважати зачинателем тієї відомої частини луцької родини. Власне, походження Глікліхів поки що невідоме. Як і те, хто й коли назбирав капітал, який допоміг родині розгорнути широку діяльність.

У Шимона Глікліха і його дружини Фейги було троє дітей: Абрам, Мойсей та Регіна. До речі, дочка пішла заміж за Марка Кронштейна. І так ці дві родини поєдналися. Можна припустити, що корені Глікліхів, як і Кронштейнів, тягнуться із Центральної Європи (Кронштейни походили з Австрії). Обидва прізвища мають німецьке звучання. Якби у слові Глікліх першу букву «і» замінити на німецьку «ü», то слово glücklich перекладається як щасливий.

Читати ще: Луцькі цегельні la Belle Époque

Син Шимона Абрам пов’язаний із кількома знаковими для Луцька об’єктами. Вочевидь, отримавши у спадок від батьків певні ресурси, у 1902 році він збудував цегельню «Лучанин». Вона розташовувалася в районі нинішньої вулиці Цегельної. Її вироби користувалися великою популярністю. З цегли цієї цегельні збудовано багато будинків у Луцьку. Нерідко на цеглі можна знайти штамп з назвою заводу.
Абрам Глікліх не відставав від технічних новинок. Він був одним із перших автовласників у Луцьку. А коли в місті у перші роки 1900-х влаштували телефонний зв’язок, то чоловік деякий час завідував телефонною станцією. Він також був одним із перших абонентів.

Згодом саме Абрам Глікліх за свої організаторські здібності та вплив став старостою Великої синагоги.

У 1901 році на вулиці Шосейній він почав будувати дім. Тоді через це будівництво у місті зчинився скандал, бо власник ділянки нібито захопив частину тротуару і виліз будинком на громадську землю. Скликали комісії, робили виміри… Зрештою, будинок стоїть і донині. І зараз це одна з найгарніших пам’яток, що прикрашає перетин вулиць Лесі Українки та Кривий Вал.Софія Глікліх, дружина сина Абрама Олександра, залишила нам хоч і незавершений архітектурний твір, але той, який ліг в основу нинішнього Палацу культури. Наприкінці 1930-х кіно розвивалося активно. У Луцьку вже були приватні кінотеатри, але попит був достатній, тож Софія замовила проєкт ще одного кінотеатру. Його виконав знаний луцький архітектор Францішек Кокеш. Це була дуже стильна модерністська споруда, яка гарно прикрасила б цю частину Луцька й додала б сучасних обрисів старовинному місту.

Читати ще: Небачене кіно. Як виник Палац культури міста Луцька

Кінотеатр «Polon» Софії Глікліх мав стати потужним конкурентом іншому кінотеатру, який тоді також лиш будувався, але дещо випереджував за графіком цей. Лучани його знають як «Батьківщина», хоча первинною маловідомою назвою була «Ars». Крім них, тоді в Луцьку діяли ще кілька великих кінотеатрів.Головне управління Національної поліції у Волинській області на вулиці Винниченка в Луцьку також розташоване у будівлі, яка залишилася від Глікліхів. Правда, в радянський час вона була добудована. З самого початку будинок планувався як прибутковий. На першому поверсі – магазини та ресторан, другий та третій планувалося здавати різним організаціями під офіси. Автор проєкту – той же Францішек Кокеш. Будівництво профінансувала Хая Глікліх.

Читати ще: Архітектор Кокеш: творець луцького простору міжвоєння

Проте після будівництва усю будівлю здали під повітовий відділок державної поліції. З того часу призначення споруди не змінювалося.Інша Гілка родини також відзначилася своєю активністю. Брат Абрама Мойсей вибрав шлях рабина і благодійника. Його прізвище як жертводавця постійно фігурувало на різних благодійних заходах, яких тоді не бракувало.

Читати ще: Казимир Школьницький: архітектор луцьких вілл для інтелігенції

Мойсей Глікліх у 1928 році замовив у архітектора Казимира Школьницького віллу для своєї родини. Вона проєктувалася в престижному районі, де проживали заможні мешканці Луцька і де було багато подібних вілл. Будинок на два входи із чотирма колонами іонічного ордеру на кожному. Вілла Глікліха йому не належала довго. За десятиліття тридцятих власники змінилися кілька разів. Останньою була Софія Димша, повірена у справах Януша Радзивілла, останнього олицького Радзивілла, який володів відомим спадковим маєтком. Є легенда, що під час Другої світової війни в цьому будинку проживав луцький ґебітскомісар Лінднер. Зараз тут управління освіти Луцької міської ради.
Мойсей Глікліх заснував єврейську гімназію в Луцьку. У 1936 році архітектор Францішек Кокеш виконав проєкт цієї коедукаційної (тобто для хлопців і дівчат) гімназії з польською мовою викладання. Будівля мала постати на місці згорілих кошар Хани Пінчук, тож проєкт повинен був враховувати ці руїни. Будівельні роботи почалися в середині червня 1936-го, а 1 вересня почалося вже використання нової гімназії. Стіни кошар максимально використали в новій будівлі.

Читати ще: Луцькі вілли 1920-х. Елітний міський квартал для інтелігенції

Приміщення гімназії збереглося. Нині це один із корпусів Луцького педагогічного коледжу на проспекті Волі.Досить великий будинок Глікліхів, де ймовірно, значна частина родини й проживала, також зберігся. Тут свого часу була луцька «Просвіта», аптека Даля. Нині із відомих закладів у цьому будинку розташована «П’яна вишня». Ділянка Глікліхів тут була значно більшою і простягалася аж до початку Театрального майдану, проте під час Другої світової будинки тут дуже постраждали від обстрілів, тож до сьогодні зберігся тільки один.Долю не всіх членів родини вдалося відстежити. Дехто помер у Луцьку і був похований на цвинтарі, що розташовувався на нинішньому проспекті Волі. Дехто, як двоє дітей Абрама, Ксенія та Юрій, загинули у гетто. Хтось, як його онука Флора, прожила до глибокої старості. Доля інших невідома.

Читати ще: Очі вилізли на лоб. Луцькі ексцеси початку ХХ століття

Маючи багато нерухомості у власності, володіючи підприємствами, користуючись авторитетом місцевого населення, луцька родина Глікліхів як інвестори зробили значний внесок не тільки в забудову міста, а й в освітню сферу (в колишній гімназії досі навчальний заклад) і культуру. Адже цегельня «Лучанин» сьогодні вже стала такою собі невід’ємною «цеглинкою» міської історії.

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---