Макросвіт життя: у Луцьку відкрили фотовиставку безвісти зниклого воїна Олександра Країла. Фото

У Луцьку презентували фотовиставку безвісти зниклого воїна Олександра Країла (позивний Дункан). Офіційне відкриття експозиції під назвою «Дункан. Макрокосмос бойової землі» відбулося у стінах Волинської обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки.

Представлені фотографії Олександр створив під час бойової служби на Лиманському напрямку Донецької області у 2023-2024 роках. На них – комахи, рослини і тварини, усе те, що говорить про Життя на війні. Він помічав красу під час вибухів, обстрілів, серед руїн та попри втому і втрати. У короткі паузи між боями лучанин годинами спостерігав за комахами, знімав їхні маленькі історії, наповнені емоціями й тишею. Його світлини – про спокій, ніжність і диво існування, яке не зникає навіть на війні.

Свої роботи він публікував у всеукраїнській спільноті «Комахи України». Олександр ніс бойові чергування, відбивав атаки ворога, дивився в очі смерті й щоразу обирав Життя. Він рятував, підгодовував, евакуйовував хвостатих друзів, бо не міг інакше. Одному песику пощастило потрапити у родину Дункана до Луцька і стати живим продовженням його турботи.На представлення виставки прийшло чимало друзів та знайомих воїна-автора. Усі вони говорять про нього з теплом та щирістю. Так, волинянка Ольга Блеянюк розповіла, що їхні родини є давніми друзями.«Наша сімʼя знайома з Олександром вже дуже давно, дружимо, спілкуємося. Це дуже добра, щира людина, він бачить красу у всьому – тваринному, рослинному світах, дітях, дружині, він точно вартий того, щоб його фотовиставку побачили і сюди прийшло багато людей. Ми з чоловіком дуже щасливі, що знайомі з ним, хотілося б в інакшій ситуації зустрічатися, але, на жаль, життя диктує свої правила. На війні найвідважніші і найсвітліші люди, ми дуже вдячні їм за цей подвиг», – ділиться пані Ольга.Більше спогадів та деталей про захоплення Олександра фотографуванням розповіла його дружина Світлана. Вона, як і друзі, вкотре відзначила його щирість та добре серце.

«Хобі фотографування зʼявилося у нього з народженням донечки, майже 22 роки тому. Те, як він умів передавати і портрети, і пейзажі, і перші кадри макрознімання, було відкрито, з любовʼю. Пристрасть саме до макрознімання зʼявилася, коли мій брат придбав дачу, і ми туди приїжджали на вихідні. От вже там він почав пропадати до опівдня в полях, фотографуючи комашок, квіти і травинки. Та згодом це захоплення якось непомітно потонуло у побуті, але відродилося, коли він пішов служити. Це була його потреба у пошуку життєвої сили, знайти те, що може заспокоїти, від чого можна переключитися від жахів війни. Це була така собі медитація, коли можна годинами спостерігати, підбирати кадри, писати історії, а потім ділитися ними з іншими, коли буде така можливість. Іноді він скидав мені такі фото, і це був для мене своєрідний плюсик, що все добре», – пригадує Світлана.Олександр не просто фотографував комах, а вивчав їхнє походження, знав, чим вони харчуються та як живуть. Це не спосіб втекти від жахів, а вміння бачити Життя навіть на війні. На думку дружини, цими світлинами воїн намагався закликати людей бути уважнішими, добрішими та навчитися бачити серцем.

Читати ще: Спорт, психологія та творчість як шлях відновлення: історія експолоненої волинянки Алли Сенченко. Інтервʼю

Як уже згадували, лучанин допомагав не лише людям, але й тваринкам, евакуйовувуючи їх із зони бойових дій. Одного разу до його бліндажа прийшла вагітна собака. Власне, там вона і народила цуценят, якими довелося опікуватися. Коли ті виросли та почали вилазити на вулицю, частину розірвали лиси, тож Олександр терміново домовився про евакуацію тваринок. Так собачка і потрапила до родини воїна, де й проживає до сьогодні і є маленьким втіленням його любові.«Мені завжди хотілося поділитися вмінням чоловіка бачити красу світу. Ідея виставки була і раніше, але після того, як він знову почав фотографувати, вона відродилася. Втілювати це стало важче, коли мені повідомили, що він безвісти зниклий. Але я мала це зробити, ще в процесі зʼявлялися інші виклики, то не вдалося відновити старий телефон, то компʼютер зламався. Та коли я все ж отримала доступ до фотографій, одразу почала діяти. Звичайно, важко, але цю тему треба піднімати. У нас дуже багато безвісти зниклих людей, і про це переважно мовчать. Тому цією виставкою я показую, що це не просто чийсь номер чи позивний, це жива людина, яка бачить світ по-своєму, має чим поділитися і що донести до людей», – підсумувала дружина Олександра Країла.

Насамкінець т. в. о. директора бібліотеки Наталія Граніч подякувала Світлані за відвагу і мужність чоловіка та за довіру зробити фотовиставку саме на цій локації.Відвідати виставку можна до 22 січня за графіком роботи бібліотеки:

понеділок – четвер: 10:00-19:00;

п’ятниця: зачинено;

субота – неділя: 10:00-18:00.

Христина КРОТ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---