«Можемо все. Сталева Сотка»: у Луцьку презентували документальний фільм про 100-ту бригаду

У Луцьку презентували документальний фільм про 100-ту окрему механізовану бригаду – «Можемо все. Сталева Сотка». Премʼєра стрічки відбулася у четвер, 1 жовтня, у День захисників та захисниць України.

Фільм «Можемо все. Сталева Сотка» розповідає історії цивільних мешканців Волині, які у 2022 році взяли до рук зброю та долучилися до лав 100-ї бригади Сил територіальної оборони, пройшли важкі бої, зокрема під Бахмутом у Серебрянському лісі, та перетворилися на професійну бригаду.

Читати ще: Підрозділ наземних роботизованих комплексів волинської бригади визнали найкращим у Силах оборони

Зйомки документального фільму відбувалися у Луцьку, Ковелі, Краматорську, а також на бойових позиціях у Серебрянському лісі. Робота над стрічкою тривала впродовж трьох років, і за цей час, як зазначив режисер Олександр Ткачук, вдалося гарно розкрити історії героїв.«Фільм про 100-ту бригаду входить до циклу стрічок про Сили територіальної оборони «Готові до спротиву». Зокрема, вже відзнято історії про 107 та 103 бригади. Але на цей раз я обрав інший підхід – показати підрозділ через кількох героїв. У кожного по-різному склалася доля, була своя мотивація прийти у бригаду і стати на захист України. Зйомки затягнулися, але, насправді, для мене, як для автора, це знахідка, бо таким чином можна побачити героїв у розрізі часу – як вони змінилися, ким стали і про що тепер думають», – зазначив режисер.

Головний акцент зроблений на людських історіях, адже кожен з героїв покинув цивільне життя та зробив свідомий вибір стати на захист своєї батьківщини.«Сценарій документального фільму пишеться вже на монтажному столі, нам хотілося закцентувати на людських моментах, тому що всі військові – це звичайні люди, які мусили взяти до рук зброю. Це історія про те, як у всьому хаосі не зʼїхати з глузду і залишити хоча б трішки простору для комфорту, який був до цього. Волинська бригада дуже особлива, тут відчувається той дух боротьби і організованого спротиву. Можливо, це якась історична тяглість, тому що саме тут були партизани, «унівці», і ця тяга до боротьби передалася від попередніх поколінь», – додає режисер.

Водночас, багато матеріалу довелося «вирізати» і заархівувати. Попри спірні моменти, команда завжди працювала злагоджено, розповів продюсер фільму Ахтем Сеітаблаєв.«Я дуже щасливий, що маю честь бути художнім керівником такої команди, бачити, як твої побратими і посестри працюють на різних напрямках, але фіксують не просто бойовий шлях, а життя людини. Тому що, в першу чергу, цей фільм про надзвичайних людей. Я з величезною повагою ставлюсь до всіх родів військ, але тішусь і пишаюсь тим, що проходжу службу саме в Силах територіальної оборони, тому що військо – це відображення суспільства, тут зібралися різні за віком, соціальними прошарками, професіями, іноді різні в поглядах, але об'єднані однією ідеєю люди, які творять дива і на полі бою, і в житті.

Звичайно, у ході роботи виникали розбіжності, територія творчості – дуже субʼєктивна річ, але ми не конфліктували. Десь, звісно, сперечалися, але аргументовано і з повагою один до одного. Перед виходом фінального результату, ми дивилися ще раз і ще, і якщо ми всі досягали згоди щодо певного епізоду – чи усе так, як мало бути, чи все ж щось потребує доопрацювання, ми це робили. Це скоріше дружній діалог, де ми знаходили необхідну складову, щоб покращити фільм», – зазначив Ахтем Сеітаблаєв.Продюсер також поділився, що найбільше емоційне враження у фільмі на нього справила історія командира роти, майстра спорту України з кікбоксингу WAKO Віталія Тимофєєва, якого посмертно нагородили званням Героя України. На премʼєрний показ фільму прийшла його дружина Інна.«Я дуже вдячна команді фільму за те, що увіковічнили історію мого Віталіка, усе, за що він жив і заради чого загинув. При створенні фільму, коли він ще був живим, ми й думати не могли, що він загине, і ми 20 місяців будемо його шукати. Дуже сподіваюся, що усі, хто перегляне цей фільм, будуть розуміти кому ми щодня мусимо бути вдячні за те, що живемо, хто нас захищає і кого маємо памʼятати. Це найголовніше – памʼять. Я взагалі документалку не любила, а мій чоловік обожнював. Боже, якби він знав, що буде героєм такого фільму, думаю, йому було б приємно це побачити», – поділилася дружина загиблого Героя.Ще двоє персонажів фільму – танцівниця Анна Рекретюк «Багіра» та її чоловік тату-майстер Володимир Данилюк «Мажор». Як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення, пара не змогла стояти осторонь і одразу долучилася до війська. Анна стала бойовою медикинею, Володимир – стрільцем.Важливою стала роль і у фільмі, і у війську аеророзвідника Івана Усіка «Хаймарса». Чоловік у цивільному житті був будівельником, проте, як і інші герої, у 2022 році одягнув камуфляж.«Для мене було важливо долучитися до зйомок з тієї причини, що це буде корисно для суспільства, показати, що це не так страшно. Адже рано чи пізно війна торкнеться кожного, і ті, хто не служить, мусить готуватися до того, що прийде їхній час. Олександр, по суті, провів зі мною три дні, це і під час бойових завдань, і підготовки до виїздів. Був момент, коли ми загрузли у болоті, що, до речі, теж потрапило у кадр, але це такі речі, від яких ніде не дінешся», – розповів військовий.Як додали творці фільму, покази будуть зосереджені на онлайн-форматах. Для цього є дві причини: постійні тривоги та специфіка сприйняття документальних фільмів.

«Дуже часто люди сприймають кінотеатри, як можливість відпочити, відволіктися від реальності. Цей фільм про те, як повернутися до реальності. До того ж, зважаючи на постійні тривоги, і на те, що ми хочемо, щоб фільм побачило якомога більше людей, для поширення ми обрали онлайн-платформу. Спочатку буде національна телепремʼєра, потім будуть покази на інших платформах, стрімінгових сервісах, а вже тоді ми викладемо його на YouTube», – підсумував режисер.

Христина КРОТ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---