«Ми пройшли розлуку війною»: історія любові ветерана з Волині

Волинянин, ветеран війни, колишній військовослужбовець 100-ї окремої механізованої бригади Олександр Іванісов після поранення пересувається на кріслі колісному. Живе з дружиною Юлією з Шацька. Пара одружилася у квітні.

Вони пройшли розлуку війною, два роки боротьби у лікарнях за здоров’я Олександра та його адаптацію до життя без можливості ходити, пише Суспільне.

На час знайомства Олександр служив у Силах територіальної оборони. Їх звела подруга, кажуть Іванісови.

«Перше враження: «Боже, хто це такий? І чого до мене чіпляється?» Ми спілкувалися днів зо два. Ніяк не подумала б, що ми станемо подружжям. Якось третя зустріч – і вже притягувало до людини», – зізнається Юлія.

Через два тижні Олександра відправили на схід. Як каже його дружина, для неї це була трагедія. Тоді він вручив їй свого шеврона на пам’ять.«Я прийшла з шевроном додому, почала плакати в подушку. І, певно, за місяць-два на мій день народження Саша приїхав у відпустку. На той час мені було 21. Ми поїхали в Карпати, до друзів Олександра», – додає вона.

Читати ще: «Я зиму почав любити, тому що в руки не мерзну»: ветеран після втрати обох рук на війні почав нове життя у Луцьку

Через місяць до нього на схід приїхала Юлія. Пригадує, що у ніч заїзду були обстріли. Якийсь час жила на сході. Коли в Олександра була змога, він приїжджав до неї, щоб побути разом. Згодом настав час вертатися додому.«Саша мав вийти з позиції, відвезти мене на потяг, і тут телефонує побратим Шпак та каже, що Сашу поранило. У мене паніка: Шпак просить не казати Сашиній мамі, що його поранило», – пригадує вона.

Як розповідає Олександр, він мав вивезти групу військових, але почався обстріл, і ті не прийшли. З його слів, росіяни заїжджали під село Діброва і стріляли з танків навісом. Чоловіка поранили в хребет – уламок зайшов під бронежилет і вийшов між ребрами, перерізав кишки й пошкодив легені.

«Упав, не можу дихнути. Кричу до побратима: «Втікаємо звідси!», а сам не можу встати. Чую, щось тепло в спині. Я руку туди, а в мене чотири пальці – бах, провалилися. Не знаю, яким дивом врятувався», – розповідає ветеран.

Його побратим, каже, теж отримав поранення хребта, однак легше, й вивіз Олександра звідти.

«Я телефони обриваю – знову страшні обстріли почалися. У сусідній будинок приліт. Світло зникло. Я в туалеті, 5% зарядки на телефоні. Плачу, з мамою говорю: «Що робити? Куди втікати?», – каже Юлія.

Побратими відвезли дівчину на поїзд до Дніпра, де вона зустрілася з мамою Олександра.

«Заходимо в реанімацію. Саша був ще при свідомості, тільки трубки в носі, у горлі. Узяв мене і маму за руки й почав плакати, я теж», – пригадує дружина.

Після чотирьох операцій на животі пацієнта відправили до Києва на наступну операцію. Там лікарі давали 50% шансів, що він виживе. Після цього дали скерування на Львів. Там мали стабілізувати хребет, але сполучна тканина не прижилася. Олександр схуд, важив 40 кілограмів.«Поїхала на кілька днів додому. Приїжджаю. Саша лежить на ліжку, його покривалом накрили, голови не видно. Кажу до мами: «А де Саша мій?» – «А ось, спить». Його навіть не було помітно», – каже Юлія.

Згодом рана почала загоюватися, а вага – повертатися. Олександр додає: допомагав хірург, підтримували друзі й волонтери. Були дні, коли двері в палату не зачинялися через потік відвідувачів. Волонтери приносили військовим футболки, шкарпетки, вареники.

Читати ще: «Ногу втратив, але інвалідом себе не вважаю. Усе життя попереду», – азовець з Волині про війну, травму і реабілітацію

Через півтора місяця поранення отримав батько Юлії.

«Це був досить важкий період: хлопець – поранений, менший брат пішов служити. Саша мене завжди підтримував. У нього важкий стан, хребет гниє, температура. Він 24/7 зі мною на зв'язку», – додає вона.Його підтримка, зазначає Юлія, стимулювала триматися й пройти разом складні часи. Майже два роки Олександр провів у лікарнях.

Під час лікування чоловік оголошував збори на потреби побратимів через соцмережі. Загалом йому вдалося назбирати мільйон гривень. Каже, радів, що може чимось допомогти й підтримати воїнів, не будучи з ними безпосередньо на фронті.

Після поранення часто відчуває болі в тілі, додає він.«Було таке, що я був дуже злий, не міг спати. Встав о 5:00, відчинив гараж. Узяв пилку, годину дрова пиляв, злість зганяв. І на біль так не зважаєш. Воно ж щемить, ти крутишся, вертишся, крехтиш», – пояснює він.

Намагається зайняти себе чимось, доєднався до громадської організації «Підтримай Героїв». Там допомагатимуть воїнам, які повертаються з війни.

«Я, будучи нормальною людиною, з багатьма речами не стикався, та бачу, що зараз інколи неможливо переїхати вулицю, бо пішохідний перехід там, де високий бордюр, а я його не можу переїхати», – зауважує Олександр.Подружжя каже: що почуваються щасливими разом і планують залишатися поряд надалі.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---