Микола Рудьковський: «У російській в’язниці люди різали вени. Але я не шкодую про демонстрацію проти агресії Росії і вчинив би так само»

Відомого українського бізнесмена і політика Миколу Рудьковського було затримано під час відвідин Російської Федерації у вересні 2018 року. Його засудили до двох років і трьох місяців тюрми за участь у демонстрації в Києві 14 червня 2014-го під російським посольством, в ході якої Рудьковський кинув на територію посольства камінь. Чоловік відбував ув’язнення в одній з найвідоміших російських тюрем – «Матроській тиші», а також в інших відомих в’язницях – інституті Сербського, слідчому ізоляторі «Медведково». За умовами утримання ці в'язниці можна прирівняти до тортур. Кілька місяців тому Рудьковський вийшов на волю і перше інтерв’ю дав Цензор.НЕТ.

Ви повернулися в Україну після двох років у російській в'язниці. Якою була перша думка після того, як ступили тут на землю?

До того як потрапити в Росію, я два роки майже безвилазно працював на півдні Іраку, в Багдаді, відкрив там офіс своєї компанії. Ірак – прекрасна країна з великим майбутнім. Але я був у різних місцях. Наприклад, в місті, де живе понад мільйон людей, але в деяких районах немає каналізації. Я не буду пояснювати, як це пахне влітку, коли 55 градусів у тіні, але там дуже бракує прісної води. І так живуть люди... А потім ти сам потрапляєш на півтора року в камеру на 35 осіб, де бачиш світло тільки вгорі у кутку в маленькому заґратованому вікні, з одним туалетом. Тебе виводять на прогулянку о сьомій ранку, і взимку – холодно, і влітку – задуха. У Росії на людину всім начхати, і з цим розумінням там живуть люди, і живеш ти сам... Я мав час подумати, як Діоген у бочці. Україна – це рай. Просто ми цього не цінуємо. Ми не цінуємо місце, де можемо себе захистити. Чи не цінуємо свободу творити і змінювати нашу країну. Ми хочемо в рай потрапити, де ще краще, а рай – це тут і зараз. І тепер однієї цієї думки мені вистачає, щоб прокидатися щасливим.

Коли саме ви повернулися в Україну?

Я повернувся у квітні 2020-го.

Ніхто не розуміє, навіщо ви поїхали в Росію.

Я повірив людині, яку знав давно, до війни. Це була моя дуже велика помилка. Відносини України з Росією змінилися назавжди, кожного українця там сприймають як ворога. Так що можу сказати одне: хай із чим ви зіткнулися в житті, хай хто і про що вас просить, не потрібно їхати в Росію. Там ви ніхто.

Ви нічого не пояснили.

Я не можу сказати нічого, щоб не нашкодити іншим людям, вибачте.

Вас засудили за камінь, кинутий в російське посольство у Києві шість років тому на демонстрації протесту проти збитого російськими диверсантами «Боїнга». За яким законом вас судив російський суд? Вони ж не мали права висувати вам якісь претензії.

У Росії вражає те, що всім начхати на закон, це зона свавілля. Мене засудили за статтею 360 Кримінального кодексу РФ «Напад на службові приміщення посольств». Хоча я громадянин України, вони засудили мене за дії на її території, які за нашим законом правопорушенням не були. Тобто я був неосудний, мене просто захопили в заручники. Я казав про це на суді.

Учасників демонстрації під російським посольством детально зафіксували російські спецслужби, в РФ порушено кримінальну справу, і будь-кого, хто проходить за нею, буде у них затримано. Тоді я цього не припускав, адже діяв відповідно до законів України на території України, а не під російською юрисдикцією.

Якби ви знали про наслідки, кидали б знову камінь в посольство?

Знаєте, в російській в’язниці були самогубства, люди різали вени. Але я не шкодую про демонстрації проти агресії Росії і вчинив би так само. Того дня було збито наш літак Іл-76 над Луганськом, загинули 49 наших військових... Мені нема чого соромитися, мене судили в Росії за те, що я висловлював свою позицію як громадянин України. Після в’язниці зрозумів чітко, як багато нам треба зробити, щоб захиститися і стати повністю незалежними. Шкодую про одне – що є багато у нас наївних людей, які не розуміють, що російська держава – це найбільша загроза для України. Росія жодних прав українців не визнає. І російська агентура веде активну роботу в Україні.Звідки у росіян інформація? Про яку російську агентуру йдеться?

На суді як докази російські спецслужби використовували відеозаписи своїх агентів, які того дня брали участь в антиросійській демонстрації. Російська агентура в Україні активно діє. Вони були серед нас в натовпі, щоб вирахувати всіх учасників. Записали не тільки мене, а більшість людей. У моїй справі в РФ проходять десятки українців – наприклад, Назаренко, Романцов, багато інших імен, яких ідентифікували, і в разі, якщо росіяни до них дотягнуться у себе або в тих країнах, де працює екстрадиція до РФ, їх також схоплять. За тією фабулою обвинувачення, яке було висунуто проти мене, потенційно всіх, хто бере участь у будь-якому українському мітингу, можуть засудити в РФ за російськими кримінальними статтями. Проти мене використовували дані камер на посольстві, і ще по самій території бігали кілька осіб з прихованими камерами та знімали безпосередньо обличчя людей, які брали участь у подіях. Мою справу виділили із загального провадження. У них багато інформації, в тому числі стосовно мене. Вони зібрали, наприклад, дані про мою допомогу АТО.

Про яку вашу допомогу АТО вони зібрали дані?

Знайшли інформацію про мої контакти з Олександром Гуменюком, командиром 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь». Коли я ще був депутатом, підписав лист про надання квартири його багатодітній родині. Коли він став комбатом в 2014-му, я не раз приїжджав у цей батальйон, коли він формувався в «Десні», передавав багато з того, що було потрібно. Усе це в Росії відстежують, не можна було сподіватися, що вони забудуть і не помітять.

У вас намагалися «віджати» бізнес за час перебування у в’язниці? Це пов’язано з вашим вироком в Росії?

Щодо бізнесу скажу так: це не пов’язано з моїм вироком в Росії, деякі люди спробували використовувати цю ситуацію. Я не хочу зараз відчиняти скриньку Пандори. Для мене є до і після. Якщо хтось хоче цю скриню відчинити, то нехай це зробить сам своїми руками. Мене перевернуло, коли, скориставшись ситуацією, прийшли до моєї сім'ї і вимагали активи. Мені батьки почали телефонувати, що у них вимагали, мовляв, нам треба зустрітися з вами, дістати гарантії, що ми отримаємо його бізнес, інакше він звідти не повернеться. Слава Богу, батьки дожили до мого повернення. Я багато чого переосмислив. Як «Отче наш»: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Якщо цю сторінку перегорнуто для всіх, отже, ми її перегорнули.

Хто конкретно вимагав активи? Це пов'язано з вашими колишніми партнерами Олегом Семінським чи Нестором Шуфричем?

Я сказав усе, що вважаю за можливе щодо цього питання, і не буду зараз говорити про імена, прошу поставитися з розумінням.

Як вам вдалося вийти на волю?

Я вдячний президенту України Володимиру Зеленському, моє звільнення стало можливим тільки завдяки його політичним ініціативам. На цьому тлі російські силовики не стали закручувати гайки і накидати мені термін, щоб не створювати скандал. Відпустили мене без шуму, строку не додали. Вдячний українським дипломатам, які постійно мене відвідували і підтримували, важко переоцінити значення цієї роботи. На суд приїхали Микола Садовий із Кіровоградської області, Василь Цушко, священники з Чернігівської області, мої друзі. Вони знали про мою позицію, підтримали, не побоялися. Я вдячний своїм адвокатам. Все, що я говорив на суді і на слідстві, – це завдяки їхнім порадам.

Коли ви зайшли вперше в загальну камеру, як вас зустріли?

Мене зустріли словами: «Ласкаво просимо в нашу світлу хату!» Людині, яка вперше туди потрапляє, не тільки мені, всі намагаються допомогти. Зібралися за столом, заварили чай, не знаючи навіть, хто і що. Я зайшов і відчув доброзичливу атмосферу. Розповів, у чому річ, про камінь, і сказав, що мій єдиний злочин в тому, що приїхав до Росії. У в’язниці люди до новоприбулих в камері ставляться так, щоб не було стресу, у молодих це особливо часто буває. Мені вже за п’ятдесят років, я ставився спокійніше. У російській в’язниці не всі люди сидять за щось, дуже часто там опиняються ні за що. У перші два тижні, коли людина туди потрапляє, в неї найскладніший адаптаційний період. Коли ти «заїжджаєш» в камеру і тебе прийняли, питають, що тобі потрібно, чим допомогти. У мене проблема – алергія, і я перші три дні їв там, може, раз на день, у мене був такий піст посилений. Але коли вже опинився в камері, то хлопці поставилися з розумінням, ділилися, щоб я міг краще почуватися. Так ось, перші три дні людину ніде не задіюють. Камера називається хата. Коли ти потрапив у хату, перші три дні тобі ніхто нічого не каже, обживайся, питай. І це правильно, тому що у людини шок.

Дивно чути про в'язницю як осередок добра і співчуття.

Життя в російській в’язниці – це само по собі катування. Було багато нещастя в тюрмі, коли люди розуміють, що вони тут несправедливо, що їх зрадили і сподіватися нема на кого.

Але з камери розміром 25 метрів на 9, де живе 35 осіб, ти бачиш різних людей, які приходять, як кажуть, пихаті, знахабнілі... А потім вони бачать, що люди навколо проти такого нахабства, і, пообурювавшись, усвідомлюють, що доводиться все одно тут жити, згладжувати форму спілкування, по-братськи, покаятися, допомогти ближньому. У в'язниці в десять разів більше особистого співчуття до людей, ніж в звичайному житті. Тут ти поруч живеш, тут все швидко проясняється, тут не приховати нічого, тут взаємини розвиваються набагато швидше. Немає можливості відвернутися, закритися, піти. Треба вміти жити і вчитися розуміти, нікуди не подінешся. І тому тут принцип справедливості реально працює. Всі твої заслуги, що ти крутий за межами або фізично здоровий, відпадають. Якщо чиниш непорядно, то хай хто ти є, а з тебе можуть запитати. Тобто коли всі встали по колу, ти розумієш, що проти всієї хати буром не попреш. І якщо ти не правий, то тебе навіть інші в хату не пустять. Ти зайдеш, тебе люди не знають, вони запитають, хто прийшов. Ні-ні-ні, нам такий не потрібний, звалюй. Заходили, як їжачки колючі, потім дивишся, минає три місяці, півроку – душа-хлопака. Навіть в страшних умовах люди вміють виявляти себе гідно.

Що найстрашніше в російській в’язниці?

Найстрашніше – це тюремний блок в інституті психіатрії Сербського, куди доправляють в’язнів на обстеження. Я був там три тижні, і це місце, де страх тебе не відпускає ні на хвилину. Деяким ув’язненим там дають різні препарати, уколи, питво, в тому числі примусово, коли бачиш, на що це перетворює людей, – це справжній шок. Я там навіть воду боявся пити. Всі ці розповіді про каральну психіатрію – не вигадки, я це бачив на власні очі.

Коли я потрапив назад у в’язницю, мені пощастило, якщо можна так сказати, з людьми в камері. Але на нашому поверсі в інших камерах були випадки, коли люди вкорочували собі віку, не раз були спроби порізати вени.

Страшно, що наркотики в російській в’язниці на кожному кроці, багато наркоманів, людей, яким вже не зіскочити. Більш як половина СІЗО – це наркомани. Доправляють і продають наркотики самі люди в формі, тому бариг у Росії рідко саджають. Саджають здебільшого тих, хто вживає, покурює, для статистики, а потім самі їм і продають. Російська в’язниця – це ідеальний ринок збуту наркотиків. Але ж цих людей треба лікувати. А їм ліплять по три роки, а то й по п’ять, для звітності. І зрозуміло, вони точно повернуться наркоманами, готовими на все за дозу.

Ми в мирному житті жартуємо, мовляв, головне, щоб камера була на південь. Та камера, в якій я провів перший рік, була на північ. І тепер ти чітко розумієш, що означає на південь і на північ. Тому що там, у Росії, коли вітер північний почне дути, то температура всередині камери наближається до нуля. Але на певному етапі, з огляду на те, що 35 осіб та приміщення маленьке, відчувається, що треба відчинити кватирку для того, щоб кисень зайшов, але зачиняють її максимум через п’ять хвилин, тому що кисень зайшов, але температура впала точно до критичної межі. Це справжнє випробування.

Як годують людей?

Раз на місяць для тих, хто в СІЗО, можна передати до 30 кг їжі. Там ще була можливість замовляти в магазині – моркву, цибулю, каші, пюре порошкові, речі, ліжко. Збирали гроші на якісь спільні витрати – порошки, матеріали для прибирання, на сигарети. У когось є можливість у цьому взяти участь, у когось немає, комусь можуть передати «дачку», а хтось із Владивостока. Тобі навіть шматок в горло не полізе, коли ти це їстимеш, а решта сьорбатиме баланду.

У мене була можливість замовляти і я, звичайно ж, замовляв для всіх. Оскільки вітамінів там не було ніяких, намагалися купувати цибулю, моркву, яблука, цитрусові.

Вам вдавалося підтримувати зв’язок із зовнішнім світом?

Так. Щоб тобі принесли телефон з інтернетом, це коштує в тюрмі від 400 доларів, залежить ще від моделі. Можуть і айфон принести. Але телефони регулярно відбирають. Це така постійна гра, так що зв'язок є не завжди.

Як у російській в’язниці ставляться до України?

Жодна людина за весь час, а я поміняв п’ять камер, мене не образила. Що думали – я не знаю. Але ніхто з охоронців або слідчих органів теж цього не зробив. У всьому світі людей об’єднує наявність прав, а в Росії об'єднує їх відсутність.Що було вашим основним заняттям в тюрмі?

У в’язниці одне заняття – вижити. Все, що для цього підходить, треба використовувати. Передусім для виживання потрібна чистота. За цим стежать суворо. Ми всі ресурси кидали на мийні засоби, постійно драїли все приміщення. До речі, стіл і підлога в тюрмі чистіші, ніж у господаря вдома. Тому що два рази на день – прибирання, а раз на тиждень всі речі з-під ліжок дістають і все миють мийними засобами, аж до стін і ґрат.

Я також тренувався, наскільки це можливо в камері і під час прогулянки в тюремному дворику – одну годину на день.

Мені дуже допомогла мета. Я постійно думав, як вийду і допоможу зробити Україну абсолютно незалежною від російської нафти. Без жартів. Ключ до рішення – на Близькому Сході, в арабському світі.

Я багато жив і працював на Близькому Сході, і в тюрмі вирішив вивчити арабську мову. Тому щодня працював з підручником, почав спілкуватися по-арабськи без перекладача (навмисно телефонує і кілька хвилин говорить по-арабськи, – авт.).

Переконаний, що Україна має співпрацювати з арабським світом.

Ви збираєтеся повернутися на Близький Схід, в Ірак?

Так, для мене пріоритет – Ірак.

В Іраку гостра проблема нестачі електроенергії, води, всі ці об’єкти треба будувати, їм треба продовольство, і все це у нас є. А нам потрібна нафта. Причому з ними можна торгувати за товарним взаємозаліком.

І я вважаю, що Україна має посилити присутність на Близькому Сході. Там величезний ринок збуту для наших товарів, технологій. І там найдешевші енергоресурси в світі, це взаємовигідна співпраця. Крім того, переробка іракської нафти в Україні дозволить конкурувати в Східній Європі за ринки бензину. У нас свої заводи простоюють, наприклад, Лисичанський НПЗ, який може виробляти бензин стандарту Євро-5, але він простоює без завантаження. Загалом, перспективи тут великі.

Що скажете про свій досвід у в’язниці і власне майбутнє, як вас це змінило?

Я і до цього вірив у Бога. Але ще раз переконався, що нічого в цьому житті не відбувається з людиною без волі Божої. Я побачив багато несправедливості і зла. Побачив, як сотні людей, яких можна було зробити корисними і потрібними в житті, перетворюються на наркоманів, втрачають надію, втрачають себе.

Чи підете в політику, плануєте брати участь у виборах?

Я вирішив: у політику не піду. Хочу будувати бізнес, хочу міняти країну, людей, хочу пишатися тим, що я – українець. Може, з’являться зараз і інші інтереси, але якщо чесно, це поки все, про що я думаю.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---