«Не тільки ми страждаємо в цьому світі». У Луцьку виставили найкращі документальні фото з усього світу

Луцьк – останнє місто в Україні, де можна побачити 129 робіт переможців конкурсу World Press Photo 2024. Опісля експозицію буде знищено. Напередодні виставку вже встигли показати у трьох містах України: Києві, Одесі та Дніпрі.

Експозицію відкрили 4 березня в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків. Вона складається з фотографій, які сколихнули світ у 2023 році. Тут представлені знімки, зокрема, з України, Тунісу, Китаю, Ефіопії, Мадагаскару, Тобаго, США, Мексики, Бразилії, Венесуели, Аргентини, Чилі, Перу, Фіджі, М’янми, Філіппін, Австралії, Бангладеш, Туреччини, Німеччини, Вірменії, Азербайджану, Палестини, Ізраїлю та Сектору Гази.

Партнером виставки є Odesa Photo Days Festival. Заходи в Україні тривають за підтримки Embassy of the Kingdom of the Netherlands in Ukraine.

Відзначимо, що конкурс World Press Photo проходить щороку з 1955-го. Завдяки йому відзначають найбільш потужні, інформативні та натхненні приклади фотожурналістики та документальної фотографії з усього світу.Фіналістів минулорічного конкурсу обирали з понад 61 тисячі робіт, надісланих 3851 учасником зі 130 країн світу. Автори задокументували деякі з найактуальніших проблем сьогодення – від руйнівних конфліктів і політичних потрясінь до кліматичної кризи та безпечного переміщення мігрантів.

Переможцем у категорії «Світлина року» став фотограф Мохаммед Салем із фотографією «Палестинська жінка обіймає тіло загиблої племінниці», зробленою в Секторі Гази.Переможницею в категорії «Відкритий формат» стала українська фотографка Юлія Кочетова з проєктом «Війна – це особисте», у якому переплітаються фотографічні зображення, поезія, кліпи та музика, завдяки чому авторка змогла транслювати війну через власний досвід.Також фіналісткою європейського регіону стала серія з України – проєкт Йоганни Марії Фріц «Гребля Каховської ГЕС: повінь у зоні бойових дій». Це серія фотографій, зроблених під час евакуації цивільних внаслідок повені.«Фотографія увірвалася в мистецький простір наприкінці ХІХ століття. Але в ХХ столітті ще вагалися: фотографія – це мистецтво чи ні? Сьогодні, на початку ХХІ століття, ми бачимо, як фотографія відповідає на цивілізаційні виклики, як вона відображає естетику нашого часу, коливання, трагедії та людські душі. Це все фотографії під силу. Цей проєкт спонукає нас думати, говорити, читати, осмислювати», – такими словами відкрила виставку мистецтвознавиця Зоя Навроцька.

Фундаторка Музею сучасного українського мистецтва Леся Корсак розповіла, що в установі деякий час вагалися, чи приймати цю виставку.

«Зараз стільки біди навколо. І казали: можливо, людям не варто ще більше на це дивитися? Але, знаєте, час від часу нам необхідно побачити, що не тільки ми страждаємо в цьому світі, що біди в цьому світі настільки багато, що про неї треба не просто говорити, а кричати. Хочу сказати, що представлені фотографії дуже високоінтелектуальні та високохудожні. І фотографи, щоб їх зробити, мусили побувати в гарячих точках, жити в резерваціях, в умовах війн і в місцях трагедій. Вони ризикували своїм життям, щоб донести правду про життя та трагедії людей зі всього світу. Тому такі проєкти надзвичайно необхідні», – наголосила Леся Корсак.Директорка Odesa Photo Days Festival, кураторка проєкту Катерина Радченко зазначила, що для організаторів було неймовірно важливо привезти цю експозицію до України, щоб показати, що відбувається в різних країнах світу, щоб люди через фотографію побачили ті історії, які зазвичай не публікуються в медіа. Вона відзначила, що стати переможцем конкурсу World Press Photo надзвичайно складно, адже учасників – завжди неймовірно велика кількість.«Чому і які серії фотографій стають важливими? Звичайно, важливою є тема. Окрім того, важливо, наскільки автор залучений до проєкту: чи ця серія була створена на замовлення газети, чи це була приватна ініціатива, чи фотограф є частиною комʼюніті. Тобто наскільки сильною є авторська мотивація. Далі – фактаж. У цьому конкурсі в трьох категоріях, якщо є хоча би мінімальна маніпуляція, то автора буде дискваліфіковано. Мінімальна маніпуляція – це кадрування, яке впливає на зміну змісту, зміна кольору, контрасту. Ця маніпуляція спотворює зміст. Тобто досі цей конкурс дотримується класики – це має бути чисто документальна фотографія. Наступний момент – авторський відбір. Важливо, як автор робить відбір своїх фотографій, як формує візуальну історію.

Ми пам’ятаємо, що 2023 рік ознаменувався продовженням війни в Україні, а також загостренням конфлікту між Ізраїлем і Сектором Гази. Для членів журі було важливо не займати жодну позицію. Журі врешті обрало дві фотографії: одну – з Ізраїлю, одну – з Сектору Гази», – прокоментувала Катерина Радченко.Катерина Радченко акцентувала: незважаючи на те, що ви бачите на фотографіях, завжди треба спробувати побачити більше і зрозуміти більше поза цими світлинами.

Те, що не представлено в інших експозиціях, окрім як української, – два чорних полотна з іменами журналістів і фотографів, які загинули в Україні внаслідок російської війни з 2014 року.Менеджерка проєкту Валерія ознайомила присутніх із кількома роботами-переможцями World Press Photo.Наприклад, вона розповіла про серію фотографій «Втеча», які виконав Зід Бен Ромдхане в Тунісі. Так, революція 2011 року в Тунісі стала каталізатором «Арабської весни» і вселила надію в тунісців, які прагнули демократії, соціальної справедливості та свободи слова. Проте протягом наступного десятиліття в країні спостерігалися постійні економічні кризи, політична нестабільність і соціальна нерівність, що особливо вплинуло на молодь. Понад 40% населення Тунісу – це люди віком від 15 до 34 років, при цьому рівень безробіття серед молоді до 24 років становить близько 40%.

У своєму проєкті автор дослідив життя молодих тунісців, щоб викликати дискусію щодо забезпечення для них кращого майбутнього.У категорії «Відкритий формат» перемогли роботи Маккензі Калле зі США. У своєму проєкті під назвою «Космічне агентство геїв» авторка поєднала вигадку з фактами, щоб висловити незгоду з космічною програмою Сполучених Штатів, в історії якої не було відкритих ЛГБТКІ+ астронавтів.

На одній зі світлин зображено докторку наук Саллі Райд, першу американську астронавтку. Нині багато хто знає, що вона була першою ЛГБТКІ+ людиною, що побувала в космосі. Про те, що вона лесбійка, широкому загалу стало відомо тільки після її смерті у 2012 році.«Мапуче: повернення стародавніх голосів» – це довгостроковий проєкт Пабло Е. Піовано про корінних жителів територій, що зараз входять до складу Аргентини та Чилі. Значна частина землі їхніх предків тепер використовується в комерційних цілях. У Чилі там розгорнули гірничодобувну промисловість, лісові господарства та гідроелектростанції, а в Аргентині проводять гідравлічний розрив пластів. І попри нові закони, спрямовані на захист прав мапуче, дискримінація та переслідування активістів корінного народу триває.

На одній із фотографій зображено, як мапуче з усіх регіонів прибувають на похорон Каміло Катрільянки, видатного вейчафе (лідера громади та захисника територіальних прав). У 2018 році його вбили чилійські правоохоронці пострілом у спину.А світлина Едді Джима під назвою «Боремося, не тонемо» зроблена на островах Фіджі. Ця фотографія привертає увагу до того, що внаслідок кліматичних змін острови повільно йдуть під воду.Виставка в Музеї Корсаків триватиме до 20 березня 2025 року. 5 березня о 17:00 відбудеться відкрита екскурсія експозицією.

Усі світлини-переможці World Press Photo 2024 можна побачити також за посиланням. А вже в травні буде анонсовано переможців цьогорічного конкурсу World Press Photo.

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---