«Не випущу, поки не врятуєте мою дитину»: що дратує і мотивує волинських медиків швидкої. Фоторепортаж

Коли в людини раптово виникли проблеми зі здоров’ям або трапилася надзвичайна ситуація, то виклик швидкої неминучий. У будь-яку точку Волині оперативно прибуде бригада одного з відділень Волинського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Медики надають поміч постраждалому або хворому й за потреби доправлять до медзакладу для подальшого лікування. Чергування працівників екстренки завжди сповнене емоцій, а ось яких саме – визначає якість виконаної роботи.

Журналісти Волинських Новин побачили, як працює система швидкої медичної допомоги: від диспетчерської – до виїзду на виклик.У головному відділенні обласного центру, що на вулиці Словацького, загалом працює 60 людей: лікарі, парамедики, медичні техніки. Тут же розташований єдиний на Волині диспетчерський пункт. Одночасно на чергуванні перебувають чотири бригади – три парамедичні й одна лікарська. Остання потрібна для складніших випадків і специфічних ситуацій. У середньому відділення отримує до десяти викликів на добу.

Робочий день парамедика стартує о восьмій ранку й триває 24 години. Буває, що вже із приходом на роботу треба кудись прямувати на допомогу. У кожної бригади є своя невелика кімната відпочинку. Усередині два ліжка, стіл, шафа і медичні речі. На підвіконні лежать бронежилети – їх одягають на всі виклики, що надходять у період повітряної тривоги, навіть якщо не потрібно їхати на місця обстрілів.Читати ще: Пацієнт просив завезти на Новий рік до коханки: парамедикиня з Луцька розповіла про роботу швидкої допомоги

Парамедична бригада №7 у складі Ольги Олещук і Олександра Гережуна зустріла журналістів у кімнаті. Поки не надійде виклик, маємо час на насичену розмову.

«Ми працюємо без права на сон і відпочинок 24 години поспіль. Невідомо, що нас чекає цього дня», – наголосили парамедики.Пан Олександр у швидкій 32 роки – ще відтоді, як завершив навчання. Чоловік виважений і розсудливий. Його мати була медиком, тож за сімейною порадою вступив до Ківерцівського медучилища.

«У нас цікава робота, бо рятуємо життя. І щоразу стається щось нове», – зауважив він.Колега Ольга в професії понад вісім років. Її в медицину привів випадковий інцидент.

«У моєму селі перед очима в людей горів чоловік. Приїхала швидка, почали медики допомагати. Після того дружина розповідала, що якби не приїзд бригади, то його не врятували б. Коли йшла в медичний, уже знала, що буду працювати у швидкій», – поділилася Ольга.У гості до парамедиків зайшов представник нового покоління екстренки – Максим Стеблій із лікарської бригади. Йому лише двадцять, втім має дворічний досвід роботи. Залишився працювати після проходження навчальної практики від медінституту.

«Десь у 14 років я зламав ногу. Приїхала по мене швидка – врятували, так би мовити. Мене тоді захопила робота медиків, тому теж вирішив вступити в медичний інститут. До парамедицини відчув любов, коли прийшов на цю станцію на практику – тут хороший колектив і різноманітність», – розповів хлопець.Читати ще: Подавився і на 6 хвилин помер: на Волині медики врятували чоловіка

У роботі на швидкій першочергово треба бути стресостійким і оперативно ухвалювати рішення. Працівники стикалися із ситуаціями, в яких треба проводити реанімаційні заходи, зупиняти кровотечу, бачити відірвані кінцівки чи констатувати смерть. У кожного на станції є пам’ятні виклики – і радісні, і потішні, і небезпечні, і трагічні. На все побачене зазвичай реагують спокійно.

Коли немає виїздів, парамедики й лікарі беруться за свої справи. Переважно читають книжки, медичну літературу, спілкуються із колегами й пораються на спільній кухні. Ранок, у який завітали журналісти, видався досить спокійним. Лишень ближче до 12-ї з’явився перший виклик.На телефони Ольги й Олександра надходить сповіщення, тож вони полишають усі справи і мчать до автівки. За стандартами є дві хвилини, щоб зібратися на звичайний виклик, хвилина – на критичний. У гаджеті позначають час виїзду, час прибуття і час закінчення. Таймінг фіксують в документації і суворо контролюють.

Їдемо в Зміїнець. За попередньою інформацією, пенсіонерка травмувала стегно. Прибувши до садиби, парамедики оглянули пацієнтку й госпіталізували в обласну лікарню. Відзначають, що подібні виїзди для них досить звичні. Бо ж такі речі, як-от побутові травми й вірусні хвороби, у населення трапляються часто.Натомість дратує працівників екстренки, коли їх викликають люди в стані алкогольного сп’яніння, яким складно дістатися додому. Ще буває, що дзвонять до швидкої, лишень аби підвезли до лікарні, вважаючи службову автівку безоплатним таксі. Особливо це притаманно людям старшого віку, які мають брак спілкування та уваги.

Є випадки, коли бригада виїздить туди, де насправді рятувати нікого не треба. Наприклад, перехожі бачать людину, яка спить на лавочці, подекуди під градусом. У вуличних ситуаціях радять спершу перепитати, чи точно лежачому потрібна медична допомога.Неодноразово бувало, що в громадських місцях хтось викликав швидку й пішов далі у своїх справах. Це теж фатальна помилка, бо якщо взялися допомогти комусь, то робіть все до кінця. Варто обов’язково дочекатися приїзду бригади поряд із постраждалим, аби контролювати його стан і за потреби показати місце перебування.

«Ми не надаємо послуг таксі й не лікуємо. Бригада екстреної медичної допомоги виїжджає лише на екстрені виклики, де люди не в змозі впоратися самостійно», – акцентувала Ольга Олещук.Значно ускладнює роботу те, що не всі громадяни здатні надати іншому першу домедичну допомогу. Причини цього різні – людська байдужість, боязкість і відсутність необхідних знань.

«Люди часто вважають, що тільки ми маємо щось робити. Але якщо хтось викликає комусь швидку, то автоматично бере відповідальність чимось допомогти до нашого приїзду. Просто чекати – це неправильно. Навіть якщо немає відповідних навичок, диспетчер на лінії розкаже, що треба робити в тих чи тих ситуаціях», – наголосили працівники екстренки.

Читати ще: У Луцьку медики екстренки врятували чоловіка, який вже не дихав

На вулицях під час роботи парамедиків перехожі люблять дістати телефони й на камеру фільмувати побачене. Наші спікери запевняють, що давно перестали реагувати на такі витівки. Здебільшого відео потім потрапляють у мережу на поталу паблікам чи медіа. Хоча, зауважимо, знімати пацієнта без його згоди суворо заборонено.Не завжди виїзди працівників швидкої є безпечними, бо ж доводиться мати справу із нетверезими чи психічно хворими людьми. Рідні пацієнтів, переймаючись за стан близької людини, теж можуть по-різному реагувати на ситуацію. Навіть наявність собак у домоволодінні утруднює роботу, тому громадянам обов’язково варто забирати тварин у закрите приміщення.

У кар’єрі Олександра трапився інцидент, коли людина кидалася з ножем. А Ольга пригадала, як матір чоловіка, якого через критичний стан не змогли реанімувати, закрила парамедиків у кімнаті із фразою «Я вас не випущу, поки не врятуєте мою дитину».

«Нікого не засуджую, бо якщо щось стається із рідною людиною, то незрозуміло, як зреагує психіка. Але від чиїхось емоції не мають постраждати медики. Ми маємо багато викликів, тож якщо агресувати – нікому буде працювати», – зазначила Ольга.

На щастя, обидва інциденти вдалося вгамувати з допомогою поліції. На небезпечні виклики бригада виїздить лише в супроводі правоохоронців. Медики не заходять туди, де є загроза їхнім життю і здоров’ю. Безпека персоналу – понад усе.У період між викликом на диспетчерську та безпосередньою допомогою особливої ваги набуває робота медичного техніка, себто керманича службової автівки. Він мусить швидко дістатися до потрібної точки через насичений міський транспортний потік. У разі ввімкнення проблискових маяків і звукового сигналу водію дозволено відступати від Правил дорожнього руху.

Можна сміливо сказати, що медичний технік отримує зарплатню за перевищення швидкості. Олександр Рицко керує медичним автомобілем 2,5 року. Іронізує: «Стало сумно на фурі, то й пішов в екстренку. Тут щодня все різне».Труднощів на дорозі завдають водії, які неохоче пропускають авто із сиреною. Технік підмітив: «Що дорожча машина, то швидше пропускає. Дешеві взагалі можуть не пропустити».

До слова, його теорію підтвердило спостереження із пасажирського місця під час виклику. Прямуючи до лікарні через вулицю Ковельську, елітна іномарка оперативно перелаштувалася на іншу смугу, а от керманич старенького «Сітроена» довго вовтузився перед швидкою. Пішоходи, особливо в навушниках, також не завжди реагують як годиться.У медтехніків робочий день триває 12 годин. Довше не можна за нормами безпеки праці. Віктор Гзило за кермом швидкої вже 26 років. Маючи колосальний досвід, він брав участь у міжнародних перевезеннях важких пацієнтів. От нещодавно транспортував двох військових зі складними опіками з України в Польщу. Там на них чекав літак до Німеччини. Разом із напарником чоловік провів у дорозі 26 годин. Мовляв, спати було ніколи через відповідальність виїзду.

Ще працівники волинської екстренки зустрічали українських військових під час обмінів полоненими, відвідували прифронтові території. Доводилося волинським медикам супроводжувати поважні міжнародні делегації.Поряд у будівлі розмістилася оперативно-диспетчерська служба. Туди надходять виклики з усієї Волинської області й надалі їх скеровують до бригад. Завідувач Олег Нинюк розповів, що на чергуванні одночасно працюють 8-9 людей: диспетчери напрямку, старший лікар, медичний реєстратор і лікар-консультант. Усі дзвінки записують і фіксують у статистику. Така цифровізація значно полегшила роботу. Не треба писати інформацію вручну, як це було колись.За добу на Волині орієнтовно надходить до 650 дзвінків, із яких понад 450 потребують виїзду бригади. На частину звернень надають консультації в диспетчерській, інколи телефонують люди з деменцією чи іншими розладами, які екстреної допомоги не потребують.

«Кілька років тому МОЗ встановило правила виклику екстреної медичної допомоги. Тож людина має чітко відповідати на поставлені запитання, оцінити стан пацієнта чи власний стан здоров’я. Що швидше це зробить – то швидше отримає консультацію або допомогу. Це важливо пам’ятати, бо нерідко людей дратує, коли в них починають щось розпитувати. У нас є затверджені протоколи дій і запитань на різні ситуації, тому диспетчер послуговується ними в розмові», – зазначив Олег Нинюк.Сидячи в кімнаті відпочинку, просимо парамедиків поділитися найпам’ятнішими викликами. Олександра Гережуна завжди тішить і надихає, коли вдається врятувати комусь життя. Проте інколи навіть медики безсилі.

«Якось рятували старшого чоловіка, який подавився їжею. Застосували метод Геймліха – вискочив шмат сала. Далі провели реанімацію і доправили в лікарню. На жаль, невдовзі він помер. Якщо в таких випадках сім хвилин нічого не робити, то мозок відключається. Коли немає серцебиття, люди на місці мають проводити серцево-легеневу реанімацію. Це має знати кожна людина, й на цьому наголошують у диспетчерській», – розповів парамедик.Ольга Олещук теж додала, що найбільше запам’ятовуються ті, кого не вдалося врятувати. Після одного із таких випадків дівчина всерйоз замислювалася про відхід із роботи. Мовляв, на початках боляче сприймати труднощі й негаразди – тільки із часом до всього звикаєш.

«Десь за пів року відтоді, коли прийшла працювати, отримала важке перевезення – з міської лікарні до Львова. У чоловіка був складний діагноз, тому родичів попередили, що невідомо, чи він доїде, не кажучи вже про успіх операції. Його рідні їхали за нами своєю автівкою. Той чоловік видався дуже цікавим, всю дорогу розповідав про себе, про сім’ю, повторював: «Дівчата, не хвилюйтеся». До Львова лишалося п’ять хвилин їзди, коли в нього різко заплющилися очі. Попри всі реанімаційні заходи, на жаль, він не вижив. Після того пішла у відпустку й думала, що вже сюди не повернуся. У фільмах показують, як медики рятують життя, як їм аплодують, а в реальності не завжди так красиво», – згадала Ольга.Читати ще: На Волині медики врятували кінцівку пацієнта від ампутації

У Максима Стеблія знаковий виклик трапився кілька днів тому. Тоді їхав із попереднього, але дорогою пенсіонерки перепиняли службове авто. У такому разі медики не мають права не зупинитися.

«Нам махають бабусі біля однієї із зупинок транспорту. Вибігли, побачили чоловіка, який уже посинів. Почали реанімацію: подавали кисень, били дефібрилятором. У певний момент уже здавалося, що нічого не вдасться. Проте на 38-й хвилині реанімаційних дій чоловік почав дихати. У нього стався інфаркт, тому раптово впав і вдарився головою. Мене дуже вразило, що на зупинці стояло десь 15 людей, а ніхто його не реанімував», – поділився Максим.Завідувачка відділу медицини катастроф Христина Гурняк поінформувала: відділення медицини катастроф розташовані в Луцьку, Нововолинську, Ковелі й Володимирі. Своєю чергою, бригади екстреної медичної допомоги діють у багатьох населених пунктах області.

Працівники «103» виїздять на надзвичайні події і до будинків волинян. У разі потреби застосовують госпіталізацію постраждалих згідно з маршрутом виїзду. З окремими діагнозами везуть у спеціалізовані заклади.Працівники екстреної медичної допомоги вирушають туди, де більше нікому надати поміч. Попри не завжди високі зарплати, високу емоційність і безсонні ночі, медиків екстренки мотивують порятунки життів і споглядання на те, коли людині поряд стає легше. Вони не лишаються осторонь людських проблем, тож їхня робота точно заслуговує на повагу з боку суспільства.

Дмитро КЛИМЧУК

Фото Романа САРДАКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---