Огидний міст ліквідувати: незнане з історії луцького Братського мосту

Найстаріший в Луцьку міст, хоч і фрагментарно збережений, вже давно не виконує функцію власне моста. Його конструкція частково відкрита з одного боку, що виходить на сусідній сквер. Зараз це просто елемент благоустрою цієї території міста.

Коли ми згадуємо історію цього мосту, завжди не минаємо тих скульптур, які було тут встановлено з ініціативи магістрату в 1920-х роках. Їх виконав польський скульптор Аполінарій Ґловінський. Це одна з сотень історій про давню втрачену ґлорію Луцька, і такий спосіб оповіді про минуле цілком зрозумілий. Проте в часи будівництва мосту й після відкриття публіка не дуже сприйняла його. Міст критикували, ображали, писали газетні пасквілі, малювали карикатури.

Назва мосту – Казимира Великого – також не прижилася. Його і надалі називали Базиліанським. До речі, це була не перша спроба його перейменувати, але міська традиція сильніша.

Перша була у 1890 році. Тоді міський голова П. Анфілов на засіданні Луцької міської думи виступив з ініціативою перейменувати Базиліанський міст на Братський. Ймовірно, це перша історична спроба дати саме таку назву. Мотивував він це тим, що Базиліанським міст стали назвати, коли монастир Луцького братства було передано греко-католицькому чину василіанів. Проте недавно Луцьке братство відродило в руїнах давнього монастиря каплицю, тож і міст варто б назвати відповідно, аргументував він. Ідею підтримали і вирішили, що міська управа має на мосту повісити відповідне оголошення про нову назву.

Нововведення прижилося погано. Міст так майже не називали.Навіть сама міська влада не завжди використовувала нову назву. Того ж року обговорювали питання будівництва нового мосту на місці старого, бо останній вже повністю прогнив. У протоколі засідання використали формулювання «городской мост на реке Глушце, соединяющий первую полицейскую часть города со второй». Тоді вирішили, що кошти на перебудову мосту частково візьмуть із так званого коробочного збору – податку, який брали з єврейських громад, але зазвичай саме на них і витрачали.

Читати ще: Луцький хаб «Рідна хата» – місце культурних тусовок і єднання громади майже 100 років тому

Найімовірніше, тоді міст не перебудували, бо є інформація, що зробили це аж у 1905 році, про що йшлося на засіданнях Луцької міської думи. Тоді поставили абсолютно новий міст на місці зігнилого старого. І знову ж – його назвали Базиліанським.Новий міст простояв майже 20 років. У першій половині 1920-х справа мосту потрапила під активну діяльність президента міста Болеслава Жєлінського. Він був дуже ініціативним у реалізації різних міських ідей. Наслідки роботи нового очільника міста швидко стали помітними. Реконструювали будівлі для податкової служби, міської ощадної каси, клініки, державної поліції та низки інших. Відкрили кілька артезіанських свердловин для загального користування.

У липні 1924 року в замку Любарта магістрат віддав до вжитку будівлю для школи імені Яховича. Того ж року завдяки зусиллям та підтримці магістрату відкрили першу єврейську початкову школу. У 1925 році розпочали будівництво сиротинця. Місто утримувало учительську семінарію.Архітектором, який спроєктував новий луцький міст, був Єжи Мюллер. У луцькій історії він зустрічається лише один раз. Мюллер два роки навчався у Львівській політехніці, а згодом продовжив навчання в Мюнхені, де завершив місцеву політехніку у 1912 році. Після війни заснував власне архітектурне бюро. Обставини запрошення його до проєктування мосту в Луцьку невідомі. Імовірно, посприяли особисті контакти президента міста Болеслава Жєлінського.

Читати ще: Архітектор Кокеш: творець луцького простору міжвоєння

Для реалізації проєкту було оголошено тендер на проведення робіт із будівництва. Змагалося кілька учасників, зокрема луцькі інженери. Перемогу здобуло львівське Товариство технічних робіт. Саме воно й зводило міст за проєктом Мюллера.Урочисте відкриття мосту відбулося 15 листопада 1924 року. Того ж дня відкрили міський театр імені Юліуша Словацького та Дім польських товариств. Три події змістили на один день, назвавши його «другою чергою відзначення міських інвестицій Луцька». Після того як міст освятив священник, першим по ньому символічно пройшовся волинський воєвода Каєтан Ольшевський, спершу перерізавши стрічки. Урочистості перейшли у святковий бенкет, де виголошували промови різні представники влади та національних товариств.

Преса відзначала виступи голови луцької «Просвіти» Євгена Петриківського від імені української громади Луцька, президента міста Болеслава Жєлінського та рабина Мойсея Глікліха.

«Гостинний магістрат все зробив для того, аби надати урочистості піднесений і симпатичний характер. Чудово задекорована хризантемами зала, гарний смичковий оркестр, смачні страви і добрі трунки дуже сприяли створенню приємної атмосфери», – відгукувався кореспондент луцької газети «Волинський огляд».

День завершився виставою о 20:00 у новому театрі за драмою Юліуша Словацького «Мазепа».За деякий час читачі газети «Життя Волині» могли читати публічну конфліктну дискусію між інженером Казимиром Невмежицьким, який брав участь в тендері і програв, та президентом міста. Інженер висунув низку звинувачень, які міський керівник спростовував та контраргументував. Після кількох листів і відповідей ситуація вляглася.На початку травня 1926 року міст прикрасили чотирма скульптурами, які виконав знаний на той час варшавський скульптор Аполінарій Ґловінський. Це були чотири бюсти польських культурних діячів та письменників, творчість яких пов’язана з Волинню: Юзефа Крашевського, Юліуша Словацького, Генрика Сенкевича, Тадеуша Чацького. Біля погрудь встановили чотири ліхтарі.

Читати ще: Небачене кіно. Як виник Палац культури міста Луцька

«Доручення цих робіт пану Аполінарію Ґловінському не є випадковим, оскільки його ім'я нещодавно стало особливо відомим завдяки прекрасному виконанню пам'ятника Міцкевичу, спочатку задуманого для представлення поета насамперед як мислителя, і встановленого минулого року в Тернополі, рідному місті художника. Скульптурні роботи А. Ґловінського переважно реалістичні за своєю природою та вирізняються оригінальною композицією, типовою для його стилю, і завжди характеризуються сумлінною працею та талантом», – писали у схвальному відгуку про луцький міст віленського двотижневика «Мистецький огляд».А от місцева публіка все не заспокоювалася. У пресі й міських розмовах постійно кпинилися з нового мосту і його скульптур. Перша претензія – дуже велика витрата грошей. Мовляв, краще пустити їх на більш прагматичні й корисні речі. Друга претензія – скульптури помістили на невисоких постаментах, що мало начебто дуже непропорційний і карикатурний вигляд. Якийсь автор, підписаний як An-res, у «Волинському огляді» пішов дуже далеко в епітетах і художніх образах, заявляючи, що неправильно було цих письменників «заради американської реклами зіштовхнути з Пантеону слави на якийсь міст через смердюче болото в пилу та багнюці ринкової площі».

У таких формулюваннях вчувається політичний підтекст, адже «американське» приписувалося тоді президенту міста Болеславу Жєлінському. Він і справді за кілька років до здобуття посади президента міста Луцька приїхав із США. Його життя протікало між Детройтом та Чикаго та між різними редакціями. Якийсь час там працював редактором найстарішої польськомовної газети в США. Отже, це була нападка на нього. Автор пасквілю називав міських керівників «горезвісними марнотратниками», які витратили на міст загалом 100 тисяч злотих замість 50 тисяч. Чи це була правда, невідомо.Архітектурно-естетичний бік більш конструктивно розгорнули у фаховому виданні Волинського товариства техніків «Волинські технічні відомості» в промовистій критичній статті під назвою «Архітектурна нісенітниця» у травні 1926 року.Автор тексту погоджувався з цитованими вище рядками з «Волинського огляду» і додав своє.

«Вся залізобетонна конструкція, як блок, знаходиться в непропорційному конфлікті з розмірами самих фігур. Таким чином, була зруйнована структурна легкість мосту, яка й без того перевантажена надмірною масою перил. Так само невдалим є вибір фону та перспективи, який, з одного боку, приніс у жертву красу широкого краєвиду руїн стародавнього замку Любарта та силует куполів собору, а з іншого боку, фоном слугують руїни напівзруйнованих будівель у найневпорядкованішому в усіх відношеннях куточку міста. Хіба такі ідеї, хоча й не позбавлені доброї волі покращити вигляд міста, не повинні бути предметом розгляду тих, хто кваліфікований висловлювати професійну думку? Можна впевнено стверджувати, що тоді витрачені зусилля та витрати не були б невдалі та не стали б абсурдними», – ішлося у тексті.

Значно пізніше, у 1935 році в газеті «Волинь» трапляється карикатура мосту. На ній замість наявних бюстів намальовані скульптури, імовірно, деяких ініціаторів міських проєктів з короткими підписами. Вочевидь це висміювання і критика реалізованих проєктів, які з якоїсь причини автору карикатури не подобалися.Тридцяті роки були часом дуже активного будівництва і розвитку в Луцьку. Проте плану розвитку міста, який впорядковував би різні сфери міського життя, ще не було. Його тільки розробляли й представили у 1937 році. Та обговорення різних аспектів відбувалося вже давно. У 1934 році архітектор Владислав Смігєльський виклав публічно деякі свої напрацювання щодо містобудівного розв’язку наболілих питань. До речі, саме його праця і лягла в основу плану розвитку міста на 30 років, який був готовий у 1937-му.

Найцікавіше, що в цьому плані місця для Базиліанського моста (його все ще так лучани називали, назва Казимира Великого не прижилася) вже не знайшлося.

«Дозволю собі згадати нещасної пам’яті справу Базиліанського мосту. Згідно з новими планами міського уряду, Базиліанський міст з огидними «бюстами» повинен бути ліквідований як непотрібний», – писав архітектор.

Читати ще: Дивитися три сеанси поспіль. Найкращий кінотеатр міжвоєнного Луцька

Міст і справді було ліквідовано, але вже за інших обставин. Він пережив Другу світову війну і падіння бомб неподалік, які зруйнували розкішні єврейські будинки довкола. Міст залишився неушкодженим і простояв зі скульптурами до 1960-х. Потім скульптури десь зникли, міст прикрили асфальтом, зробили дорожнє кільце.…Минули роки, міст знову став виринати з забуття міської історії в 1990-х. Кільце прибрали, частину мосту відкрили. Виникла ідея назвати майдан Братський міст. Офіційно такої назви серед луцьких топонімів не існує.

Сьогодні вже ні сам міст, ні його історію чи скульптури не повернеться язик називати огидним. Чи справді він був непропорційним і неприємним? Я таких оцінок не давав би. Думаю, оглядачам радше ішлося про поєднання мосту і скульптур, яке не подобалося, і про витрату коштів. Оцінки сучасників будівництва мосту також варто трактувати у контексті тодішніх уявлень і мистецьких смаків (віленський часопис навпаки хвалив міст і бюсти скульптора), особливо враховуючи позицію критиків. Хто були ці люди: політичні конкуренти, божевільні крикуни чи хтось, хто намагався аргументувати свої гострі епітети?

На місці русла (за зупинкою) сьогодні сквер. Панорами на замок Любарта вже давно нема, натомість з цього місця у безлисту пору року гарно відкривається перспектива на вулицю Братковського та католицький собор. Якщо їх не затулять рандомні авто.За деякою інформацією, постаменти, які виконав скульптор Ґловінський, лежать у землі неподалік відкритого фрагмента мосту. Може, для них ще колись настане час?..

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---