«Пан», або Історія про те, як потрібно любити Україну: у Луцьку вручили восьму Літературну премію імені Івана Корсака. Фоторепортаж

15 вересня 2025 року в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків зібралися люди, для яких література – інструмент пам’яті.

Цьогорічна церемонія вручення Літературної премії вкотре підтверджує: історичний роман в Україні живий, актуальний і здатний формувати громадянську свідомість.

Цим критеріям, на думку журі, повністю відповідає «Пан. Роман про Євгена Чикаленка» Степана Процюка, один із 16, які було подано до розгляду.Українська історія довгі роки була під тиском чужих наративів; сьогодні вона переживає період повернення свого голосу. Премія імені Івана Корсака функціонує як одна з інституцій цього процесу: вона фінансово і символічно підтримує тексти, що готові сперечатись із міфами і надавати інструменти для критичного мислення. Подію традиційно ініціювала й підтримує родина почесного громадянина Луцька, інтелектуала, журналіста, письменника Івана Корсака; її організаційна й ідейна опора – видавництво «Ярославів Вал» та журі, до складу якого входять і критики, і практики – письменники й науковці.Міркуваннями щодо значення історичної літератури поділився генеральний директор VolWest Group Роман Корсак.

«Як казав мій дідусь, без знання і розуміння своєї минувшини людство тоді немовля, народжене вчора. І от історичний роман - це саме той засіб, який може легко доносити правдиві знання до громад і до суспільства загалом. Історичний роман досліджує минуле, він правдиво відтворює його, піднімаючи забуті імена, аби ми краще розуміли теперішнє і могли творити міцне майбутнє. Тому, на мою думку, діти в школах, окрім підручників, мають вчитися на історичних романах, а прочитавши їх, обговорювати, дискутувати і таким чином тренувати критичне мислення», – наголосив Роман Вікторович.Згідно з положенням, твір, представлений до участі на здобуття нагороди, обов’язково має бути присвячений історії України, написаний українською мовою на високому художньому рівні та мати великий читацький розголос. Вручення відзнаки та грошової винагороди у 100 000 гривень традиційно відбувається 15 вересня – у день народження Івана Корсака.Заступник голови облради Григорій Пустовіт наголосив: багато письменників остерігаються історичних тем, тексти про які є дуже важливими.

«Чудово, що Премія є вже традиційною. Чудово, що триває постійна праця над висвітленням подій минулого. Висвітленням правдивим, необхідним для українців, та й не лише українців. Приємно бачити, що незважаючи на перестороги, у конкурсі бере участь щоразу більше літераторів, які змагаються, аби нагородити нас прекрасними творами. І приємно, що є родина Корсаків, яка підтримує такі ініціативи», – сказав Григорій Пустовіт.Зі словами вдячності до меценатів також звернулися заступниця Луцького міського голови Ірина Чебелюк, проректор з науково-педагогічної, виховної роботи та комунікації ВНУ імені Лесі Українки Наталія Благовірна, минулорічний переможець Ігор Гургула, інші поважні гості свята.Твори, які здобувають визнання журі, повертають у культурний простір забутих героїв і події, які десятиліттями замовчувалися або були перекручені. І саме тому премія звучить настільки актуально у час, коли Україна знову змушена виборювати своє право на історію та правду. Відзнака поступово здобула репутацію зваженої та вибіркової: її лауреатів обирають за силу матеріалу, історичну правду й художню цінність. Премія вже має свій корпус імен – авторів, чиї тексти стали орієнтирами для читачів і критиків.

Читати ще: Музей Корсаків у Луцьку отримав престижну відзнаку European Museum of the Year Award 2025

Першим у 2018 році нагороду отримав Петро Кралюк – знаний науковець, публіцист і письменник – за книгу історичної прози «Синопсис». Його твори вибудовують міст між минулим і сучасністю, повертають до забутих імен і подій.

Згодом премію здобув Микола Суховецький з Одещини – за трилогію про Кирило-Мефодіївське братство. У його текстах оживають ідеї та прагнення українських діячів, які кували майбутнє нації.

Юрій Винничук – автор, який не боїться іронії й метанаративу; відзначений за низку робіт, у яких історія перетворюється на сцену для людських доль – від «Аптекаря» до «Сестер крові». Його історичні полотна завжди сплітають реалії минулого з містикою й непередбачуваністю людських доль.

Лауреаткою стала також Зірка Мензатюк, авторка повісті «Як я руйнувала імперію», написаної для підлітків. Це історія про юність і свободу, про право молодої людини кидати виклик імперському тиску.

Петро Лущик – український письменник, що пише історичні романи, – переможець 2022 року за роман «Час нескорених» (частина «Галицької саги»). Найбільш відомий завдяки своєму першому твору «Полювання на дрохв». Багаторазовий лауреат конкурсу «Коронація слова». Автор відомої та популярної серії історичних романів «Галицька сага» про складну та героїчну долю Галичини протягом ХХ століття.

У 2023-му лауреатом став Сергій Грабар – письменник і джазмен із Києва. Його роман «Святополк ІІ Ізяславович» повернув читачів у добу князівських чвар, амбіцій і боротьби за трон.

Торік перемогу здобув Ігор Гургула з історичним романом «Вершник волі», у якому йдеться про боротьбу українців за свободу та честь у буремні часи.Як бачимо, твори та автори дуже різні, але їх об’єднує спільне розуміння того, що історичний роман – це не просто жанр, він працює як лінза для розуміння сьогоднішнього дня. Коли автор розміщує героїв у конкретному часі та просторі, він не лише реконструює факти: він формує запитання до сучасності. Лауреати премії демонструють, що художній текст може бути джерелом колективної пам’яті: він наповнює імена змістом, а події – сенсами.

Отже, восьмим переможцем літературної премії імені Івана Корсака став автор понад 30 книг зі Львівщини, володар відзнаки «Золотий письменник України», член Українського ПЕН-клубу Степан Процюк. У його доробку – романи-біографії про Василя Стефаника, Володимира Винниченка, Архипа Тесленка, Григора Тютюнника, Івана Франка та Євгена Чикаленка. Саме «Пан. Роман про Євгена Чикаленка» не лише увійшов до короткого списку премії Книга року ВВС 2024, але й нині приніс творцю перемогу.Читати ще: Найбільша картина в світі – у Луцьку: фоторепортаж із презентації нового міфу про творення світу

Премія імені Івана Корсака працює як світоч: вона освітлює темні куточки історії, вимагає чесності від автора і сміливості від читача. Сьогодні, коли пам’ять України ще живиться супротивом і відновленням, такі ініціативи – не данина естетиці, а реальна справа – відновлення тканини національної пам’яті.Що пересічні українці знають про Євгена Чикаленка? У найкращому разі чули крилатий вислів мецената: «Легко любити Україну до глибини душі. А ви полюбіть її до глибини власної кишені». Натомість Степан Процюк вимальовує масштабне історичне полотно, у центрі якого правдиво виписано фігуру агронома, землевласника, громадського діяча, видавця, політика (ініціатора скликання Центральної Ради!), благодійника – Пана, як його називали, – Євгена Харлампійовича Чикаленка. З усіма його суперечностями, позитивними і негативними рисами, душевними муками та любовними потрясіннями. І водночас – не відособлено від епохи та інших ключових діячів початку ХХ сторіччя, а органічно вплетеним у лабіринти людських доль і масштабних потрясінь національного масштабу.Автор, власне, і наголошує на такому підході до роману. Адже у ньому одночасно з Євгеном Харлампійовичем діє дуже багато історичних постатей того часу: від Марка Кропивницького і Миколи Леонтовича і аж до Михайла Коцюбинського, Михайла Грушевського, Симона Петлюри. Окремий персонаж – Україна. Її образне і символічне тлумачення наскрізною ниткою пронизує текст, віддзеркалюючись у жіночих образах. Видається, що для Степана Процюка це є знаковим, адже замість промови він зачитав короткий, але драматичний епізод з роману…Премія імені Івана Корсака – це підтвердження того, що в Україні є ті, хто готовий працювати над історією не лише як дослідник, але й як оповідач-творець нових текстів, без перебільшення – панорамних, які формують суспільну уяву та назавжди залишаться у золотому фонді української історичної прози.

За кожним таким романом стоїть колосальна праця: архіви, сотні годин у читальних залах книгозбірень, десятки відкинутих варіантів, редагування та сумніви. Премія нагороджує не лише фінальний продукт, а й ту системну працю, яка повертає до життя складні теми.«Цей день для мене дуже важливий і дуже актуальний. Цей день – день народження сина, день народження чоловіка. Він для мене і щасливий, і болючий… Так сталося, що зараз я радію, я шануюсь, дякуючи Богу і людям, які тут присутні. Вважаю, що реальний історичний роман, як я бачила, як працював мій чоловік, – це є дуже-дуже важка праця. Тому що, якщо людина пише Історію, її треба написати так, як вона відповідає реальності», – не стримувала емоцій дружина Івана Феодосійовича Марія Іванівна.Зрештою усі сказані цього вечора слова про те, що література – це форма відповідальності: перед правдою, перед поколіннями і перед самим собою. У роки інформаційної війни і фізичного протистояння вимога до чесності й документальної відповідальності у художньому тексті зростає. Літературна премія стимулює авторів не за сентимент, а за сміливість у відтворенні історичного досвіду – навіть якщо цей досвід болючий.

Олександр ДУРМАНЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---