USD 28.25 28.38
  • USD 28.25 28.38
  • EUR 33.25 33.45
  • PLN 7.26 7.36

«Підпільник Кіндрат» не втопився: чим живе співак Андрій Миколайчук

Дивакуватий лисий і босий чоловік із пов’язкою на голові відомий кожному, хто хоча б колись цікавився українською естрадою. Слава прийшла до нього раптово: Андрій Миколайчук здобув популярність після участі у фестивалі «Червона рута» 1989 року – став лауреатом другої премії у жанрі попмузики і отримав приз глядацьких симпатій.

Тоді він один із перших показував шоу і сміливо відступив від зашкорублих правил радянської естради.

Його «Піду втоплюся» та «Підпільник Кіндрат» лунали справді з кожної праски, і навіть з національного радіо.

І хоча Миколайчук завершив гастрольну діяльність ще на початку 2000-х, його Кіндрата часто згадують, а в коментарях до виступів у YouTube звуть повернутися на сцену.

Чим займається зараз Андрій Миколайчук – йдеться у матеріалі Українська правда. Життя.

***

1989-ий. Вихователь музики в дитячому садку № 8 в Умані на Черкащині Андрій Миколайчук помічає на вулиці оголошення про обласний відбір на фестиваль «Червона рута».

Тридцятирічний Андрій не має жодного уявлення, що воно таке, але вирішує взяти участь. Має з чим – сам давно пише пісні і дає концерти.

Він професійний музика – закінчив училище в Умані та музично-педагогічний інститут у Дрогобичі – головний гість на сільських весіллях.

Щосуботи із маленькою самограйкою у руках Андрій вирушає у навколишні села й райцентри: забавляє гостей у Монастирищі, Ладижинці чи Тальному.

Живе від вихідних до вихідних, грає перевірені веселі композиції і так заробляє гроші.

Пробується у театрі, заграє з дівчатами, підробляє тенором у місцевому музучилищі.

Там, на одному із занять, підморгує дівчатам із сусіднього містечка, а ті детонують (відхиляються від правильного тону – ред.), бо викладачка Тамара Іванівна «заганяє їх на ля-бемоль (тональність – ред.)».

Через той фальш Андрій відчуває до них ненависть, а в голові, як спалах, з’являються слова:

«Підпільник Кіндрат, Підпільник Кіндрат,

в надійному місці сховав автомат».

Так народжується один із майбутніх хітів тоді ще нікому не відомого співака з Черкащини.
Цю пісню разом із «Піду втоплюся» він співає на сцені уманського будинку культури і на відборі Червоної рути отримує перше місце.

Ну й пісні у тебе... – скаже після концерту батько-фізик.

***

За два місяці молодий, але вже лисуватий Миколайчук сідає в автобус Умань-Чернівці та їде на республіканський етап фестивалю.

Фактично, час вихователя (а це цілих 8 років) і весільного музики в його житті завершується. Але він ще про це не знає.

У Чернівцях Андрій вперше настільки близько усвідомлює зіткнення політики й культури. Організатори «Червоної рути» прагнули прихильності Комсомолу – без цього фестиваль просто не міг відбутися.

Я тоді потрапив у цю атмосферу. Це не зовсім конкурс був, а демонстрація української сили. Протест проти стандартів, які в той час прижилися на естраді, – згадує конкурс Миколайчук.

Сам він політикою не особливо цікавиться, а тим більше ідеями вільної України. Виконавець виріс у родині партійного функціонера, а пісня «Підпільник Кіндрат» насправді була не про визвольний рух, а про самогонний апарат.

Головною для нього була не ідея, найбільше він хотів вийти на сцену та заспівати.

У чорному фраку, галіфе, з леопардовою пов’язкою на голові, у сорочці кольору хакі та у чорній краватці. В руці – букет квітів у целофані.

Співак із Умані показував шоу, що було незвичним для того часу, – ритмічно гойдався на сцені, почувався впевненим та розкутим.
Прямо під час виступу він знімає чоботи і пританцьовує босим. Потім, чи то взуття було надто важке для виступів, чи Миколайчуку ліньки було його одягати, але образ босого залишається.

Зрештою, Андрію пощастило: раптом його, звичайного вихователя, показали по телевізору.

У результаті музичної революції на першій «Червоній руті», Миколайчук прокинувся артистом. Тоді, у 1989-му, він стає лауреатом другої премії у жанрі поп-музики та здобуває приз глядацьких симпатій.

До Умані повертався уже не автобусом – літаком.

***

Андрій Миколайчук приїхав додому зіркою. Вже через тиждень йому подзвонив Тарас Мельник, один із організаторів «Червоної рути», і запросив на роботу до Львова.

Так почався дворічний період у театрі «Крива люфа».

Колектив, який заснували артисти Михайло Риба та Роман Солило, давав музично-гумористичні вистави.

У 1989-му мав програму «Обливаний понеділок», а ще за рік нову – «Кгбвдейка».

Театр платив якусь оренду за мене до Києва. У Львові я пізнав Галичину та уникнув низькопоклонства перед Заходом. Там я формувався як людина, яка пише неповторні пісні. Це місто стало моєю лабораторією.

Я не раз думав, навіть зараз, що знову почнемо з тим колективом робити щось разом, але цього року померла акторка Юлія Гасиліна. Вже не виступатимемо...

Артист був частим гостем у Клубі Творчої Молоді імені Володимира Івасюка, який збирався у підвалах готелю «Асторія» на Городоцькій.

Водночас продовжував писати пісні, працювати над власною програмою та гастролювати.

З концертами об’їхав усю Україну, маючи іноді по три виступи на день. Так відпрацьовувалася сценічна майстерність.

Народ чекав лисого і босого. Цей образ добре закріпився за Миколайчуком і усі наступні десять років міцно тримався.

Співак асоціювався у людей з тим, хто руйнує старий порядок. Хоча насправді, він не був проти нього, навіть не задумувався про це.

У мене була купа справ. Там допиши, там гітара не грає. І поки я займався чисто творчими речами, упав Радянський союз. А я не був людиною політики, я серцем писав українські пісні. А вони співпали з руйнуванням Союзу і появою України, як держави.

Злам системи народив хвилю, яка підхопила уманського вихователя і понесла. Про нього знали, говорили і писали у газетах.

До прикладу, у дитячому журналі «Соняшник» у лютому 1991-го Іван Малкович згадував про те, як Миколайчук співає уві сні.
У свій львівський період Миколайчук познайомився із Михайлом Радуцьким, який тоді працював у Київконцерті і організовував виступи співаків.

Через Радуцького відбулося знайомство із Дмитром Гордоном, який у 2006-му записав власний альбом на слова Миколайчука.

Програма «У гостях у Дмитра Гордона» ось уже кілька десятиліть починається мелодією з пісні лисого і босого «Марія».

***

У 1991-му Андрій Миколайчук переїхав до Києва уже з готовою програмою. Там познайомився з ансамблем «Жарт», з яким разом потім виступав.

У радянські часи, як і всі артисти, Миколайчук мав планові концерти, які й давали дохід.

Після Незалежності, коли більшість виконавців перейшли на приватні виступи, лисий і босий продовжив їздити країною з касовими концертами – скільки людей приходить, стільки грошей і маєш.

...Сільські та районні будинки культури, що погано опалюються. Миколайчук виходить на сцену з босими ногами і півтори години мерзне.

Він співає лише веселі пісні, бо став заручником свого образу. Лірика такому не личила, хоча писав і її.

Тепер він згадує холодні обшарпані готелі, випивки після концертів, хоча сам того не дуже любив. Але щоб люди, з якими працював, хоча б поїли, сидів із ними за теревенями до ранку і погано відновлювався. А наступного дня – знову концерти.

Коли зірка Миколайчука лише зійшла, разом із ним на гастролі їздив цілий автобус з командою.

З часом штат довелося скорочувати. Залишилося троє людей і одна машина, де на задньому сидінні лежали колонки.

Це і був для мене весь шоу-бізнес. Така бідося, що не можу передати. Концерти стали сенсом буття, я навіть не думав, що з того буде. Просто я дуже люблю творчість і всім жертвую, щоб стати

хорошим композитором.


Усі пісні Миколайчук писав для себе сам. Лише одного разу у 1993-му пісню «Лист до Парижа» йому подарував Павло Зібров.

***

У другій половині 90-х модель українського шоу-бізнесу почала змінюватися і ставати більш подібною до західної чи російської.

З’явилися менеджери, встановили розцінки, за які готові були працювати з артистами. Виступи на телебаченні та радіо, які перейшли у приватні руки, стали дорого коштувати.

Це єдина причина, чому я пішов із музики. У всьому світі вважається, що за рекламу продукції треба платити. Почалася комерціалізація, а так би я міг поєднувати і творчість, і виступи. Тоді не було інтернету, зараз є, доступ до слухача відкритий. Але я просто постарів і боюся, що моя робота не буде завершена.
Робота Миколайчука – це його пісні. І зараз, і 20 років тому.

Ті гроші, які він заробляв за концерти, були в десятки разів менші, ніж треба було платити продюсерам. Співака постійно хотіли загнати у кабалу – підписати контракт, з якого він би отримав щонайбільше 25% прибутку.

З часом Андрій повернувся до гастролей на Галичині, а потім і зовсім вирішив зупинитися.

Він зізнається, що добре пам’ятає це відчуття, коли припинив гастролі. Тоді у 2000-му познайомився з однією жінкою в Миколаєві.

А що ти у своєму Києві робиш? Приїжай до нас, до моря, – сказала вона.

***

І він поїхав. Купив невеликий будинок, вирішив його добудувати, а ще зробити звукозаписувальну студію над берегом. Хотів, щоб виконавці їхали до нього в гості записуватися.

Але з’явився інтернет і Миколайчук зрозумів, що тепер кожен це може зробити і вдома.

Натомість співак захотів навчитися будівництву, аби самостійно контролювати робітників.

Будь-який будівельник бачить лоха. Тому ті, хто мав мені зробити дім, почали викручувати мене, як хотіли.

Тоді Миколайчук пішов до сусіда, який теж будувався, і попросився до нього робочим, щоб навчитися працювати.

Пане, як я можу вас взяти? – здивувався чоловік, упізнавши співака.
Зрештою будинок біля моря таки з’явився. І так вони стали жити, а лисий і босий забув про той шоу-бізнес.

9-го березня 2014-го Миколайчук повернувся до Києва. Йшов по Хрещатику, який оговтувався після Революції гідності. Будинок профспілок був спалений, намети продовжували стояти, а на землі лежали квіти і свічки. Все це повертало його до реальності, відмінної від життя біля моря.

Одна із причин, чому співак поїхав з Миколаївщини, – початок війни на сході. Миколайчук припускав, що вона може дістатися і до його будинку.

***

...Вночі тут особливо добре чути шум моря. До нього веде кілька шляхів: один короткий, для літніх спекотних прогулянок, другий трохи довший – для осінніх.

Андрій Миколайчук цими стежками бігає. Бере із собою диктофон і щоразу записує дві-три пісні. Спочатку придумує приспів, потім заспів. Але завжди є проблемні місця, які мусить вирішити під час пробіжки.

Коли біжиш відключаєшся. Немає сил сильно думати. Біжу, першу пісню легко записую, в другій забагато восьмих шістнадцятих коротких звуків. Для цього всього пробіжка існує. Єдина проблема змусити композиторів і поетів бігати кроси.

Лисому, але вже не босому, за шістдесят. Він здав свою квартиру в столиці і знову повернувся у будинок на узбережжі, з якого за шість років відсутності господаря, все покрали.

Миколайчук щодня пише по кілька пісень, а загалом має їх сотні чи й тисячі.

Що буде з ними далі? Про це не думає, але й нікому їх не показує.

Я живу одним днем і не задумуюсь, що буде. Нічого не встигаю, зашиваюсь.

За сценою, зізнається Андрій, не сумував жодного дня. Ці красування були йому ні до чого. Після десяти років гастролей він зрозумів, що одна хороша пісня важливіша за всю програму. Якщо вона вдалася – відчуваєш, що живеш правильно і від цього виростають крила.

Щоранку прокидається о шостій і береться писати. Аж до самого вечора.

Посеред дня пробіжка, або плавання у морі. Незалежно від сезону.

Я прокидаюся і в мене завжди є мелодія. Працюю над варіантами пісень. Текст це взагалі магія, вищий пілотаж. Опера, симфонія близько не стоять.

Пов’язана зі сном і пісня «Піду втоплюся». ЇЇ слова спали на думку на світанку, коли Миколайчук був украй виснажений і дуже хотів спати.

Співак каже, що досі вчиться писати пісні. Для цього він завжди має бути зачарованим і мати великі здивовані очі, подібні, як у дитини, яка роздивляється іграшки у великому магазині.

У дитинстві мене відправляли у Вінницьку область до бабусі. І я був абсолютно зачарований садками, які там росли.

В такому стані людина вже нічого не думає і саме тоді з’являються хороші пісні.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Реклама
Loading...
Коментарів: 1
Що таке самограйка? Показати IP 1 Жовтня 2020 10:42
Для жінок ясно, а для хлопа?

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.