Покровській церкві у Бранах ‒ 300 років

Село Брани над річкою Гнилою Липою документально відоме із середини ХVIстоліття. Таку назву слід виводити від староукраїнського «брань», «бранъ» ‒ битва, війна, бій. Слово «брана» («брама») з ідентичними відповідниками у старопольській та старочеській мовах означало великі ворота у фортецях, міських (сільських?) укріпленнях, баштах.

За свідченням лінгвіста, дослідника походження назв населених пунктів Волині Віктора Шульгача, імення села слід трактувати від множинної форми антропоніма Бран/Брана, відомого у слов’янських мовах. Ураховуючи варіант «Бряни», можна припускати, що сучасне «Брани» сягає первісного «Дебряни». Йдеться про жителів, що оселилися у дебрі – густому, непрохідному лісі. Цю версію почасти підтверджують і свідчення-перекази місцевих старожилів.Волинські селяни останньої чверті ХVIстоліття. Художня реконструкція Сергія Шаменкова

Марія Клачук 1911 року народження, розповідала: «Про то казали дуже давно стариї люди, їх вже нима. Було то ше туді, як татари на нас нападали і забирали наших людей у плен. А вуно ше туді так ни називалось. Були футори, туди прийшли тії татари. Вуни палили хати, студоли, хапали людей, худобу. То люди начали тікати у ліс і всилятися там. То були забрані люде – брані. Того й місто те так зачали звати – Брані. То вже теперішні люди гуворать Брани».За іншою версією, «там, де сило нині, то було сраженіє, місто брані».Мешканці Бран, світлина 1937 року

Одну із перших документальних згадок про Брани знаходимо у Книзі ревізій українських замків – звіті королівського ревізора про обстеження стану обороноздатності Володимирського, Луцького, Крем’янецького, Вінницького, Житомирського і Брацлавського замків у 1545 році. Тоді Василь Бранський із Бран забезпечував утримання однієї городні поміж Воротньою та Перемильською вежами Луцького Нижнього (Окольного) замку. Ще одна городня «Бранських з Бран» розташовувалася між Свинюською та вежею князів Четвертинських. Та сама ревізія (люстрація) засвідчила належний стан городні Великого земського мосту, належної до «Василя Мишича з Бран».

Читати ще: Кілька штрихів до історії Катедрального собору святих апостолів Петра і Павла у Луцьку

Рід Бранських (Бранів, Брамів) послуговувався гербом «Сліповрон» (Ślepowron). Відомо, що Василь Михайлович Бранський служив писарем у князя Федора Чорторийського. 1567 року Павло Васильович Бранський заставив холмському підкоморію Михайлові Дзялинському свій дідичний маєток Брани.Шляхтич. Реконструкція Сергія Шаменкова

Згадки про давній храм у Бранах датовано другою половиною ХVI століття. Нова церква деревʼяною будовою постала в унійний період. Відтак архітектура святині увібрала в себе риси українського бароко. Донині з автентичних елементів уціліло вікно круглої форми, прорізане у восьмерику з південного боку.

В архівосховищі трьохсотлітньої церкви у Бранах збереглася чимала храмова докуметація. Поки непагінована і необлікована за архівними вимогами, вона є цінним джерелом для реконструкції малознаних сторінок з історії святині.Брани на листівці часів Першої світової війни

Із Сповідної відомості 1830 року довідуємося, що настоятелем храму тоді був Григорій Чугалинський (1774 року народження). У родині духівника і його дружини Параскеви виховувалася донька Юліанія. Дівчина, подорослішавши, вийшла заміж за наступного священика Святопокровської церкви (щонайменше з 1835 року) ‒ Кинтиліана Левицького. Паламарем громаді служив Григорій Гатаєвич. Його попередником був Василь Жуковський. Той самий Василь Жуковський паламарював у бранівській церкві 1838 року. Дяком у храмі значився Іван Килихевич. Заштатним паламарем згадано Григорія Хатаєвича.

Церква у Бранах на листівці 1916 року

Сповідна відомість за 1830 рік також дає можливість простежити кількість населення Бран першої третини ХІХ століття. У 1830 році до таїнства сповіді прийшли мешканці 67 дворів: 271 чоловік і 266 жінок. Загалом ‒ 537 осіб. З великою долею вірогідності можемо стверджувати, що православний сегмент населення означеного волинського села сягав близько пʼятиста вірян. Брани у тому часі були власністю Олексія Загурського.Палац Загурських на полотні Наполеона Орди, середина ХІХ століття

Серед розсипів документів різних років знаходимо доволі інформативну «Відомість про церкву 5-го класу» 1851 року. За трохи більш як сто років з моменту побудови храму памʼять про імена тих, хто спорудив святиню, було втрачено. Запис свідчить, що церква «побудувана 1725 року, невідомо ким». Сільська традиція переповідає про деревʼяну, «без одного цвяха», церкву Покрову Пресвятої Богородиці у Бранах, що її, найімовірніше, звели коштом-стараннями місцевої громади. Поряд було споруджено дерев’яну дзвіницю. У середині ХІХ століття її прибудували до храму.

Читати ще: Збудована без жодного цвяха: у церкві на Волині богослужіння не припиняються 300 років

У рік опису в церкві було достатньо начиння, штат складався із священника, дячка, паламаря й просфорні. Храму належало 1628 сажнів землі, у тому числі ‒ сінокоси.Храм Покрову Божої Матері у Бранах, 1960-ті роки

На церковному ґрунті розташовувався деревʼяний дім священника – плебанія. На утримання храму щорічно виділяли 202 рублі сріблом. Священник за рік отримував 120 р., дячок і паламар ‒ по 30 р. кожен. На виготовлення проскурок і оплату праці за випікання ритуальних хлібців щорічно витрачали 16 р.Вид на палац Загурських, фото міжвоєння

Найближчими за розташуванням значилися Зачатіївська церква у Ржищеві (пʼять верст), Михайлівська в Бужанах (пʼять верст), Михайлівська у Довгові (три версти), Троїцька у Борисковичах (три версти). До Святопокровського храму в Бранах була приписана Анно-Зачатіївська церква у сусідньому Ржищеві. Її, як указано в документі, збудував Войцех Ржищівський у 1756 році. Служби в двох церквах парафії відбувалися почергово. Церкві належали 3/4 десятин присадибної землі.

Читати ще: «Шматочок раю на Землі»: історія Свято-Пантелеймонівського храму в Рованцях

Настоятель храму – Кинтиліан Стефанів Левицький, випускник Волинської духовної семінарії. Подружжя отця Кинтиліана і матінки Юліанії (доньки попереднього бранівського священника Григорія Чугалинського) виховувало уже дорослих дітей. Так, старший син Іван (Іоан) навчався у середньому, а молодший Митрофан ‒ в нижчому відділенні духовної семінарії. Ще двоє синів Левицьких були вихованцями Білостоцького повітового училища. Наймолодша донька Меланія здобувала початки освіти вдома.Інтер’єр храму. Фото з міжвоєння

Церковним дяком і помічником отця Кинтиліана був його брат Лев. У 1838 році чоловіка виключили із числа студентів Дерманського приходського училища. Певний час дякував у Введенській церкві села Шпиколоси. Ближче до середини ХІХ століття Лева Левицького перевели на таку ж посаду до Бран. Був неодружений, невисвячений.

Читати ще: Спалений і розібраний храми: історія церкви села на Волині

Паламарем у Святопокровському храмі з 15 лютого 1842 року служив неписьменний і неодружений Олександр Гутовський (обіймав цю посаду щонайменше до 1855 року). При церкві випікали літургійні проскурки. Цією справою опікувалася Антоніна Левицька. Дівчина виконувала обовʼязки відповідно до Указу Волинської духовної консисторії від 24 грудня 1847 року. В одній із церковних споруд за кошт милостині й пожертв мешкала вдова попереднього дяка Параскева Омеляновська.

Кинтиліан Левицький посідав чин бранівського духівника упродовж наступних десятиліть. Про це свідчать храмові акти за 1855, 1871-1881 роки.

Його наступником в чині настоятеля Бранівсько-Ржищівської парафії, найімовірніше, став отець Дмитро Миронович. Помічниками-псаломниками документи фіксують Івана Тимотієвича (1882), Автонома Самбирського (1897) і Володимира Михалевича (1898).

Сповідні акти дозволяють почасти реконструювати фрагменти життєписів церковного штату. Так, отець Дмитро, Пантелеймонів син, Миронович у 1887 році мав 32 роки. Його дружина Неоніла була молодшою від чоловіка-духівника на шість років. Подружжя виховувало чотирьох дітей: пʼятирічну Софію, чотирирічну Лідію, дворічного Миколу й найменшу Антоніну. Молодшій доньці Мироновичів у 1887 році заледве виповнився один рік. У 1902-му в сім’ї духівника народився Сергій Миронович (помер 1978 року) – майбутній правник, поліглот-інтелектуал, випускник юридичного факультету Варшавського університету. Працював юристом у Бранівській ґміні, згодом вчителював у місцевій семирічній школі.

У сімʼї псаломника Григорія Тимотієвича і його дружини Євфимії у 1887 році було шестеро дітей: Пателеймон (22), Федір (19), Олександра (18) Іван (15), Стефанида (12), Марія (7).

Документи архіву Бранівської церкви дають можливість простежити строкатий склад сільського населення другої половини ХІХ ст. Серед сповідальників щастить відшукати членів родини у ретроспективі століть. 1887 року до отця Дмитра на сповідь приходив 45-річний військовик (рядовий запасу прикордонної охорони) Антон Прокопович Шнайдер (1842 р. н.) ‒ прапрапрадід авторки розвідки. Разом з ним таїнство сповіді склала дружина Вікторія (1848 р. н.). Подружжя Шнайдрів, як свідчать сповідальні акти, виховувало чотирьох нащадків. Ще один син, Григорій, помер незадовго після народження у 1877 році. Найстаршій Євгенії на момент сповіді було дванадцять-тринадцять (1874 р. н.), Антону налічувалося вісім (сім?) років (1880 р. н., 17 січня), Василеві ‒ чотири. Наймолодший та той час син Стефан мав один рік.Родинна світлина Шнайдерів-Садових-Кухаруків з Бран, 1946 рік

Фронтирний характер розташування Бран, територіальна близькість до кордону Австро-Угорської імперії мали безпосередній вплив на історію Святопокровського храму. Цілеспрямований імперський наратив лунав з вуст духівників у часі чи після богослужебних проповідей. Серед подібних документів ‒ адресно підписані «до церкви бранскои» укази імператора Олександра про введення військ у Шведську Фінляндію 1808 року, про неприятелів у 1814 році; Миколи – про незгоди з Оттоманською Портою (1854) тощо.

Читати ще: Храму на Волині повернули давню назву на честь Різдва Пресвятої Богородиці

Серед персоналій священників першої половини ХХ століття відоме ім’я протоієрея Григорія Юркевича. Сільська традиція у свідченнях старожилів переповідає про локалізацію родинної садиби духівника, його родину тощо.Біля храму. Протоієрей Григорій Юркевич і староста Василь Кухарук, фото з міжвоєння

Григорій Георгійович Юркевич народився у волинському Крем’янці 1875 року. Закінчив філософсько-теологічний факультет Віденського університету. У 1896 році був призначений викладачем і наглядачем Волинського фельдшерського училища. Певний час служив псаломником церкви Святого Миколая у Житомирі. 1900 року перебував на посаді учителя Охлопівської двокласної школи.

На Горохівщині познайомився з Євгенією – донькою священника Іполита Волковинського. Шлюб із дівчиною визначив подальший життєвий шлях Григорія. Уже в 1902 році він прийняв від тестя Цегівську парафію (до 1924 року). Родина Григорія та Євгенії була багатодітною. Подружжя виховувало Петра, Тамару, Віру, Раїсу, Володимира, Людмилу. Матінка Євгенія померла у 36-річному віці. А священник-удівець після початку Першої світової війни отримав скерування до Ворзеля на Київщині, потім – у село Обіднє на Брацлавщині. Згодом повернувся на Волинь. Спочатку – до церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Цегові. Через рік, у 1924-му – до Бран.

Читати ще: Кілька штрихів до історії Покровської церкви Луцька

Багаторічним помічником отця Григорія був псаломник Степан Харчук. 1930 року йому асистував у читанні Святого Письма Андрій Набожинський. Петро Вітюк старостував у Бранівському храмі в 1933 році.

Протоієрей Григорій Юркевич відійшов у засвіти 1962 року. Після нього бранівській громаді священниками служили отці Герасим Юхимчук і Леонід Мошинський.Громада села і священник Леонід Мошинський перед входом до церкви. Зелені свята, 1964 рік

Упродовж 1985-2016 років настоятелем Святопокровського храму в Бранах був уродженець села Іза на Закарпатті отець Іоан Ізай. Нині приналежну до ПЦУ церкву очолює його син і наступник отець Іван.Церква у Бранах, сьогодення

У храмі зберігається чимало старовинних ікон, давніх богослужебних книг, церковного начиння. Одна з найдавніших ікон – Покрову Божої Матері, датована 1736 роком. На звороті реліквії зазначено, що вона походить з малярської майстерні на Чернігівщині.Сучасний вигляд храму

Цьогоріч 1 жовтня Свято-Покровський храм у Бранах відзначає 300-літній ювілей з моменту побудови й освячення. Сільська громада любить і тягнеться до своєї церкви – нині правдиво української, де до Бога линуть молитви рідною мовою.

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---