Повернувся з Польщі, щоб піти на війну. Історія полеглого волинянина Валентина Ковзоловича

Повернувся з Польщі, щоб поїхати на передову. Будучи в самому пеклі війни, волинянин Валентин Ковзолович на позивний Тихий понад усе хотів уберегти від хвилювань свою маму. Легенду про те, що він не на передовій, а на полігоні, підтримували брати та сестри. Сказати матері правду довелося, коли її сина везли додому в домовині.

Із червня 2022 року в хаті у селі Велика Глуша ні дня без сліз. Щодня о 9:00 тут моляться за душі тих, хто загинув на фронті. Серед них – син господарів будинку Валентин Ковзолович, ідеться в сюжеті «12 Каналу».

У Петра та Домни – п'ятеро дітей. Найстарший Валентин багато років працював в «Укртелекомі». У 2015-му його мобілізували в АТО. Про те, що два роки чоловік воював у Луганській області, знали всі, крім матері. Жінку запевняли, що син на полігоні.

«Уже потім він мені все розказав. Сказав: «Мамо, я був у Щасті»...» – пригадує матір.

Тішило головне – її Валентин удома, живий. Повномасштабна війна застала чоловіка в Польщі. Із першими вибухами він зателефонував рідним зі словами: «Повертаюсь на фронт».

«Він сказав: «Я піду». Бо, каже, як ті нелюди сюди прийдуть... То не люди – то нелюди, фашисти, вони вас, каже, всіх повбивають», – говорить батько Валентина.

«Я його просила: «Синочку, не їдь!» Я його ще дві неділі тримала в Польщі. Всі діти просили, і сестри, і брат просили: «Не їдь! Уже ти свою війну відбув». А він каже: «Я так не можу», – розповідає матір.

Валентин повернувся в Україну. Відразу пішов не додому, а у військкомат. До Збройних сил України чоловіка брати не захотіли, тому до війська Валентин потрапив як доброволець.

«Що ж ти наробив, дитино?! «Мамо, я не можу по-другому», – зазначає Домна Ковзолович.

Як і в 2015-му, Валентин не зміг сказати матері правду. Будучи в зоні бойових дій, він розповідав їй про навчання на полігоні. Брати та сестри легенду підтримували. Якось, відчуваючи неспокій, Домна заявила, що поїде його провідати.

«Мамо, не приїжджайте до мене. Я на полігоні. Я зараз в лісі на навчанні». А чую: бух-бух-бух. А я кажу: «Валічок, тож там стріляють». А він каже: «Мамо, тож на навчанні теж стріляють». А ще ж повірила. Він уже був у Харкові», – пригадує матір.

Після Харківщини був Бахмут. Про те, що твориться там, Валентин розповідав мало. Дзвонив здебільшого батькові, бо сльози матері, пояснював, краяли йому серце.

«Він усе старався якось її минати, а все – до мене. Він все так стисло… Він правди не казав. Не жалівся», – говорить батько.Читати ще: Загиблому на війні волинянину Валентину Ковзоловичу просять надати звання Героя України

Страшним днем для родини Ковзоловичів стало 5 червня 2022 року. О пів на першу Валентин востаннє зв’язався з сім’єю. Його розмова з братом була короткою й насторожувала тривожністю.

«Так хочеться маму, батька, так хочеться всіх побачити». Він вже відчував. Тоді о пів на першу дзвонив, а о пів на третю вже загинув. Тільки ми не знали. Уже потім нам розказали», – зауважує пані Домна.

За словами побратимів, було пряме влучання у блокпост. Троє військових загинули в одну мить, а Валентин прожив ще пів години. Про його загибель спершу дізналися брати і сестри. Згодом телефоном повідомили батькові.

«Бачу, що Петро щось озвався, помінявся на лиці й побіг надвір. Я відразу побігла за ним. Я тільки почула слова: «Коли привезуть?» Я кричу: «Валіка привезуть?» А він дивиться на мене і мовчить», – плаче матір.

Далі, каже жінка, все як у тумані. Швидка, ліки, домовина та сотні людей на колінах. Востаннє побачити й поцілувати понівечене осколками обличчя сина їй не дали.

«Син вчепився з однієї сторони, дочка – з другої сторони й не дали мені лиця побачити. І я дотепер згадую. А вони кажуть: «Мамо, нащо вам все життя мучитися?» Сергій казав: «Ми боялися, щоб вас не покласти, щоб разом не хоронити», – говорить згорьована волинянка.

Тепер побачити обличчя сина жінка може лише на фото в кутку його кімнати, що став для неї іконостасом. Тут закривавлений кров'ю Валентина військовий квиток, грамоти та орден «За Мужність» III ступеня, яким військового народили посмертно. Медалі за «За відвагу», «За бойові заслуги» та «За участь в антитерористичній операції» – разом з ним у домовині.

Нині родина загиблого захисника хоче домогтися, щоб йому присвоїли звання Героя України. Посмертно. Ковзоловичі потребують підтримки 25 тисяч українців – тих, заради кого Валентин роками виборював мирне небо, тих, заради кого змушений був обманювати матір, тих, заради кого загинув. Допомогти сім’ї Героя може кожен вдячний українець, підписавши петицію на сайті Президента України.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---