«Рана кровоточить, хоч майже рік минув», – кохана полеглого фотографа з Ковеля
«Біль втрати» – так свою картину назвала Марія Лукашук, дівчина відомого волинського «небесного фотографа». Її Максима Бурди не стало в січні цього року під Бахмутом. Виставка його воєнних фотографій об’їхала вже дев’ять міст України. На згадку про коханого та всіх полеглих на війні мрію Максима реалізувала його кохана.
«Я не відкриваю наш діалог у жодних месенджерах, тому що мені дуже важко, і не захожу на його сторінку, тому що дуже боляче», – говорить дівчина загиблого військовослужбовця і фотографа, ковельчанка Марія Лукашук. Про це йдеться в сюжеті 12 каналу.
До Луцька дівчина приїхала на арттерапію.
«Червоне і чорний як символ болю, як того, що рана кровоточить. Я хотіла зробити ось такі грубі мазки, щоб показати цю рану, яка дуже сильно болить. Уже майже рік минув, але в цьому я живу», – описує вона свою картину.
Максим Бурда загинув 26 січня цього року під Бахмутом, усього через 20 днів після прибуття на фронт. Ще в перший день великої війни він вирішив, що піде на захист країни. Довго був у військовому резерві – на навчаннях і полігонах. Дівчина пригадує, що це його дуже дратувало, адже, мовляв, навіть військовим себе не може назвати.
«Завжди повторював, що війна обов’язково буде. Питання: лише коли. Він завжди готувався. І я зрозуміла, чому він у перший день приєднався. Раніше він був у лавах територіальної оборони», – пригадує Марія Лукашук.
Читати ще: «У нього ніколи не опускалися крила»: в Луцьку можна побачити і купити військові знімки полеглого фотографа з Ковеля
Максим готувався до вторгнення за кілька років. У 2019 році він вступив до лав тероборони, регулярно навчався правилам ведення бою й тактичній медицині, хоч за станом здоров’я мав право лишитися вдома.
«Він був комісований через хворобу хребта. Він міг не йти воювати... З таким діагнозом не беруть. У нього була гемангіома хребта. Він поїхав у Луцьк і через Луцьк потрапив у ЗСУ», – каже дівчина.
Останні дні, запевняє дівчина, були складними для Максима. Особливо боляче йому було бачити, як гинуть побратими.
«Він був дуже пригніченим. Він написав: «Я навіть не хочу тобі зараз телефонувати, щоб ти просто не чула мій стан». І я відчувала, що йому дуже важко», – ділиться спогадами Марія Лукашук.
«Я кохаю тебе понад усе на світі. Знай, що ти найкраще, що могло зі мною статися». Таке повідомлення Марія отримала за два дні до смерті Максима. Тоді, каже дівчина, не було жодного передчуття біди.
«Передчуття, що щось станеться, не було взагалі. Навіть у його мами, хоч вона завжди все передчуває. І я передчуваю, адже дуже емоційна. Я до кінця була впевнена, що все буде добре. І в день смерті зранку він мені ще надсилав котиків, смішні відео. Дуже любив це. Казав: «Просто надсилай мені якісь смішні відео, щоб я відволікався». А вже в обід його не стало», – розповідає дівчина.
Мрія створити виставку воєнних світлин зародилася в Максима під Бахмутом, хоч у перші дні хлопець за фотоапарат не брався. Згодом створив серію фронтових фотографій. Ці знімки вже об’їздили дев’ять міст України в пам’ять про «небесного фотографа».
«Виставка включає майже 200 світлин з полігонів, з навчання, з-під Бахмута. Це дуже великий фотопроєкт. Окрім робіт, представлені листівки з фотороботами, наліпки, футболки, худі, які можна придбати. Частину коштів ми передаємо фонду «Янголи Азову», а частиною перекриваємо логістику в інше місто», – зазначає Марія Лукашук.Читати ще: «Два світи»: виставку Небесного фотографа з Ковеля Максима Бурди відкрили у Польщі
Посмертно Максим був нагороджений Президентом України орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Саме та мужність, а ще самовідданість, каже дівчина, були тим, що спонукало його піти на війну.
«Він був самовідданий як фотограф, як професіонал, як чоловік у стосунках, як військовий. Він розумів: якщо він вийшов на цей шлях, то мусить йти до кінця. Він мені постійно це говорив», – наголошує Марія.
«Біль втрати». Ця робота показує душу коханої Максима. Йдучи на арттерапію, зізнається дівчина, відразу знала, що саме буде малювати.
Читати ще: У центрі Ковеля встановили світлини «небесного фотографа» Максима Бурди
Проєкт «Жива. Справжні історії кохання» зібрав у Луцьку партнерок загиблих військовослужбовців, аби допомогти їм віднайти внутрішній ресурс. Організатори запевняють, що проєкт – не про смерть, а про життя.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
«Я не відкриваю наш діалог у жодних месенджерах, тому що мені дуже важко, і не захожу на його сторінку, тому що дуже боляче», – говорить дівчина загиблого військовослужбовця і фотографа, ковельчанка Марія Лукашук. Про це йдеться в сюжеті 12 каналу.
До Луцька дівчина приїхала на арттерапію.
«Червоне і чорний як символ болю, як того, що рана кровоточить. Я хотіла зробити ось такі грубі мазки, щоб показати цю рану, яка дуже сильно болить. Уже майже рік минув, але в цьому я живу», – описує вона свою картину.
Максим Бурда загинув 26 січня цього року під Бахмутом, усього через 20 днів після прибуття на фронт. Ще в перший день великої війни він вирішив, що піде на захист країни. Довго був у військовому резерві – на навчаннях і полігонах. Дівчина пригадує, що це його дуже дратувало, адже, мовляв, навіть військовим себе не може назвати.
«Завжди повторював, що війна обов’язково буде. Питання: лише коли. Він завжди готувався. І я зрозуміла, чому він у перший день приєднався. Раніше він був у лавах територіальної оборони», – пригадує Марія Лукашук.
Читати ще: «У нього ніколи не опускалися крила»: в Луцьку можна побачити і купити військові знімки полеглого фотографа з Ковеля
Максим готувався до вторгнення за кілька років. У 2019 році він вступив до лав тероборони, регулярно навчався правилам ведення бою й тактичній медицині, хоч за станом здоров’я мав право лишитися вдома.
«Він був комісований через хворобу хребта. Він міг не йти воювати... З таким діагнозом не беруть. У нього була гемангіома хребта. Він поїхав у Луцьк і через Луцьк потрапив у ЗСУ», – каже дівчина.
Останні дні, запевняє дівчина, були складними для Максима. Особливо боляче йому було бачити, як гинуть побратими.
«Він був дуже пригніченим. Він написав: «Я навіть не хочу тобі зараз телефонувати, щоб ти просто не чула мій стан». І я відчувала, що йому дуже важко», – ділиться спогадами Марія Лукашук.
«Я кохаю тебе понад усе на світі. Знай, що ти найкраще, що могло зі мною статися». Таке повідомлення Марія отримала за два дні до смерті Максима. Тоді, каже дівчина, не було жодного передчуття біди.
«Передчуття, що щось станеться, не було взагалі. Навіть у його мами, хоч вона завжди все передчуває. І я передчуваю, адже дуже емоційна. Я до кінця була впевнена, що все буде добре. І в день смерті зранку він мені ще надсилав котиків, смішні відео. Дуже любив це. Казав: «Просто надсилай мені якісь смішні відео, щоб я відволікався». А вже в обід його не стало», – розповідає дівчина.
Мрія створити виставку воєнних світлин зародилася в Максима під Бахмутом, хоч у перші дні хлопець за фотоапарат не брався. Згодом створив серію фронтових фотографій. Ці знімки вже об’їздили дев’ять міст України в пам’ять про «небесного фотографа».
«Виставка включає майже 200 світлин з полігонів, з навчання, з-під Бахмута. Це дуже великий фотопроєкт. Окрім робіт, представлені листівки з фотороботами, наліпки, футболки, худі, які можна придбати. Частину коштів ми передаємо фонду «Янголи Азову», а частиною перекриваємо логістику в інше місто», – зазначає Марія Лукашук.Читати ще: «Два світи»: виставку Небесного фотографа з Ковеля Максима Бурди відкрили у Польщі
Посмертно Максим був нагороджений Президентом України орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Саме та мужність, а ще самовідданість, каже дівчина, були тим, що спонукало його піти на війну.
«Він був самовідданий як фотограф, як професіонал, як чоловік у стосунках, як військовий. Він розумів: якщо він вийшов на цей шлях, то мусить йти до кінця. Він мені постійно це говорив», – наголошує Марія.
«Біль втрати». Ця робота показує душу коханої Максима. Йдучи на арттерапію, зізнається дівчина, відразу знала, що саме буде малювати.
Читати ще: У центрі Ковеля встановили світлини «небесного фотографа» Максима Бурди
Проєкт «Жива. Справжні історії кохання» зібрав у Луцьку партнерок загиблих військовослужбовців, аби допомогти їм віднайти внутрішній ресурс. Організатори запевняють, що проєкт – не про смерть, а про життя.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
У Провідну неділю в Луцьку збільшать кількість громадського транспорту для доїзду на кладовища
Сьогодні 10:59
Сьогодні 10:59
У Польщі стало менше українських біженців, – посол
Сьогодні 10:31
Сьогодні 10:31
«З пенсії спершу доначу на дрони, а вже потім купую ліки»: Буданов особисто відзначив 81-річну лучанку, яка допомагає топити кораблі РФ
Сьогодні 09:34
Сьогодні 09:34
Держдеп США схвалив терміновий продаж Україні трьох HIMARS
Сьогодні 09:05
Сьогодні 09:05
«У мене проблеми – допоможи їх вирішити». Волинського майора, якого затримали з $3000 хабара, оштрафували
Сьогодні 08:07
Сьогодні 08:07
Білорусь будує сховища для російської ядерної зброї за 193 кілометри від кордону з Україною, – NYT
Сьогодні 07:41
Сьогодні 07:41
На Волині – позитивна динаміка надходжень до держбюджету
Сьогодні 07:18
Сьогодні 07:18
Як пацієнту подати скаргу до НСЗУ: алгоритм дій
Сьогодні 06:44
Сьогодні 06:44
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.