«Росіяни в СІЗО били електрострумом за те, що я українець», – звільнений з полону волинський воїн-лісівник

Андрій Тарасюк понад 20 років працює у лісовій галузі, був верстатником у Старовижівському лісництві Ковельського надлісництва ДП «Ліси України». До війни жив звичайним життям із дружиною та двома синами.

Про це пишуть на фесбук-сторінці Поліського лісового офісу.

Після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року як солдат запасу отримав повістку й потрапив до 14-ї окремої механізованої бригади. Служив у інженерно-саперному взводі – проводив мінування і зводив укріплення. Працював на Волині, Рівненщині, у Київській області, а згодом – на Миколаївщині та Запоріжжі, допомагаючи зупинити просування ворога.

«Коли ми потрапили на Куп’янський напрямок, ситуація з часом стала гіршою. Більшу частину Харківщини було звільнено. Але по інший бік річки Оскіл ворог почувався добре. Більшість російських найманців перегрупувалися зі звільненої території туди. У травні 2023-го наші позиції були в оточенні. Ворожі штурми тривали постійно. У нас закінчилися боєкомплекти. І одного дня на наші позиції зайшли росіяни, двох побратимів одразу розстріляли, всіх інших взяли в полон», – пригадує Андрій.

Зі зв’язаними руками та зав’язаними очима військових привезли в село, що неподалік від захоплених позицій. На допит приїхали кадрові офіцери ФСБ.

«Вони питали, чи були іноземці у наших підрозділах, хто моя сім’я, чому я пішов у ЗСУ. Нічого цікавого не довідавшись, почали катувати мене електрострумом», – розповідає чоловік.

Читати ще: На Волині зустріли звільненого з полону Захисника Андрія Тарасюка

Потім військовополонених перевезли в Бєлгородську область у великий фільтраційний табір з кілометровими колючими дротами. Охорони було більше, ніж полонених. Кілька днів Андрій перебував у робочій бригаді – безплатно виготовляв меблі, розвантажував дрова. Пригадує, що годували там погано. З меню – картопляний порошок.

«27 червня нас перевезли у СІЗО. Раз на тиждень там пускали в баню. З розваг – російське новинне радіо. Влаштовували нам дні «електротерапії». Били струмом просто так. Часто працівники СІЗО були напідпитку, і це для них була розвага. Як вони сказали, це просто за те, що я українець, а нас бути не має», – провадить Андрій.

Наступною і фінальною точкою на мапі нескінченних просторів російських СІЗО для Андрія стала Смоленська область. Він був свідком, як знущалися із зовсім юних українських воїнів. 20-річних хлопців били майже до втрати свідомості.

«Хай як це цинічно звучить, до нас на релігійні свята приходили священики російської церкви. Казали, що вони «по заданію от самого Владіміра». Кинули кілька пасок і сказали, що самогубство – це великий гріх», – пригадує експолонений.

У травні цього року Андрій потрапив у списки на обмін. Коли звільнені військовополонені пішки перейшли білорусько-український кордон на Чернігівщині, радості не було меж. Знову потрапити на українську землю – це стало як друге народження для воїна.

За ці кілька місяців Андрій пройшов реабілітацію у Вінниці та Волинському обласному госпіталі ветеранів війни. Весь цей час його підтримували колеги. Приходили у шпиталь, допомагали з лікуванням. А родині, доки він був у полоні, надавали дрова для опалення, відремонтували дах в будинку, на День працівника лісу дружині видавали чоловікову премію.

Наразі йому військова частина продовжила відпустку у зв’язку з лікуванням. Після цього є ймовірність, що Андрія Тарасюка демобілізують.

Чоловік зізнається: важку фізичну роботу виконувати вже не зможе. Планував після демобілізації прийти у лісництво і звільнитися, хоча дуже хоче залишитись зі своїм колективом. Філія «Поліський лісовий офіс» готова запропонувати ветерану іншу вакансію.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---