Щоп’ятниці в Луцьку родини військовополонених і зниклих безвісти закликають: «Не мовчи. Полон вбиває»

Вони живуть у режимі очікування: без дат, без гарантій, без відповідей. Їхні рідні – в полоні або зникли безвісти. І кожен день для них – це ще один день надії. Щоп’ятниці в Луцьку відбувається акція «Не мовчи. Полон вбиває».

Оксана Бабак щоп’ятниці приїздить у центр Луцька з Тарасового. Вона дружина військового, яка чекає чоловіка з полону вже 31 місяць. Пані Оксана ділиться їхньою історією кохання, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

«Ми разом ходили до школи. Він носив мої речі. Потім він пішов до армії, я його чекала. Коли повернувся, одружилися», – пригадує Оксана Бабак.

Вони виросли разом, створили сім’ю, народили трьох синів, звели будинок. Андрій працював будівельником, Оксана – в садочку. Звичайні турботи, радощі, плани на майбутнє. І ось 24 лютого 2022 року все змінилося.

«Уночі ми почули вибухи, відразу був дим. Чоловік вибіг на вулицю і каже, що Луцьк горить, що треба ховати дітей або мені з ними кудись їхати. Я сказала, що ми будемо вдома», – говорить Оксана Бабак.

Спочатку Андрій чергував на блокпостах, пізніше його мобілізували і він пішов на фронт, уже через два дні перебував на гарячих напрямках.

«Нічого не обговорювалося. Він сказав, що так треба. Я навіть не думала, не питала нічого. Він сказав, що треба, і пішов», – каже Оксана Бабак.

Читати ще: З полону РФ повернувся військовий, який 3 роки вважався загиблим і навіть був похований

Якогось разу вона втратила з чоловіком зв'язок. Він сконтактував із нею пізніше, повідомив, що перебуває в госпіталі й готується до третьої операції.

«Я просила його, щоб він ще побув удома, бо в нозі були осколки, він ходив із паличкою. Йому можна було побути вдома ще 10 днів. Але він сказав, що загиблих хлопців дуже багато і що йому треба повертатися», – пригадує Оксана Бабак.

Андрій Бабак воював на Куп’янському напрямку. Через півтора місяця зв'язок із ним зник, а дружині повідомили, що її чоловік перебуває в полоні.

«Я просто кричала криком. Я не вірила», – говорить Оксана.

Із того часу минув 31 місяць. Вона чекає, сподівається знову побачити й обійняти чоловіка. З того часу пані Оксана долучилася до акції «Не мовчи. Полон вбиває». Таких родин тут багато. Вони збираються в центрі Луцька, щоб нагадати перехожим про свій біль.Читати ще: «Про тих, хто бачив війну зблизька»: у Луцьку з'явився мурал, присвячений військовополоненим

Зараз щоп’ятниці біля ЦУМу збирається близько пів сотні людей, які чекають рідних удома, розповідає співорганізаторка акції Альона Бєлова.

«За цей час ми провели, напевно, більш як 50 акцій. На жаль, кількість наших учасників поступово зростає. Навіть родичі тих, хто вже звільнений із полону, все одно приходять. Приходять і нові родини, рідні яких потрапили в полон або зникли безвісти», – говорить Альона Бєлова.

Люди приходять у дощ і сніг, під палюче сонце і в пронизливий мороз. Стоять мовчки, з фотографіями та плакатами в руках. Тут є ті, хто виходить на майдан понад рік. Є ті, хто тільки-но доєднався до акції. Не припиняють сюди приходити і ті, хто дочекався свого захисника вдома.

Читати ще: «Нас забивали струмом. Ішов дим і пахло смаженим м’ясом». Розвідник з Луцька про півтора року полону

Юлія – дружина оборонця Маріуполя. Вона чекала його з полону 29 місяців.

«Я бажаю кожній родині, яка чекає, пережити ці емоції. Це неможливо передати словами. Дякувати Богу, мій чоловік повернувся, вже пройшов реабілітацію», – говорить Юлія.

Вона не перестає відвідувати акцію, нині тут, щоб підтримати інших.

На площу приходять і старші, і молодші. Люди стоять із дітьми, які тримають у руках портрети своїх татусів і дідусів. Це не просто зібрання, це спільний голос. Голос тих, хто не дозволяє забувати про своїх рідних і продовжує чекати на них удома.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---