Сотні костюмів, гора реквізиту і люди за сценою. Фоторепортаж із закулісся волинського драмтеатру

Вистави у Волинському обласному музично-драматичному театрі завжди яскраві й професійні. На сцені глядач бачить фінальну версію, а основна частина підготовки залишається за кулісами. А там на благо мистецтва працюють люди, які не закінчували акторське училище: декоратори, гримери, костюмери, швачки, інженери, світловики та інші.

Із нагоди нового театрального сезону журналісти Волинських Новин побували в приміщеннях облмуздрамтеатру, щоби показати, як усе влаштовано. Оглядини провів директор установи, заслужений артист України Сергій Скулинець.

Зазначимо, що волинський театр відкрив завісу ще у 1940 році, а на минулих вихідних стартував 87-й сезон. Тобто всі ці роки, за винятком невеликого періоду під час Другої світової війни, у Луцьку показували різноманітні вистави. Сьогодні в закладі працюють близько 60 артистів і музикантів, приблизно стільки ж іншого персоналу.Український режисер Лесь Курбас казав: «Театр – храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви лунатимуть у ньому». Символічно, що в коридорах якраз тривав косметичний ремонт.

«Зазвичай влітку пора відпусток. На початку серпня колектив виходить на роботу і спрямовує зусилля на підготовку прем’єрної вистави. Цього року в нас українська класика «Не схитруєш – не одружишся» за твором Марка Кропивницького. Весела вистава із живим оркестром, піснями, танцями, відтворенням українських традицій», – зауважив Сергій Скулинець.Щоб актори в постановках мали переконливий вигляд, їм потрібно створити образ. Художниця з костюмів пані Світлана підбирає одяг і дає завдання швачкам. Нині в костюмерній кімнаті зберігаються близько тисячі вбрань. Себто у своєму одязі нікому виходити на сцену не доведеться.Театр не бере костюми деінде, бо має два власні швейні цехи – чоловічий і жіночий. У кожному по дві працівниці й кілька машинок. Жінки замовляють матеріал, підшивають вбрання під мірки артистів. Ось до прем’єрної вистави виготовили більш ніж 20 нових костюмів.Читати ще: Наше тіло на асфальті, а гени – у землі: у Луцьку показали драму про фатальну принциповість. Фоторепортаж

У відремонтованій гримерній – два крісла. Лицедії записуються в чергу до майстра, щоби доповнити свій образ.Де справді багацько всього, то це в реквізитному цеху. У коробках і на полицях зберігаються речі до всіх вистав. Від вінтажу до сучасного: картини, сервізи, тростини, посуд, велосипед, крісла колісні тощо. Ще частина просто не помістилася в приміщення.

Зі слів начальниці цеху пані Олени, точну кількість реквізиту ніхто не рахував, бо ця цифра вимірюватиметься тисячами.У просторому балетному залі з акторами працює балетмейстер. Там репетирують, коли головна сцена зайнята. У репертуарі є багато вистав, але на кожен сезон обирають частину з них. Деякі, каже директор, втратили актуальність через війну.

«Поставив план, щоб кожні два-три місяці була прем’єра. Глядачі хочуть бачити щось нове. Тож кожного року ми домовляємося з різними режисерами. Вони приїздять до Луцька на кілька тижнів і ставлять виставу. Після того вже помічник режисера, який залишається на місці, стежить за виконанням», – розповів Сергій Скулинець.Читати ще: Волинський драмтеатр вразив танцювальною виставою «Меню почуттів». Фото

У приміщенні поруч обласного театру розміщений двоповерховий цех. Столяр пан Микола вже чотири роки за отриманими кресленнями вирізає конструкції із дерева. Далі двоє бутафорів перетворюють їх на декорації.Що примітно, за технічною частиною всіх вистав стоїть лише до 15 людей. Йдеться про звукорежисерів, художників зі світла, костюмерів, кравців, гримерів, декораторів. Якщо порівнювати із театрами Львова чи Києва, то це дуже мала кількість. Втім, у волинському переконані, що за якістю роботи не поступаються.

У холі – буфет, фотозони, телевізори для трансляції вистав і трейлерів. Почасти перед виставами можна зустріти чарівних дівчат в образах квітів і зробити з ними світлини. При драмтеатрі працює студія для дітей від 7 до 14 років. Юних акторів теж залучають до головної сцени.Нині велика потреба в доступності, тому для людей на кріслах колісних встановили автоматичний підйомник. Крім того, для безпеки працюють камери відеонагляду, внутрішня система оповіщення і пожежний пост. Тепло в зал і фойє подають сучасні електрокотли. Частину обладнання останніми роками замінили на нове.У підвальному приміщенні два з половиною роки тому відкрили «Театр в укритті», розрахований на 50 глядачів. З останнього – показували виставу-імпровізацію «Червоний борщ», створену до роковин початку повномасштабної війни.Водночас укриття театру використовується для жителів Луцька під час повітряних тривог. Раніше в підвалах зберігалося чимало старих речей. Однак артисти і працівники власноруч взялися за розчищення, щоб зробити сховок у разі ворожих атак.

«Для облаштування укриття не брали жодної копійки з бюджету, зробивши все власними силами. Під час тривог воно відкрите для мешканців Луцька, для учнів ліцею № 1. Для акторів облаштована окрема кімната, щоб вони могли продовжити репетиції», – поінформував директор драмтеатру.Вдень у великому залі кипить підготовка. Присутні тільки музиканти з оркестру, вбрані в повсякденне, актори й режисер.

Між виходами на сцену актори переважно працюють над своїми образами. Тобто налаштовуються на роль емоційно, аби увійти в ті обставини, що відбуваються на сцені, зауважила заслужена артистка України Софія Матюшенко.

Читати ще: «Театр – мої ліки». Волинська артистка Софія Матюшенко – про подвійну онкологію й прожиті ролі. Інтерв’ю

Показником того, що вистава сподобалася, є реакція і увага до сцени від відвідувачів. Але театралка поділилася внутрішнім вимірювачем: «Якщо на репетиціях оркестр між паузами виглядає з ями, то це означає, що буде цікаво глядачеві».Ще запитуємо, що дратує акторів, коли перебувають на сцені. Одноголосно кажуть: спалахи і сторонні звуки.

«Не подобається, коли потрібна певна тиша, бо того емоційно вимагає сцена, а хтось у цей момент шепочеться чи фотографує», – пояснив артист Остап Годлевський.

Найкраща подяка – оплески залу й позитивні емоції відвідувачів. Поміж квітів і солодощів артистам інколи дарують цікаві речі.

«За 25 років на сцені мені виносили книги, плетені аксесуари. Колись навіть кошти дали, що було вкрай несподівано. Хоча є моменти, коли глядачі просто виходять обійняти. Це особливо цінно», – пригадала Софія Матюшенко.Артисти переконані: у театрі працюють люди, які люблять свою професію, адже в комунальній установі доходи не надто великі. Загалом професія актора потребує чимало праці над собою. У виставах драмтеатру вони не просто відтворюють текст, а одночасно співають, танцюють, грають на інструментах.

«Молодих акторів через низькі зарплати насправді залучати важко. Люди вчаться в музичній школі сім років, ще стільки ж в училищі, університеті, а потім їх запрошують на ставку 10 тисяч гривень. І на ці кошти треба прожити», – звернув увагу Сергій Скулинець.За словами директора, театральне мистецтво потребує вкладень. Крім зарплат працівникам і ремонтів у будівлі, установа витрачає кошти на декорації, реквізит, костюми і грим. Проте театр постійно шукає джерела заробітку, аби покривати частину витрат. Основні надходження – квитки й оренда залу.

«Фінансування театру обмежене через війну, тож намагаємося своїми силами закривати певні потреби, щоб не просити з бюджету. Розумію, що краще кошти спрямовувати для військових чи їхніх родин», – акцентував очільник закладу.Завершуємо обхід біля символічного місця – дошки пам’яті військовослужбовцю Назарію Гнатюку. Лучанин багато років працював за лаштунками сцени, а згодом став на захист України як оператор БпЛА. На жаль, 15 травня 2025 року його життя обірвалося внаслідок влучання ворожого дрона на Донеччині.Нині в лавах ЗСУ продовжують нести службу троє працівників облмуздрамтеатру. Після вторгнення росії в репертуарі з’явилися вистави, які розповідають про війну й українську ідентичність. Наприклад, «При ватрі», «Леся», «У пошуках Афіни». В останній головну роль виконує мати військового Наталія Ніколаєва. У сюжеті – її історія про пошуки сина та його собаки.

Читати ще: «Треба повернути Афіну. Бо Діма витримає і повернеться...»: у Луцьку показали драму, розказану матір'ю Захисника. Фоторепортаж

Облмуздрамтеатр підписав меморандуми про співпрацю з ветеранськими організаціями, вистави часто відвідують військові. Ще керівництво розглядає проєкт міжнародної співпраці, аби показати нову постановку про українські реалії. Однак майбутній репертуар не буде зациклений лише на подіях війни.

«Безумовно, війну потрібно показувати й переповідати. Але водночас людям вистачає сумних подій війни в реальному житті. Приходячи в театр, глядачі хочуть відволіктися і знайти розраду. Тому для майбутніх вистав маємо знаходити баланс», – резюмував Сергій Скулинець.На сцені – дві години вистави. За лаштунками – дні, тижні й місяці роботи сотні людей. І саме з цієї непомітної для глядача праці народжується постановка, яку бачать після відкриття завіси.

Колектив обласного драмтеатру запрошує волинян відвідувати вистави в новому сезоні. Адже у храмі мистецтва створюється якісний продукт, що заслуговує на увагу. Театр – це передусім живі емоції реальних людей, де ніколи не знаєш наперед, що наступної миті трапиться на сцені.

Дмитро КЛИМЧУК

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---