«Такі речі передають зріз культурного побуту предків»: волинянка має приватну етногалерею з колекцією старовинного одягу

Колекціонерка народного одягу Надбужжя і Західної Волині Марія Доліновська два роки розвиває свою етногалерею «Русовичі» у Нововолинську.

Суспільному пані Марія розповіла, що початком колекції стали старовинні речі її родини, які зберігалися у скрині.

«У кожного в шафі є якісь речі, якими не користується, але зберігає. Тому що це ніби як продовження особистості тої людини, яка її носила, вишивала», – каже Марія Доліновська.

Такі речі, додає вона, передають зріз культурного побуту предків. Однак вони не повинні залишатися у шафах, зауважує Марія Доліновська, а виставлятися на загальний огляд, щоб люди побачили культурну спадщину.

Для цього вона задумала створити каталог «Над Бугом рікою», у якому зібрала фотографії екземплярів сорочок зі своєї колекції та людей, які їй приносили. Rрім того, підготувала схеми їх вишивки.

Читати ще: «Ця вишивка дорога серцю». Вчителька з Волині створює вишиті скарби

На цьому вирішила не зупинятися, адже переконана: вивчення побуту недостатньо без дослідження історичного контексту місцевості. Для цього колекціонерка вивчала історію Прибузького краю та географію.Волинянка пригадує: коли тільки починала свою справу, то виставляла у магазині ряди сорочок, а відвідувачі ділилися своїми спогадами про подібні вишивки.

«Люди дивилися: «Ой, а в моєї мами, бабусі таке є». Тобто я вже мала невеличку інформацію про те, який одяг побутував у нашому краї. Просила їх або поділитися, або фотографію показати», – розповідає жінка.

Зі світлин Марія могла вивчати зачіски, одяг, їхні узори. Особливою цінністю вони набували через те, що багато зі зафіксованих людей колекціонерка знала поіменно, оскільки це люди з її місцевості, зауважила вона.Робота зі старовинним одягом

Аби надати давньому одягу належного вигляду, потрібно очистити полотно від плям та старості. На це може піти кілька тижнів.

«Я в підвалі замочувала в холодній воді, потім трошки тепленької. Це не так просто, тому що деякі плями відбілилися, а інші – ні. Доводилося інші засоби брати», – пояснює Марія Доліновська.

Читати ще: У своєму домі волинянка створила музей декоративного мистецтва і старовини

Галерея розділена за етнографічним районуванням – Ратнівщина, Камінь-Каширщина, Рівненщина та інші.

«Часто говорять про те, що наші українські селяни були дуже бідними й неграмотними. Я не знаю, наскільки вони вміли читати, але рахувати вміли точно», – каже про складність вишивки пані Марія.Особливістю сокальської вишивки – подовжений комір.

«Коміри – це як паспорт території. Тому що вони існували тільки на цій території. Це Грубешівщина, Сокальщина, Іваничівщина, тобто, частина Надбузької височини, яка входила у Волинську височину», – додає вона.

Щодо нагрудного одягу, а саме камізельки, шили з оксамиту, а вишивали гладдю і дрібним бісером. Марії вдалося дослідити, що на території Іваничівського району раніше була колонія чехів, які й привозили матеріали для створення верхнього одягу.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---