Від «мопеда» до майже крилатої ракети: «Герань-5» – новий етап російського терору

Колись їх упізнавали за характерним гуркотом двигуна, схожим на звук мопеда. Тепер російські ударні безпілотники дедалі частіше оснащують реактивними двигунами, які дозволяють розвивати швидкість у кілька разів вищу, ніж у звичних «Шахедів».

Одним із найнебезпечніших представників нового покоління стала «Герань-5». Волинські Новини розповідають, що це за зброя, чим вона відрізняється від попередників і наскільки серйозну загрозу становить для української протиповітряної оборони.

Від масових атак до нової технологічної загрози

За чотири роки масового застосування російські «Шахеди» пройшли помітну еволюцію. Від порівняно простих апаратів із поршневими двигунами, які летіли за попередньо заданими координатами, – до швидкісних реактивних безпілотників зі складнішими системами навігації та різними варіантами бойового оснащення.Ця еволюція відбувається на тлі технологічного протистояння між засобами повітряного нападу та протиповітряною обороною. Україна вдосконалює способи виявлення й знищення ударних дронів, а Росія намагається подолати ці можливості, змінюючи конструкцію, швидкість і тактику застосування безпілотників.

Читати ще: Битви смертоносних роїв, або «Грім» і «Бобер» проти «Герані»

Своєрідним підтвердженням актуальності нової загрози став інцидент 17 жовтня 2026 року над Чорним морем. Тоді два винищувачі F-16 Військово-повітряних сил Румунії збили два російські ударні безпілотники сімейства «Герань», оснащені реактивними двигунами. При цьому конкретну модифікацію збитих апаратів румунське оборонне відомство не назвало. Тому стверджувати, що це були саме «Герані-5», немає підстав. Проте сам випадок продемонстрував: реактивні російські дрони вже становлять виклик не лише для України, а й для систем протиповітряної оборони держав НАТО.

Ще одним важливим сигналом стало повідомлення агентства Reuters від 15 жовтня про будівництво великої бази для запуску реактивних безпілотників поблизу російського військового аеродрому Міллерово в Ростовській області. Аналіз супутникових знімків показав, що майже порожню територію приблизно за шість тижнів перетворили на комплекс площею близько 0,9 квадратного кілометра. За оцінками фахівців, база може використовуватися для запуску реактивних «Гераней-4» і «Гераней-5».Від «мопеда» до реактивного двигуна

Історія «Гераней» почалася не в Росії, а в Ірані. Саме іранський Shahed-136 став основою російської «Герані-2», яку окупанти почали масово застосовувати проти України восени 2022 року. Цей безпілотник отримав характерну трикутну форму, поршневий двигун і повітряний гвинт, розташований у задній частині корпусу. Через специфічне гучне гудіння такі апарати швидко отримали серед українців прізвисько мопеди.Конструктивно Shahed-136 порівняно простий. Його поршневий двигун працює за принципом, подібним до автомобільного. За даними американського Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS), базовий Shahed-136 має довжину приблизно 3,3-3,5 м, розмах крил 2,5-3 м та злітну масу близько 200 кг. Його швидкість становить орієнтовно 180 кілометрів на годину, а маса бойового навантаження в базових версіях оцінюється у 20-50 кг. Окремі російські модифікації можуть мати інші характеристики.Основною перевагою цієї зброї виявилася не технологічна складність, а поєднання значної дальності, відносно невисокої вартості та можливості масового виробництва.Однак у поршневих дронів є серйозний недолік – невисока швидкість. За сприятливих умов проти нього можна використовувати не лише зенітні ракетні комплекси, а й автоматичні гармати, великокаліберні кулемети та спеціалізовані дрони-перехоплювачі.

Розвиток української протиповітряної оборони поступово змусив Росію шукати способи скоротити час перебування безпілотників у зоні можливого перехоплення. Одним із таких рішень стала реактивна тяга. У 2023 році Іран представив Shahed-238 – модифікацію ударного безпілотника, яка замість поршневого двигуна отримала турбореактивний. На основі цього технологічного напряму розвивалася російська «Герань-3». Нова силова установка дозволила суттєво підвищити швидкість польоту. Водночас збереглася характерна для попереднього покоління трикутна аеродинамічна схема.

Читати ще: Нова смертоносна квітка в арсеналі росіян: міфи й реальність «Герані-3»

За оцінкою CSIS, Shahed-238 має довжину приблизно 3,5 м, розмах крил близько трьох метрів та злітну масу орієнтовно 250-370 кг. Щодо швидкості різних модифікацій джерела наводять неоднакові показники. Зокрема, для російської «Герані-3» з китайським двигуном Telefly JT80 повідомляють про швидкість близько 300-370 кілометрів на годину, тоді як інші варіанти можуть мати вищі характеристики.Наступним кроком стала «Герань-4». Його крейсерська швидкість оцінюється приблизно у 320 кілометрів на годину, максимальна – у 450 кілометрів на годину. Дальність польоту становить орієнтовно 770 км, максимальна висота – до чотирьох кілометрів. Вага бойової частини окремих модифікацій може досягати 90 кг.

«Герань-5»: значно більша, швидша й небезпечніша

На початку 2026 року Росія вперше застосувала проти України новий ударний безпілотник «Герань-5». На відміну від попередніх моделей, новий апарат отримав іншу аеродинамічну схему. Замість характерного трикутного корпусу він має видовжений фюзеляж, окремі крила та хвостове оперення. Зовні така конструкція нагадує невеликий реактивний літак або крилату ракету.

За оцінкою української розвідки, «Герань-5» має значну конструктивну подібність до іранського безпілотника Karrar. Водночас частина бортового обладнання уніфікована з іншими російськими «Геранями».За актуальними даними, довжина «Герані-5» становить 6,5 м, розмах крил – 3,2 м, а максимальна злітна маса сягає 850 кг. Бойова частина важить приблизно 90 кг. Орієнтовна дальність польоту становить 950 км, тривалість – до двох годин, а крейсерська швидкість оцінюється у 450-600 кілометрів на годину. Максимальна висота польоту, за даними ГУР, сягає шести кілометрів.Силовою установкою дослідженої українською розвідкою «Герані-5» став турбореактивний двигун китайського виробництва Telefly TF-TJ2000A. Його принцип роботи суттєво відрізняється від звичайного поршневого двигуна. У турбореактивному двигуні повітря спочатку надходить усередину й стискається компресором. Потім воно змішується з паливом, яке згоряє в камері згоряння. Гарячі гази проходять через турбіну та виходять через сопло з великою швидкістю. Саме цей потік створює реактивну тягу.На відміну від поршневого «Шахеда», якому потрібен повітряний гвинт, реактивний апарат використовує енергію газового потоку безпосередньо для створення тяги. Це дозволяє досягати значно вищої швидкості, але водночас підвищує складність конструкції та вимоги до паливної системи.

Чому «Герань-5» – майже крилата ракета

Зовнішня подібність «Герані-5» до крилатої ракети закономірно породжує запитання: чи не є вона фактично ракетою, яку росіяни називають безпілотником? Відповідь не така очевидна, як може здатися.Насамперед необхідно розрізняти два поняття – реактивний двигун і ракетний двигун.

Турбореактивний двигун, яким оснащена «Герань-5», використовує атмосферне повітря для згоряння пального. Ракетний двигун не потребує атмосферного кисню, оскільки має власний запас окисника. Саме тому ракети з ракетними двигунами можуть працювати навіть у безповітряному просторі. Але існує важливий нюанс: чимало сучасних крилатих ракет також використовують турбореактивні або турбовентиляторні двигуни. Зокрема, за таким принципом працюють силові установки американських Tomahawk. Отже, наявність реактивного двигуна сама по собі ще не дозволяє однозначно класифікувати літальний апарат як ракету або безпілотник.

Не є вирішальною ознакою й можливість автономного польоту. Сучасні крилаті ракети здатні рухатися за попередньо визначеним маршрутом, орієнтуючись за супутниковими сигналами, інерціальними датчиками та зображеннями місцевості. Те саме дедалі частіше роблять ударні безпілотники.

«Герань-5» має низку характеристик, які традиційно асоціюються з крилатими ракетами: видовжений фюзеляж, реактивний двигун, значну швидкість, автономну навігацію та здатність уражати віддалені наземні цілі. Водночас її швидкість у 450-600 кілометрів на годину нижча за швидкість багатьох сучасних крилатих ракет. Крім того, походження апарата, його конструктивна спадковість і місце в російській номенклатурі пов'язані саме з розвитком ударних безпілотників.Тому правильніше називати «Герань-5» реактивним ударним безпілотником одноразового застосування, а не реактивною ракетою.

Нові «Герані» навчилися орієнтуватися за зображенням місцевості

Перші покоління «Шахедів» використовували переважно супутникову та інерціальну навігацію. Перед запуском у пам'ять апарата завантажували координати та маршрут польоту, після чого він міг рухатися без постійного втручання оператора. Це відносно просте й ефективне рішення, однак воно має суттєву вразливість: супутникові сигнали можна придушувати або спотворювати засобами радіоелектронної боротьби.

Інерціальна навігація дозволяє частково компенсувати цю проблему. Вона використовує датчики, які вимірюють рух та прискорення апарата. Завдяки цьому безпілотник здатний певний час орієнтуватися без супутникових сигналів. Проте така система поступово накопичує похибки, тому її зазвичай поєднують з іншими засобами навігації.

У «Герані-5» виявили супутникову навігаційну систему «Комєта-М12», інерціальне обладнання, а також модулі передачі телеметрії та даних. Телеметрія – це інформація про стан і роботу апарата, яку він може передавати на інші пристрої: наприклад, відомості про місцеположення або параметри польоту.

За інформацією ГУР, модернізовані «Герані-4» отримали оптико-електронну кореляційну навігаційну систему «Сусанін». Аналогічне обладнання використовується і в новій версії «Герані-5», позначеній як К5. Принцип її роботи полягає в тому, що бортова камера отримує зображення земної поверхні, а спеціальний комп'ютер порівнює його із заздалегідь завантаженими еталонними зображеннями місцевості. Простіше кажучи, безпілотник може визначати своє положення не лише за супутниковими координатами, а й за тим, що він «бачить» під собою. Наприклад, система здатна використовувати характерні контури доріг, водойм, забудови або інших помітних об'єктів місцевості для уточнення маршруту. При цьому вона не обов'язково має розпізнавати кожен окремий будинок чи споруду – йдеться передусім про зіставлення зображень.Чому реактивні дрони ускладнюють роботу ППО

Для протиповітряної оборони головна проблема реактивних «Гераней» – поєднання швидкості, можливості польоту на різних висотах та порівняно невеликі розміри повітряної цілі.

Наприклад, за десять хвилин апарат зі швидкістю 180 кілометрів на годину пролетить приблизно 30 км. Дрон, який рухається зі швидкістю 600 кілометрів на годину, за такий самий час подолає 100 км. Це не означає, що кожна «Герань-5» завжди рухається з максимальною заявленою швидкістю. Але навіть суттєве підвищення крейсерської швидкості помітно скорочує час, доступний для реагування.Особливо складним це може бути для мобільних вогневих груп, які використовують кулемети та автоматичні гармати. Швидка ціль менше часу перебуває в зоні ефективного вогню, а її супроводження вимагає більшої точності.

Не менш важливою є висота польоту. Кожна система озброєння має власні обмеження щодо дальності й висоти ураження. Якщо безпілотник летить поза цими межами, для його знищення необхідно залучати інші засоби.

Додаткову складність створюють комбіновані повітряні атаки, під час яких Росія одночасно застосовує різні типи озброєння: поршневі безпілотники, реактивні дрони, крилаті та балістичні ракети. Вони відрізняються швидкістю, висотою, траєкторією та іншими характеристиками. Відповідно, система ППО повинна швидко визначати характер загрози та обирати засоби її нейтралізації.

Читати ще: Путінський гіперзвуковий «Кинджал»: міф чи реальність?

Чим можна збивати «Герань-5»

Попри високу швидкість і вдосконалене обладнання, реактивні «Герані» не є невразливими. Румунський випадок 17 жовтня підтвердив, що такі цілі можуть успішно перехоплюватися винищувальною авіацією. Однак застосування бойових літаків потребує значних ресурсів, а використання дорогих авіаційних ракет далеко не завжди є економічно оптимальним рішенням.

Зенітні ракетні комплекси також залишаються важливим засобом боротьби з реактивними безпілотниками. Їхня ефективність залежить від характеристик конкретної системи, умов виявлення, можливостей наведення та доступного запасу ракет.Особливо перспективним напрямом стали спеціалізовані безпілотники-перехоплювачі. На відміну від традиційних зенітних ракет, вони потенційно можуть суттєво зменшити вартість знищення повітряної цілі.

Читати ще: Коротка назва – серйозний аргумент: як український P1-SUN дістає «Шахеди»

Важливу роль продовжує відігравати радіоелектронна боротьба. Її засоби можуть порушувати роботу супутникової навігації та каналів зв'язку. Проте розвиток автономних оптичних систем означає, що придушення радіосигналів уже не завжди буде достатнім для нейтралізації безпілотника. Це не робить радіоелектронну боротьбу застарілою. Навпаки, вона залишається важливою частиною оборони, але повинна використовуватися разом з іншими технологіями.

Найефективнішим підходом залишається багаторівнева система ППО, у якій різні засоби доповнюють один одного. Радіолокаційні станції забезпечують виявлення цілей, системи управління – обмін інформацією, а авіація, зенітні комплекси, артилерійські системи та дрони-перехоплювачі – безпосереднє ураження.

Залежність від іноземних технологій

Окремої уваги заслуговує походження компонентів російських реактивних безпілотників.

Хоча російська пропаганда намагається представляти розвиток «Гераней» як приклад успішного імпортозаміщення, дослідження збитих апаратів свідчать про значну залежність виробництва від іноземних технологій.Зокрема, у дослідженій українською розвідкою «Герані-5» виявлено китайський турбореактивний двигун, а також низку електронних компонентів, розроблених або виготовлених іноземними компаніями.

Сам факт виявлення продукції цих компаній у російській зброї не означає, що виробники безпосередньо постачали її Росії. Електронні компоненти можуть проходити через складні міжнародні ланцюги постачання, посередників і вторинні ринки. Однак ці знахідки демонструють, що навіть відносно недорогі сучасні ударні безпілотники залежать від глобальної технологічної інфраструктури. Відповідно, боротьба з російською програмою ударних безпілотників не обмежується їх знищенням у повітрі. Важливими залишаються контроль міжнародних поставок, виконання санкцій, виявлення посередницьких мереж і блокування доступу до критичних технологій.

Нова технологічна гонка

Чи здатна «Герань-5» докорінно змінити характер повітряної війни? Поки що підстав для такого категоричного висновку немає. Швидкість до 600 кілометрів на годину не робить апарат невразливим. Значна дальність польоту не гарантує подолання протиповітряної оборони, а складніші навігаційні системи не усувають усіх технічних обмежень.

Крім того, збільшення розмірів, використання реактивного двигуна та вдосконаленої електроніки впливають на вартість виробництва. Наскільки економічно вигідною виявиться «Герань-5» порівняно з іншими засобами повітряного нападу, достовірно оцінити поки складно – повної інформації про собівартість і масштаби виробництва у відкритому доступі немає.Водночас ідеться не про простий перехід від старої зброї до нової. Радше формується ціле сімейство безпілотників, у якому різні моделі виконують різні завдання. Поршневі «Герані-2» залишаються засобом масованих ударів на великі відстані. Реактивні «Герані-3» та «Герані-4» поєднують відносно компактні розміри з підвищеною швидкістю. А значно більша «Герань-5» демонструє можливість створення швидкісного ударного апарата, який за окремими характеристиками наближається до крилатої ракети.Для України це означає необхідність постійної адаптації системи протиповітряної оборони – не лише до збільшення кількості повітряних цілей, а й до їхньої технологічної різноманітності.

Росія прагне поєднати відносну доступність безпілотної авіації зі швидкістю та складністю наведення ракетної зброї. Україна, своєю чергою, змушена відповідати розвитком власних систем виявлення, радіоелектронної боротьби та перехоплення. У цій технологічній гонці вирішальне значення матиме не лише те, хто створить швидший і небезпечніший безпілотник, а й те, хто навчиться ефективніше та економічніше нейтралізувати нову загрозу.

Олександр ДУРМАНЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---