У Луцьку на 102-му році обірвалося життя учасника битви за Ковель, ветерана Другої світової війни Олексія Ліхторовича

24 жовтня на 102-му році життя обірвався життєвий шлях учасника звільнення Волині від нацистських загарбників, лучанина Олексія Тихоновича Ліхторовича.

В 1911 році дід Олексія Тихоновича перебрався з Білорусі в Сибір у пошуках родючої землі. Cім’я спочатку жила в селищі Ново-Троїцьку, де в березні 1925 року і народився Олексій. Через десять років перебралися в Томськ. В батьків було семеро дітей, Олексій за віком другий, але серед братів найстарший. У 1942-у батько, йдучи на фронт, сказав: «Тепер ти, Олексію, залишаєшся в сім’ї за головного. Але будь готовим, що і тобі доведеться скоро йти воювати». Батько ж загинув того ж таки 1942 року під Смоленськом.

У березні 1943-го покликали у військкомат і Олексія. Ліхторович потрапив у Барнаульське піхотне училище, яке тоді розміщувалося у Томську і ще на кілька місяців залишився в рідному місті. Але обстановка на фронті була складною, якраз завершувалася битва на Курській дузі. Довчитися курсантам не дали. В серпні 1943 року їх повантажили у вагони і повезли. Зупинилися аж в Орлі.

Потрапив у роту автоматників 215-го гвардійського стрілецького полку 77-ї гвардійської стрілецької дивізії 1-го Білоруського фронту. Брав участь у звільненні Чернігова, станції Мена, білоруського міста Калинковичі. Саме за ці бої його нагородили медаллю «За відвагу». На початку лютого 1944 року дивізію перекинули на Волинь неподалік Ковеля і Турійська. Довелося до липня вести оборонні бої. Потім був наступ. Форсували річку Західний Буг. 21 липня визволили польське місто Хелм, дещо пізніше – Краків.

На фронті Олексій Ліхторович пробув 465 днів. У грудні 1944 року для рядового Олексія Ліхторовича закінчилося фронтове життя. Його направляють на навчання в танкове училище імені А.І Лізюкова в місті Саратові. Після його закінчення, отримав звання лейтенанта. Спершу служив у 149-у танковому полку в місті Староконстантинові на Хмельниччині, потім, аж до звільнення, в 51-ій дивізії в місті Володимирі-Волинському.

Демобілізувався в 1974 році в званні майора. Працював інструктором добровільного протипожежного товариства в Луцьку, інструктором в міському військкоматі, інженером з науково-технічної інформації на заводі виробів із пластмас.

На пенсію пішов в 1985 році. З того часу постійно займався громадською роботою. Співав у хорі ветеранів. З 2008 по 2014 очолював комітет ветеранів війни і військової служби при обласній організації ветеранів України.

Громадська робота Олексія Тихоновича Ліхторовича не раз відзначалась високими нагородами обласної держадміністрації, обласної ради, йому присвоєне звання «Почесний ветеран України».

Читати ще: Ветеран-сибіряк з Луцька у сто років щодня зарядку робить та смачний суп варить

Не зважаючи на свої роки, ветеран до останнього не полишав громадської роботи, річницям звільнення Луцька та України від нацистських загарбників, свято беріг пам’ять про загиблих однополчан.

Ще 21 жовтня Олексій Тихонович брав участь у врочистостях з нагоди 40-річчя ветеранського клубу «Неспокійні серця» в Луцькому палаці культури, давав інтерв’ю.

Прощання з Олексієм Тихоновичем розпочнеться 25 жовтня в храмі Ікони Холмської Божої Матері о 16 годині. Відспівування покійного розпочнеться о 12 годині 26 жовтня в цьому ж храмі. Поховають Олексія Тихоновича Ліхторовича на міському кладовищі в селі Гаразджа біля могили дружини.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---