«Там важко лишитися людиною»: історія експолоненого, який проходить реабілітацію у Луцьку

57-річний боєць першого окремого батальйону морської піхоти Іван Заславський на війні з 2015 року. У полон захисник потрапив 12 квітня 2022 року, коли разом з побратимами виходив із заводу Ілліча у Маріуполі. В Україну повернувся під час обміну 19 червня 2025 року.

Нині військовослужбовець проходить лікування та реабілітацію на Волині. Суспільному він розповів: перший день повномасштабного вторгнення зустрів на Донеччині.

Чоловік пригадує: в оточенні на заводі Ілліча він і його побратими були майже два місяці.

«Держава нічим нам не могла допомогти, небо і море були під контролем ворога. Була спроба прориву, але, на жаль, не вдалося... Багато хлопців загинули. Наступна команда була – йти в полон», – пригадує Іван Заславський.

Полоненого морського піхотинця постійно перевозили з однієї колонію в іншу. Неодноразово з українських захисників знущалися, їжі та води на усіх не вистачало.«На прийомці били ногами і пластиковими трубами. Нам давали трохи каші, були такі дні, що зовсім води не пили, – ділиться експолонений. – В одній з тюрем ми лежали голі зовсім, треба було лежати і дивитися на камеру, не поворухнутися, очі не заплющиш».

Читати ще: «Були військові, які збожеволіли»: боєць з Волині розповів про нелюдські тортури у російському полоні

Також чоловік пригадав, що усім полоненим дуже хотілося хліба. З його слів, наїстися можна було на день народження, бо інші бійці до свята відкладали імениннику по скибці хліба.

«Полон – це важка річ. І кожен, хто був там, мене зрозуміє, що в тих умовах дуже важко лишитися людиною і витримати це все», – додає Іван Заславський.Усі, із ким був у полоні, каже захисник, сподівалися на повернення додому. Полонених утримували в інформаційному вакуумі, ніхто не знав, чи скінчилася війна. Єдина краплина інофрмації – листи від рідних. Івану волонтери з Червоного Хреста передали лише одну звістку від дружини. Тоді, каже він, був безмежно щасливий, бо дізнався, що усі його рідні живі й здорові.

«У полоні я рахував і дні, і ночі. Коли повернувся – цілував землю, цілував дерева, я наш прапор поважав і буду поважати, поки не вмру. Відбулася переоцінка цінностей, хочеться жити, працювати, любити», – каже боєць.

Зі слів Івана Заславського, у полоні українським бійцям забороняли говорити українською, але він свідомо складав вірші рідною мовою. Усі їх тримав у голові, бо паперу й ручок полоненим не давали.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---