У Луцьку і Володимирі були ратуші. Чому це важливо

Кінець ХV – початок ХVІ століття був часом активізації урбанізаційного процесу на теренах Великого князівства Литовського. Він вів за собою локацію (фундацію, закладання) якісно нових територіальних осередків. Йшлося також про зміну політико-правового статусу міст, попередньо нанесених на просторову мапу Великого князівства Литовського.

Великокнязівським чи королівським привілеєм на маґдебургію мешканців міста переводили із права, нормами якого вони досі послуговувалися (волинське, руське), на маґдебурзьке. Було передбачено алгоритм створення й функціонування міського уряду – маґістрату. Міщани-«майдеборчики» отримували низку прав та прерогатив політико-економічного спектру.Олександр Дишко. Площа Ринок у Луцьку XVI-XVIII століття, 2017 рік

Однією із них був дозвіл на спорудження ратуші – адміністративно-судової будівлі, де відбувалися засідання міської влади й розглядали найважливіші справи кожного маґдебурзького міста.

Читати ще: Який вигляд мала площа Ринок у Луцьку 100 років тому

Збірник Porządek sądów i spraw miejskich prawa majdeburskiego w Koronie Polskiej видав Бартоломій Ґроїцький. Він був перекладачем норм маґдебурзького права з латини на польську мову. У книзі зазначалося, що «в ратуші принаймні раз на тиждень, або скільки в тому буде потреба, мають збиратися бурмистр і радники, аби дбати про посполите добро, примножуючи його, а шкодам, які б тому загрожувати могли, перешкоджали».Титульна сторінка книги Бартоломія Ґроїцького

Це була головна й показна споруда в місті, де засідала міська влада. Ратуша зазвичай з’являлася у центрі економічного й громадського життя міста. Це Ринкова площа або ріг однієї з головних вулиць, що виходили на Ринок.Реконструкція забудови луцької площі Ринок авторства Олександра Дишка, 2017

Споруду ратуші оснащували відповідно до тогочасних вимог естетичного оформлення зовнішнього вигляду. Враховували аспекти будівельної добротності й обороноздатності. Незмінні обов’язкові елементи кожної ратуші ‒ годинник і дзвін. Останній сповіщав про засідання уряду чи небезпеку, що насувалася на місто.

Право на будівництво ратуші луцькій міській громаді було дароване привілеєм великого князя литовського Олександра з династії Яґеллонів 31 липня 1497 року («…побудують [луцькі міщани] також ратушу в почесному місці»).

Читати ще: Сюжет із повсякдення лучан 400 років тому

Перед ратушею мали розміщувати свої цехові світлиці шевці, пекарі, м’ясники й чоботарі. Розпорядження монарха дозволяє робити припущення про перехід означених цехових організацій під юрисдикцію новоствореного уряду – маґістрату.Дитячий черевичок з Луцька. Імовірно, ХVІІ століття. Фото з архіву Волинського краєзнавчого музею

Уперше луцьку ратушу, де обмислювали справи міста, згадано в записах луцького ґродського суду під 1567 роком.

У Києві ситуація з постанням в місті головної адміністративної будівлі складалася за протилежним історичним сценарієм. Ратушу побудували майже одразу після надання киянам маґдебурзького права у 1498 році.

Щодо Луцька можна припускати, що її будівництво припало на період у часовому проміжку 1562-1566 років. На користь цієї гіпотези свідчить скарга міського писаря Боґуша Ванкевича. Актовий запис датовано 1 листопада 1566 року. Це час вирування у Луцьку епідемії чуми. Йшлося про позов на луцького єврея Іллю та його товариша – берестейця Шлому Єсковича.

Читати ще: Кілька сюжетів з повсякдення Волині чотириста років тому

Уперше в актовій документації ґроду засідання Луцького маґістрату «на ратуші» зафіксовано 16 липня 1567 року.

У 1580 році в Луцьку спалахнула велика пожежа. Ратуша згоріла, бо була деревʼяною. Міщани спромоглися до її швидкої відбудови. Згадки про ратушу знаходимо у записах за 1581 рік.Луцькі міщани на картині Казимира Войняковського, кінець ХVIII століття

Поки ратушу відбудовували, засідання міського суду Луцька проводили у війтівському домі. Його підземелля традиційно слугували міською в’язницею. Інколи урядники могли збиратися у будинку когось із них.Відтиск міської печатки Луцька із зображенням Святого Миколая, початок ХVII століття

Сюжет міської історії Луцька 1566 року вказував на зачитання королівського листа з наказом маґістратським урядникам бути покірними новопризначеному війту Михайлу Єло-Малинському в домі луцького бурмистра Григорія Посолейка. Текст розпорядження славетним міщанам в понеділок, 28 січня 1566 року, зачитував писар Боґуш Ванкевич.Ряд ринкових кам'яниць Луцька, фото другої половини ХХ століття

Перший привілей Володимиру на маґдебурзьке право не зберігся. Одна із вцілілих конфірмацій на права та вольності міській громаді короля Сиґізмунда ІІ Августа від 6 серпня 1560 року містить підтвердження дарувань Сиґізмунда І від 17 липня 1509 року та 29 березня 1534 року. Тексти цих документів не згадують про ратушу.

Читати ще: Кілька штрихів до міського повсякдення лучан 400 років тому

У підтверджувальному привілеї короля Яна Казимира від 7 березня 1652 року переповідався зміст привілею Сиґізмунда Августа від 12 жовтня 1570 року. Там було зазначено: «Дозволяємо при тому раді міській ратушу, як самі захочуть, збудувати, на якому місці волітимуть»). Ратуша у Володимирі з’явилася лише через чотирнадцять років.Кахля із зображенням міського герба Володимира. Імовірно, ХVI століття. З фотозвіту рятівних робіт у Володимирі, які провела Волинська археологічна експедиція

Відомі обставини будівництва володимирської ратуші. 2 вересня 1583 року шляхтич Єронім Дубровський продав будинок, розташований на одному із передмість – Залужжі, бурмистрові й радцям міста за сорок польських злотих. «Домок» маґістрату вільно було розібрати і перенести, де їм бачилося найдоречнішим. Ратушу побудували на Ринковому майдані.Вид на Володимир, початок ХХ століття

Дім, про який ішлося, було куплено не зовсім леґітимно. На це вказувала справа Гальшки Станіславової Ґраєвської. Йшлося про те, що міщани розібрали будинок в її дворі на Залужжі та побудували з отриманого дерева ратушу (вересень 1586 року).Річка Луга на світлині початку ХХ століття

У другій половині ХVІ столітя обидва волинські міста – Луцьк і Володимир – посеред своїх Ринкових майданів мали дерев’яні ратуші. Ратуша була резиденцією міської влади, її символом. Будь-яку свавільну дію, вчинену супроти неї, вважали проявом зневаги.

Читати ще: Як обирали міську владу Луцька 400 років тому

Досить часто міщани з осудом реагували на зневажливі слова, виголошені «в ганебний спосіб» на ратуші.Одна зі старих міських садиб Володимира на фото 1920-х років

Так було із луцьким кравцем Грицьком Березницьким на прізвисько Ґудзик. 7 грудня 1638 року чоловік дозволив собі грубі висловлювання на адресу райці Василя Шилневича. Свавільний акт образи стався у луцькій ратуші.

Міським урядникам йшлося про нагальну потребу зібрати кошти в сумі чотирьохсот польських золотих. Ними мали виплатити борг до Королівського скарбу. Коли рішення щодо проблеми було знайдено, до ратуші увірвався Грицько Кравець. Чоловік обмовляв міських урядників, бунтував поспільство не платити той податок узагалі. Урешті через свавільні дії луцького ремісника маґістрат поклав весь тягар податку на нього.

Читати ще: Який вигляд мав Луцьк 250 років тому

Міщани перед ратушею відчували острах. Поряд стояв стовп ганьби – пренґир. Біля нього виконували різні покарання за вироками міського суду в присутності, а нерідко й за активної участі міських мешканців.Давня дзвіниця у Володимирі ‒ часточка історії міста, 1920-ті роки

Йдеться про тілесні кари за крадіжки (січення, шмагання, таврування, відтинання рук, вух, носа), за сутенерство, звідництво. Біля пренґира представляли докази скоєних злочинів. Публічно спалювали підроблені документи та виставляли підроблені міри й ваги. Свідченням міщанського побоювання перед ратушею є польські прислів’я «Не кричи, бо потягнуть за язик до ратуші», «До костелу коли схочеш, а на ратушу мусиш» та «Всі розумні, якщо повернулися з ратуші».

Читати ще: Різні за вірою й походженням: мультикультурний Луцьк 400 років тому

Тож ратуша відігравала вагому роль в житті самоврядних міських громад Луцька і Володимира. Діяльність маґістратів, зосереджена у її стінах, – судівництво, обговорення й залагодження найактуальніших міських проблем та потреб, попри часами двоякість та суперечливість рішень, супроводжувалась інтерпретацією ратуші як місця, гідного шани й поваги. Там мали побутувати справедливість, спокій та шанобливість.

Ратуша ‒ символ і свідчення європейського вектора розвитку міста. Поряд із цеховим ремеслом і релігійним вільнодумством самоврядування формувало острівці демократії, декларувало право громади на політичний вибір.

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---