У Луцьку квартирну чергу зрушили з мертвої точки*

Ми звикли, що квартирне питання – це особиста болюча справа кожного. І людям треба самим думати, що робити. Тому нам важко повірити, що підходи до вирішення цієї проблеми можуть змінитися. Однак саме так відбувається у Луцьку, починаючи з 2018 року, відколи, за різними програмами, житло отримали 78 учасників АТО, 12 квартир – ліквідатори аварії на ЧАЕС, спортсмени, багатодітні сім’ї, які опинилися у скрутних обставинах, 11 квартир та 2 будинки — діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Працюють програми по-різному, але результат мають однаковий – ключі від квартири потрапляють у руки щасливих власників.

Влада міста не відвертається від житлової проблеми

– Нашій команді вдалося розпочати вирішення цієї проблеми, запровадивши програму, за якою забудовники передають частину квартир місту, залежно від умов, за якими будують житло, – розповідає радник міського голови Ігор Поліщук. – Таким чином ми вже забезпечили помешканнями чималу кількість лучан. Житло у Луцьку отримали і знані спортсмени — як за кошти міського бюджету, так і за програмою співфінансування з області. Зокрема, дали квартири Марії Повх і Яні Беломоіній. Нещодавно житло отримали Ірина Климець, Юрій Вандюк, подружжя Дмитра й Олени Собчуків, які мають високі спортивні результати.

Ігор Поліщук уточнює, що для дітей-сиріт влада намагається шукати варіанти на вторинному ринку. У міськраді розробили програму, де також прописано, що діти-сироти, коли одружуються або переїжджають в інше місце, то звільняють це соціальне житло, і його надають тим, хто стоїть на черзі. Крім того, в мерії контролюють відумерлу спадщину (вона залишається після людей, які не мають спадкоємців). Таке житло переходить у власність Луцької міської громади, і його надають, відповідно до соціальної черги, тим, хто цього потребує.– Комплекс цих заходів дав змогу зрушити з місця важке квартирне питання. Уперше за багато років влада міста не відвертається від житлової проблеми, а допомагає людям отримати дах над головою. Щоправда, робити це треба було значно раніше, тоді би більше людей отримали житло. А у нас, на превеликий жаль, є ще чимало випадків, коли на 30 квадратних метрах живуть по 10 чоловік, – констатує він.

З тісної тимчасівки – у великогабаритну квартиру

Із цієї серії – історія лучанки Оксани Владичко, яка із чотирма синами мешкала в кімнаті площею 11 квадратних метрів на вулиці Львівській. Помешканням родині тривалий час слугувала тимчасівка 1963 року будівництва з кухнею, одна стіна якої межувала з гаражем, друга – з хлівом. Води у приміщенні не було – носили її від сусідів. Складна ситуація тягнулася не рік і не два, а понад десятиліття. Розуміючи, що так можна провести ціле життя, Оксана зверталася в усі можливі інстанції і кабінети.

– Приблизно у цей час я прийшла у Фонд Ігоря Палиці щодо допомоги на лікування дітей. У нашій тимчасівці завівся грибок, і хлопчики дуже хворіли, – пригадує Оксана Владичко. – Так я познайомилася з Ігорем Поліщуком. Розказала йому про свою ситуацію. А в 2017 році, коли вже працював у міській раді, Поліщук мені зателефонував і повідомив, що моїй сім'ї виділять житло. Я так зраділа, що мені різниці не було, яке воно площею. Почувалася емоційно піднесеною і до цього часу дуже йому вдячна.

Родина Владичко отримала від міста двокімнатну квартиру. На фоні тісної тимчасівки житло у новобудові на вулиці Кравчука виглядає просто величезним. Проте цей простір доречний, адже сини Оксани вже виросли і потребують більше місця. До слова, усі четверо хлопців займаються веслуванням на байдарках і каное.

«Це схоже на казку, яка стала реальністю»

Хоча про своє житло мріє кожна пара, реальність свідчить, що більшість родин починають спільне життя або в гуртожитку, або в якості квартирантів. Щоб вирішити проблему, нерідко хтось із подружжя чи обоє їдуть на заробітки за кордон. І дуже важливо, що у Луцьку діє програма, яка допомагає стати на ноги видатним спортсменам. Так було, зокрема, з родиною Собчуків, яким у вересні вручили ключі від нової однокімнатної квартири. Адже Олена зайняла 4 місце на Чемпіонаті світу з легкої атлетики (спортивна ходьба) і потрапила до Збірної України для участі в Олімпійських іграх,

Дмитро здобув перемогу в Кубку Європи з ходьби на 50 метрів у командному заліку.

Спортсменка розповідає, що вони з чоловіком жили у гуртожитку шість років — від початку навчання на фізкультурному факультеті СНУ імені Лесі Українки. Навіть коли побралися, мешкали окремо, бо в сімейному гуртожитку не було місця. Над тим, як купити квартиру, задумувалися, але реалії не радували. Студенти жили на стипендії, і ці скромні кошти намагалися вкладати у свій розвиток: харчування, вітаміни, спортивний одяг. Мрія про власне житло здавалася далекою і примарною, хоча залишатися в гуртожитку вже було несила.

Їхнє щастя здавалося безмежним, коли дізналися, що завдяки співфінансуванню із міської та обласної програм розвитку фізичної культури та спорту молода сім’я отримає квартиру. Житло у новобудові родина вибирала сама. Тепер планує чимшвидше зробити ремонт, щоб переселитися і почуватися врешті вільними людьми.

– Які мої емоції? Шалені! – зізнається Олена. – Знаєте, я жила в Шклині Горохівського району і завжди хотіла оселитися в місті. Але для дитини з села – це мрія недосяжна. Я маю багато знайомих, які після навчання одружилися і мешкають у Луцьку все життя на орендованих квартирах. Заробити на свій куток вони не можуть. А нам за наші досягнення житло дало рідне місто. Це схоже на гарну казку, яка завдяки Ігорю Поліщуку стала реальністю.

Сусідкою Олени Собчук у новому будинку стала уродженка села Четвертня Маневицького району Ірина Климець. Відома волинська метальниця молота, учасниця Олімпійських ігор 2016 року під час навчання у СНУ і після нього також мешкала в гуртожитку. За словами Ірини, найбільша складність спільного проживання – це шум. Дівчина приходила втомлена після тренувань, а там то музика, то співи, то крики. Крім того, бажали бути кращими санітарні умови – туалет, кухня, загальний душ.

Як пояснює Ірина, спортсмени отримують невелику зарплатню. У легкоатлетів немає клубної системи, як у футболі, і спонсорів. Всі їхні кошти витрачаються на підготовку, харчування і відновлювані процедури. Тобто робити заощадження спортсменка не мала з чого. І, відповідно, купити квартиру своїми силами для неї було нереально.

– Тому насамперед я дякую Ігорю Поліщуку за те, що йому не байдужі справжні спортсмени, їхні долі. Та й не тільки спортсмени, а усі люди, які прославляють, відстоюють честь, трудяться на визнання та славу Волині. У міській раді знають, яка це нелегка праця і що без їхньої допомоги ми не могли б придбати житло. Якби в Україні всюди були такі представники влади, як кандидат на посаду Луцького міського голови Ігор Поліщук, то наша держава стала б однією з кращих у світі, – переконана Ірина Климець.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---