«Варити смачні борщі я навчилася ще в юності, а влучно стріляти – за останні півтора місяця»: лучанка-модельєр разом із донькою служить у теробороні

У лавах 100-ї окремої бригади територіальної оборони Волині служать мати та донька з Луцька. До війни лучанка Наталія Попозогло була успішною власницею ательє, яке спеціалізувалося на пошитті ексклюзивного одягу, а зараз разом із дочкою Веронікою готує для військових на польовій кухні.

Про це йдеться на сторінці бригади у Facebook.

Вранці 24 лютого 2022 року Наталія вирішила йти до військкомату проситися стати на захист Батьківщини. За порадою чоловіка-підполковника (від нього, гагауза за походженням, волинянці Наталці Храпчун свого часу й дісталося досить незвичне для наших країв прізвище), із собою взяла теплі речі, металеву миску та ложку, аби було легше виживати в польових умовах війни.

Щоправда, у військкоматі Наталію відразу ошелешили категоричною відмовою: «Модельєрок-закрійниць армія не потребує!» Виручив диплом технолога приготування їжі, здобутий у юнацькі роки під час навчання в технікумі в рідному Луцьку. За здобутою спеціальністю пропрацювала лише рік і була переконана: той документ про освіту їй більше ніколи не знадобиться. А драматичного 24 лютого прошепотіла сама до себе: «Добре, що я колись закінчила той технікум».

Сьогодні Наталія зізнається, що раптове перенесення з підборів і шовкових платтячок у берці та «піксель» було для неї справжнім шоком: «Попервах важко було рухатися, складно присідати, а сьогодні я вже й не дуже уявляю себе без цієї військової форми – неначе все життя її носила».

«А мені стріляти подобається, особливо з РПГ», – не витримує і вставляє свої п’ять копійок донька Вероніка Попозогло. Мати й донька разом служать у лавах нашої 100-ї окремої бригади територіальної оборони. Впродовж перших днів дівчина допомагала мамі годувати військових на правах волонтера, але вже 28 лютого й сама вдягнула військовий однострій.

«Гени не блохи – пальцями не роздушиш, – філософськи зауважує Попозогло-мама і продовжує, – нам, українцям, десятиліттями і століттями насаджували комплекс меншовартості, відводили роль «меншого брата». Нині ж ми яскраво доводимо, що справді не такі, як вони. Ми кращі, розумніші, сильніші. Тож які ми, в чорта, брати з тими потворами?»

Проте служба військового кухаря – справа не з легких. Аби побратими та посестри вже о 7:30 приступили до сніданку, на ногах треба бути не пізніше 4:00. Розігріти старенькі плити, «вмостити» на них кілька «чотиривідерних» каструль і приступити до процесу кухарського чаклування…

Що ж до безпосередніх секретів приготування того ж таки борщу, Наталія та Вероніка Попозогло в один голос кажуть: «Головне любити і поважати людей, для яких готуєш. Тоді все вдасться якнайкраще».

І навздогін згадують, як одного разу довелося готувати вечерю на кількасот людей, не маючи ані грама м’ясця. Вочевидь у ту зажарку з цибулі до пюре довелося вкласти таки чималеньку часточку душі, аби на виході з «їдальні» щире «дякую» прозвучало багато-багато разів.

Дивовижно, але за приготуванням їжі для військових мама та донька Попозогло не забувають і про інші види творчості. Скажімо, Вероніка днями підірвала мережу власною бомбезною патріотичною піснею.Тим часом Наталія Попозогло, спостерігаючи за молодшою донькою (старша – Надія – вже давно живе у Греції, рідній країні свого обранця Яніса), дещо хитрувато примружується і каже: «Нарешті мого чоловіка Олега відпустить! Адже він так мріяв, що після Наді в нас народиться хлопчик… Народилася ж Ніка (так скорочено – і символічно-переможно – кличуть Вероніку), проте це дівчисько тепер остаточно довело, що дасть фору чи не кожному парубку».

За новорічним столом, зустрічаючи 2022-й, лучани Попозогло запланували на червень поїздку до Греції. Мріяли провідати сім’ю старшої доньки та сестри, в якої має народитися хлопчик (братик для улюбленої онучки Амалії). Падлюка-війна внесла в ці життєві плани свої корективи – поїздку доведеться відкласти до остаточної перемоги над оскаженілою московською ордою.

А в тому, що вона – перемога – буде, в сім’ї Попозогло ніхто ані крапельки не сумнівається, каже пані Наталя: «Я прийшла сюди не за гострими відчуттями, я прийшла сюди допомагати здобувати перемогу! Ми гнатимемо їх до самісінької Москви. А якщо треба буде, то й далі. Поки не погодяться на повну і беззастережну капітуляцію. Бо це вони прийшли на нашу землю. Прийшли нас вбивати… Варити смачні борщі я навчилася ще в юності. А влучно стріляти – за останні півтора місяця. Якщо доведеться відкласти черпака і по-справжньому взяти до рук автомата – рука не здригнеться, око не підведе!»

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---