Велике господарство і відпочинок на озері: сільські будні родини з Волині
Поки міські жителі повертаються з роботи додому, в родини з села Озерне на Волині трудовий день лише набирає обертів. Щойно закінчили сапати картоплю і вже на тракторці поспішають до обійстя. Перепочивати ніколи, бо ж чекає інша робота – треба попорати худобу, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».
«Поросята, кури, кінь, собака, котик. Щоб тримати коня, треба сіно, зерно, наприклад, овес, буряки», – перераховує господар.
Незамінне знаряддя, щоб подрібнити солому, сіно чи кропиву з гичкою, – січкарня. Їй уже майже 40 років. Господарі заготовляють корм на цілий тиждень. Старшим допомагає молодше покоління.
«Крутити січкарню не важко, та й допомагати також. Діду допомагаю часто: дрова перенести, щось принести, вилами сіно загребти», – каже Мирон.
Після роботи хлопець, як і всі діти, чекає на щось смачненьке від бабусі, наприклад, на її фірмові пиріжки, налисники чи вареники.Читати ще: Стала успішною в США: історія українки з Ковеля, яка побудувала кар’єру у Філадельфії
М’ясні страви особливо смачні, бо ж усе своє, домашнє, але поки виростиш кабанчика, натупцятися біля нього треба зранку до вечора.
«Годуємо на домашніх харчах. Те, що в полі виростили, наш кабанчик з’їв. А тоді вже ми його колемо і починаємо обробляти. Копчене сало дуже смачне, як і копчена ковбаса. Зять коптить, у нього є бочка», – розповідає Людмила.
Нині сім’я тримає свиней лише для себе – не продає заготівельникам.
«Раніше ми продавали. Ціни були набагато кращі. Як вигодуєш і продаси того кабанчика, то раніше ніби зарплату за пів року отримував. А зараз ціна не дуже. Більшість – на преміксах. Тримають по 10-15 поросят. Щоб купити пару поросят, треба вісім-дев’ять тисяч», – каже Людмила.
У селі добре знають, що таке праця, щоденна й непроста. Відпочивають же на озері, що неподалік дому.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
«Поросята, кури, кінь, собака, котик. Щоб тримати коня, треба сіно, зерно, наприклад, овес, буряки», – перераховує господар.
Незамінне знаряддя, щоб подрібнити солому, сіно чи кропиву з гичкою, – січкарня. Їй уже майже 40 років. Господарі заготовляють корм на цілий тиждень. Старшим допомагає молодше покоління.
«Крутити січкарню не важко, та й допомагати також. Діду допомагаю часто: дрова перенести, щось принести, вилами сіно загребти», – каже Мирон.
Після роботи хлопець, як і всі діти, чекає на щось смачненьке від бабусі, наприклад, на її фірмові пиріжки, налисники чи вареники.Читати ще: Стала успішною в США: історія українки з Ковеля, яка побудувала кар’єру у Філадельфії
М’ясні страви особливо смачні, бо ж усе своє, домашнє, але поки виростиш кабанчика, натупцятися біля нього треба зранку до вечора.
«Годуємо на домашніх харчах. Те, що в полі виростили, наш кабанчик з’їв. А тоді вже ми його колемо і починаємо обробляти. Копчене сало дуже смачне, як і копчена ковбаса. Зять коптить, у нього є бочка», – розповідає Людмила.
Нині сім’я тримає свиней лише для себе – не продає заготівельникам.
«Раніше ми продавали. Ціни були набагато кращі. Як вигодуєш і продаси того кабанчика, то раніше ніби зарплату за пів року отримував. А зараз ціна не дуже. Більшість – на преміксах. Тримають по 10-15 поросят. Щоб купити пару поросят, треба вісім-дев’ять тисяч», – каже Людмила.
У селі добре знають, що таке праця, щоденна й непроста. Відпочивають же на озері, що неподалік дому.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
.jpg)
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.