В’язнів розстріляли, а школу спалили: новорічна трагедія 1944 року в Підгайцях на Волині

У пам’яті багатьох родин Друга світова війна продовжує лишати чимало таємниць і незагоєних ран навіть попри відстань у більш ніж 80 років. Невідомі могили, зниклі безвісти й обірвані сторінки біографій – історії, які багатьом нам знайомі. Війна – це не лише бойові дії, героїзм і страх, але й непрості будні із такими ж святами.

Однією з таких стала новорічна ніч 1944 року для жителів села Підгайці, яка перетворилася на справжню трагедію: саме тут нацистські окупанти розстріляли групу в’язнів із Луцької тюрми. Вони вчинили фактично так само, як і в червні 1941 року це зробили радянські силовики перед відступом.

Документи повідомляють, що в ніч на 1 січня 1944 року до села Підгайці гестапівці привезли вантажними автомобілями 100 в’язнів Луцької тюрми, яких було розстріляно на території місцевої школи. Жителям села заборонили наближатися до будівлі, вночі звідти було чути постріли з різних видів стрілецької зброї. Наступного дня жителі Підгайців побачили засипані ями зі слідами крові. Аби приховати злочин, школу спалили.

З Державного архіву Волинської області

Після повернення радянської влади 24 травня 1944 року на місці страти в Підгайцях розкопали одну із трьох могил, у якій виявили 53 роздягнені тіла чоловічої статі зі слідами катувань. Під час ексгумації вдалося встановити ім’я лише одного вбитого – жителя Ківерців Парфенюка Юрія Петровича, якого впізнала мати. У чоловіка були виколоті очі, відрізані вуха, вибиті зуби, викручені руки, розбитий череп, інші рани. Імена решти жертв встановлено не було з огляду на розкладання тіл та завдані пошкодження. За згодою родичів і жителів Підгайців убитих поховали в братській могилі неподалік місця, де була школа.

Газета «Радянська Волинь» за 31 травня 1944 року, С. 3.

Ім’я Юрія Парфенюка також є в переліку загиблих волинян періоду Другої світової війни, який опубліковано у «Книзі скорботи України». Він зазначений як житель міста Ківерці – українець, якого вбили нацистські окупанти у січні 1944 року. Тому малоймовірно, що ім’я загиблого вигадала радянська пропаганда.

Книга скорботи України. Волинська область. Т. 2. Луцьк: Надстир’я, 2010. С. 68

Документи радянської ексгумації у Підгайцях доповнюють спогади очевидців. Так, жителька села Зінаїда Кондратюк 1934 року народження в інтерв’ю журналістці Олені Лівіцькій, яке було опубліковано у 2022 році, розповіла про новорічну ніч 1944 року.

Зінаїда Кондратюк під час інтерв’ю Олені Лівіцькій розповіла про розстріли у Підгайцях

За словами жінки, у будівлі підгайцівської школи розташувалися німецькі солдати, офіцери – у хатах місцевих селян. У переддень Нового року німці привезли в’язнів із Луцької тюрми, яких змусили копати довгу яму в людський зріст. Жителів прилеглих будинків попередили, аби в новорічну ніч не дивилися у вікна, бо туди може втрапити куля. Після розстрілу якась жінка приїхала забрати тіло свого сина, але вочевидь воно було дуже понівечене, бо вона довго вагалася.

Зінаїда Кондратюк (справа), фото 1945 р. Такою вона була, коли стала очевидицею розстрілу

Більш детальну реконструкцію подій дозволяють зробити матеріали радянських архівно-кримінальних справ, фігурантами яких у післявоєнний час стали колишні поліцейські 31-го охоронного батальйону СД, який також відомий як Український Легіон Самооборони (УЛС). Згідно із опублікованими мемуарами, на початку грудня 1943 року їхній загін розташувався саме у школі села Підгайці, де відбувалося подальше формування підрозділу.

Так, за свідченнями Мирослава Р. (з етичних міркувань прізвища окремих очевидців подаємо у скороченому варіанті) наприкінці 1943 – на початку 1944 року легіонери розстріляли велику кількість поляків і євреїв у дворі школи. За його словами, відбулося дві такі акції. Одного разу увечері до кімнати, де відпочивали легіонери, зайшов чотовий Василь С. й запропонував взяти участь у розстрілі євреїв. Добровольцями зголосилися двоє, один з них – Іван К. Іншим легіонерам Василь С. заборонив виходити з приміщення під час розстрілу. Після цього був шум двигунів, який заглушував постріли з пістолетів і гвинтівок.

Читати ще: Життєпис голови Луцька періоду нацистської окупації Євгена Тиравського: між інтересами громади та викликами воєнного часу

Розстріл тривав до першої ночі. Згодом Іван К. розповів, що німці привезли близько 300 євреїв, яких він розстрілював разом з іншими легіонерами у завчасно приготовлених ямах в дворі школи за сараєм. За словами останнього, спочатку євреїв роздягнули догола, а далі конвоїр їх підводив до ями, після чого Іван К. стріляв їм у потилицю з пістолета. Одна група легіонерів їх підводила до ями, а інша розстрілювала. Дві ями, подібні до окопів, заздалегідь викопали жителі Підгайців. Через кілька днів разом із німцями легіонери привезли із Луцької тюрми поляків, серед яких був генерал. Їх також розстріляли вночі на подвір’ї школи. Генерала поховали окремо.

Інший комбатант УЛС Микола І. також підтвердив, що наприкінці 1943 року, увечері, чотовий Василь С. заборонив їм виходити із школи й забрав із собою окрім роєвого Івана К. ще одного рядового. Біля кімнати, де лишились бійці УЛС виставили вартового. Через деякий час через гул вантажних автомобілів, які заїжджали і виїжджали із подвір’я школи було чути одиничні постріли і короткі автоматні черги. Зранку наступного дня Микола І. дізнався, що його побратими розстріляли євреїв і поховали їх у трьох ровах, які викопали завчасно у крайньому куті подвір’я школи. За його словами, участь у розстрілах легіонери брали кілька разів, але це був найбільший з них.

Читати ще: Розстріл в’язнів Луцької тюрми 23 червня 1941 року та його виконавці

Доповнюють показання легіонерів свідчення жителя села Підгайці Никифора С., які він дав слідчому Управління КДБ. За його словами, біля школи євреї будували кухню, а в самому приміщенні облаштовували нари, шили одяг та взуття. У січні 1944 року за новим стилем він помітив біля будівлі школи людей, які копали яму. Але чи це були справді євреї, він у сутінках не роздивився. Близько 22-ї чи 23-ї вечора він почув одиничні постріли й заглянув у вікно. Біля ями стояло 5-10 людей, які щось робили і в когось стріляли. Наступного дня він бачив свіжозасипану яму п’ять метрів завдовжки і два метри завширшки, вона була зрівняна із землею. Никифор С. більше не бачив євреїв, тому дійшов висновку, що їх всіх розстріляли.

Про страти у Підгайцях розповідає звіт ОУН(б). У документі зазначено, що 18 січня 1944 року підрозділ УЛС залишив село, стративши орієнтовано 30 євреїв та одного з прихильників ОУН(б). Поряд із цим, історик та архівіст Владислав Наконечний зазначає, що у січні 1944 року поліцейські легіону виявили в лісі неподалік села Підгайці понад 70 євреїв, яких було розстріляно. На жаль, будь-яка інша конкретика у цих джерелах інформації відсутня. Цілком імовірно, що йдеться про одну і ту ж страту, яка відбулася на території школи.

Книга Полікарпа Шафети «Чорний легіон». К.: Політвидав України, 1988. 188 с.

Варто зазначити, що розстріли в Підгайцях у своїх художньо-документальних нарисах «Чорний легіон» (1988 рік) описав редактор газети «Радянська Волинь» Полікарп Шафета. Надрукована у видавництві «Політвидав України» книга повністю відповідала тодішній ідеології. Усе ж автор мав ексклюзивний доступ до архівів спецслужб, які були недоступні широкому загалу. Він наводить факти й озвучує імена, про які могли знати лише співробітники КДБ. Книгу вочевидь було підготовлено на замовлення влади, яка наприкінці існування СРСР ініціювала судові процеси над колишніми учасниками визвольної боротьби, спеціально підбираючи факти, які сприяли б дискредитації демократичних тенденцій та будь-якої візії української незалежності.

Читати ще: Мойсей Данцігер. Життя під час війни, або Непроста дорога в рідний Ковель

Таким чином, історичні джерела дозволяють ствердити, що у Підгайцях наприкінці 1943 – на початку 1944 року могло відбутися кілька розстрілів на території школи. Найбільший з них вочевидь стався у ніч на 1 січня 1944 року, коли стратили в’язнів Луцької тюрми. У числі жертв могли опинитися всі ті, хто міг становити будь-яку загрозу для нацистського окупаційного режиму: члени ОУН, учасники польського і радянського підпілля. Тому не дивно, що джерела повідомляють про загибель представників одразу кількох національностей: євреїв, поляків та українців.

На місці, де стояла спалена школа, нині забудова. Фото Олени Лівіцької

Повноцінної ексгумації вочевидь так і не було проведено: порахували тіла лише 53 жертв. У той час, за свідченнями очевидців, число розстріляних могло сягати 300 осіб. Окупаційна влада вживала заходів для зменшення кола свідків, тому жителям села було заборонено виходити на вулицю.

Загалом новорічна трагедія у Підгайцях потребує подальшого вивчення не лише з метою розв’язання наукових проблем, але й належної меморіалізації жертв.

Богдан ЗЕК

P. S. Автор висловлює вдячність за допомогу в підготовці цієї публікації журналістці Олені Лівіцькій.

Матеріал підготовлено завдяки стипендійній програмі Центру міської історії за підтримки Фундації єврейських студій у Вроцлаві

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---