Розстріл в’язнів Луцької тюрми 23 червня 1941 року та його виконавці

Страта двох тисяч в’язнів Луцької тюрми 23 червня 1941 року відома за свідченнями очевидців, архівними документами та археологічними знахідками, що вражають. Історія трагедії продовжує привертати увагу дослідників сьогодні та безумовно буде актуальною і в майбутньому. Адже попри віддаль у 84 роки, ми дедалі більше дізнаємося про злочин понеділка 23 червня, коли радянські силовики ухвалили рішення стратити бранців Луцької тюрми №1, де перебували і засуджені, і ті, хто лише був під слідством.

Історики часто пишуть про жертв розстрілу, адже обставини їхньої загибелі упродовж десятиліть лишалися невідомими для рідних. Цього, власне, вимагає й сама історична справедливість: радянська влада приховувала свій злочин та імена жертв, тому ми змушені зробити все навпаки. Поряд з невинно убієнними суд історії вимагає назвати імена злочинців, які не лише порушили норми радянського права, але й забули про людську мораль. Напевне, цього хотіли б і самі жертви.

Імена частини керівників НКВС, причетних до трагедії 23 червня, відомі, але були як мінімум десятки тих, хто виконував їхні накази. Серед них – Петро Бадзюк та Федір Земляк. На початку Другої світової війни обоє працювали наглядачами (охоронцями) у в’язниці міста Біла Церква. Після приєднання у вересні 1939 року до СРСР західноукраїнських земель на Волинь вирушили фахівці зі східних регіонів з метою «радянізації» нових територій.

Втілювати совєтську політику мали насамперед силовики та партноменклатура. Тому у квітні 1940 року Петра Бадзюка та Федора Земляка із Білої Церкви перевели на службу в Луцьку в’язницю №1.

Читати ще: Конспірологія і ризик: як активна молодь влаштувала секретну акцію біля Луцької тюрми. Унікальні фото

Джерела дозволяють дещо більше розповісти про Петра Бадзюка. Його біографія була доволі типовою, можна сказати – пролетарською. Він народився у 1915 році в селі Пологи на Київщині (нині Білоцерківський район). Батьки померли рано, тому юнакові довелося самостійно заробляти на прожиття. Ймовірно, через це він зміг закінчити лише чотири класи школи. Це, власне, дуже помітно під час ознайомлення з документами, які писані його рукою. Петро розмовляв російською, але з дуже помітним українським акцентом. Він був членом комсомолу, адже інакше просто не зміг би працювати у силовому відомстві.Разом із Петром до Луцька прибула і його дружина Галина, обоє мешкали на вулиці Замковій, 6 неподалік самої в’язниці. Так зручно було ходити на роботу та виконувати завдання – охороняти арештованих волинян.

Власне про саму розправу над в’язнями він пізніше свідчив наступним чином. Він був наглядачем першої категорії. 22 червня 1941 року о 06:30 його розбудив заступник начальника Луцької в’язниці Петро Лєскін і викликав на службу. Бадзюк прибув у тюрму, отримав протигаз і зброю та лишився на казарменому положенні. Охоронці почали розстрілювати в’язнів, засуджених до вищої міри покарання. Страти тривали до наступного дня.У результаті німецьких авіаударів 23 червня було зруйновано одну зі стін в’язниці (найімовірніше, за все Бадзюк дещо переплутав дні). У результаті влучання бомби загинуло як мінімум троє співробітників охорони: Дудік, Бондаренко і його дружина. Було поранено Рожкова, Маркізу, а Бадзюк отримав контузію.

Читати ще: Роковини розстрілу у Луцькій тюрмі: історичні факти і спогади про одного з ув'язнених

Всю ніч персонал в’язниці охороняв будівлю по периметру. Наступного дня, 24 червня, начальник тюремного відділу наказав зайти всередину в’язниці. За словами Бадзюка, після розподілення в’язнів звільнили. Яким чином відбувався розподіл, він не уточнює. Вже із свідчень інших очевидців ми знаємо, що всіх в’язнів розподілили на кримінальних та політичних і наказали виходити на західне і східне подвір’я тюрми, де їх всіх розстріляли. Лише частині вдалось врятуватися під завалами тіл.Згадані свідчення Петро Бадзюк і його колега Федір Земляк давали пізніше вже радянському слідчому. Чому ж вони опинилися під слідством?24 червня охоронці Луцької тюрми №1 залишили місто. Маючи зброю і військовий досвід, вони не вступали у бої з ворогом, до чого закликала радянська пропаганда, а вирішили евакуюватися. Людей, які все ще перебували у Луцькій тюрмі, залишили напризволяще. Тих, хто вцілів 25 червня, звільнили уже німецькі військові.

Працівників НКВС, які охороняли Луцьку в’язницю №1, розділили по інших областях. Петро Бадзюк певний час заліковував наслідки контузії, аж допоки на початку серпня 1941 року не опинився у взводі комендатури НКВС Харкова. На той час там вже був і Федір Земляк. Однак їхня служба у місті тривала недовго. Надійшло розпорядження, за яким силовиків мали відправити у Червону армію або ж на військові підприємства. Бадзюк і Земляк отримали направлення у військкомат аж в Челябінськ, куди вони прибули 17 вересня.

Читати ще: Невідома історія в’язня Луцької тюрми та власника палацу в Острожці

Переведення у далекий тил вселяло хороші сподівання, однак фортуна була не на їхньому боці. Найбільше не пощастило Петру Бадзюку. Завітавши на обід до їдальні №5 військторгу Челябінська, він розповів історію про те, що на початку серпня хотів відвідати родичів у Білій Церкві, але потрапив у німецький полон, в якому перебував із 3 до 6 серпня. За його словами, до нього ставилися добре й досить непогано годували, зрештою звільнили, після чого він і поїхав до Харкова. Тому, казав Бадзюк сусіду за столом, не варто вірити офіційним радянським новинам про жорстоке ставлення німців до місцевого населення. Ці слова почули інші відвідувачі їдальні й зателефонували у відділення НКВС. У результаті Бадзюка заарештували за антирадянську агітацію. До того ж, йому висунули звинувачення у шпигунстві.Під час слідчих дій він і дав короткі свідчення про свою службу в Луцькій в’язниці №1. Остерігаючись ускладнити власне становище, Бандзюк приховав те, що насправді сталося 22-23 червня в Луцьку. Зрештою й сам слідчий у його справі напевне не бажав фіксувати таких свідчень в протоколах допиту, аби самому не потрапити за ґрати.

Аби якось вийти із ситуації, Бадзюк стверджував, що розповідь про полон була насправді не його, а молодшого лейтенанта Дубовика, з яким він лікувався в госпіталі Слов’янська. Однак свідки наполягали на своєму. Вирок суду в Челябінську був суворим: Петра Бадзюка засудили до восьми років позбавлення волі та чотирьох років обмеження в громадянських правах.

Із матеріалів кримінальної справи на Петра Бадзюка ми довідуємося, що він пережив Другу світову війну та відбув покарання. У 1960 році проживав у Білій Церкві і був інвалідом війни ІІ групи. Не бажаючи носити тавро ворога народу, він звернувся до обласної прокуратури Челябінська із вимогою переглянути справу. Позитивна відповідь дала б йому змогу мати соціальні пільги, а більше відкривала перспективи його родині в межах тодішньої радянської дійсності.

Читати ще: «Не прийти сюди для мене – гріх», - онука розстріляного в’язня Луцької тюрми

За непідтвердженими даними, дружина Бадзюка Галина загинула під час бомбардувань Луцька німецькою авіацією, хоча могло трапитися й зовсім протилежне. Зрештою, 18 березня 1960 року Президія Верховного Суду Російської РСР вимогу Бадзюка задовольнила – справу було закрито за відсутністю складу злочину.Доля виконавців кривавої розправи над волинськими в’язнями у Луцьку, звісно ж, могла бути різною. Хтось із них загинув на фронтах Другої світової, а комусь пощастило значно більше, ніж Петру Бадзюку. Вони й далі працювали у силових відомствах, допомагали реалізуватися в житті членам своїх родин. Пізніше мали куди краще соціальне забезпечення вже у незалежній Україні, аніж мільйони інших пенсіонерів. Можливо, хтось із них навіть вже в зрілому віці спостерігав за першими акціями вшанування пам’яті жертв розстрілу 23 червня 1941 року.

Винних уже не покарають і ми не допоможемо жертвам, але задля історичної справедливості дослідження подій у Луцькій тюрмі мусить мати продовження.

Можливо, після прочитання цього тексту хтось наважиться поділитися своєю родинною історією, хай якою вона є.

Богдан ЗЕК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---