Волонтер зі США навчає волинських школярів англійської та дивується з українських традицій

Девід Сім приїхав у село Дубечне Старовижівського району згідно із програмою «Корпусу миру» в складі делегації з сімнадцяти волонтерів. Усміхнений та привітний американський студент, який планує перебувати в Україні два роки, припав до душі учням і порозумівся з педагогами, йдеться на сторінках газети «Волинські новини».

«Під час навчання в університеті Таусан (штат Меріленд) я потоваришував із Ярославом з Одеси, – розповідає Девід. – Разом навчалися, проводили вільний час. Ярик багато і так цікаво розповідав про свою батьківщину, що у мене з’явилося бажання відвідати вашу державу, вивчити вашу мову».

Американський волонтер представляє пересічну родину: його батько – менеджер у магазині, мама – перукар, сестра працює медсестрою. Девід мріє пов’язати своє майбутнє з роботою у посольстві, тому здобуває відповідну освіту. Родина Сім переїхала в Америку з Кореї двадцять вісім років тому. Сам хлопець народився в США.

У ЗОШ І-ІІІ ступенів села Дубечне юнак навчає дітей англійської мови, розповідає про культуру своєї країни, її історію. Окрім англійської, знає корейську, японську, а нині опановує українську. І, хай як це дивно, зовсім не знає азів російської.

«Дуже хотілося б, щоб англійський клуб, який я створив у Дубечному, відвідувало й доросле населення, втім люди у селі не мають вільного часу, щоб присвятити себе цим інтересам, – каже Девід. – Навчаю дві групи, в одній – молодші школярики, в іншій – старші. Загалом же ваші діти дуже енергійні, завзяті. А от система виховання докорінно відрізняється тим, що в Америці воно починається з сім’ї, у вас вважають центром виховання школу».

Тішать хлопця знаннями з англійської Іванка Власюк, Микола Сливка, Богдан Якимук, Дарина Мальчук, але, як помітив, є й такі учні, яких не дуже цікавить мова.

«А ще Америка та Україна різняться тим, що в США молоді люди стараються жити окремо від батьків, тобто більш самостійні, – порівнює американець. – Коли я вступив до університету, ми з товаришем винайняли квартиру, а щоб за неї платити, влаштувалися на роботу, тобто і навчалися, і працювали».

Сім багато подорожував світом, рік жив у Японії. Волинське село йому сподобалося тим, що наші люди ввічливі, гостинні. У нас чудова природа і чисте життєдайне повітря. Девід раніше ніколи не мешкав у селі, тому його дивує, що в Дубечному всі знають про всіх усе.

«Дуже цікавить ваша культура, – підкреслює волонтер. – Ми в Америці також святкуємо Пасху та Різдво. Але в Україні так багато християнських свят! Коли на Великдень ми рано-ранесенько пішли в церкву, то я був дуже здивований, що побачив повен храм людей, бо думав, що вдосвіта навряд чи кого застанемо. Відвідував богослужіння і на Різдво. А ще дуже сподобалися колядники. Їх було так багато! А на Водохреще купався разом з односельцями в озері Луки».Американський юнак із захватом розповідає, як він допомагав сім’ї Костючиків, у якій мешкає, готуватися до Великодня, як відзначали саме свято.

«І яйцями цокатися довелося, – усміхається, – на жаль, вибирати з них найміцніші так і не навчився. А загалом на свята ви так багато усіляких смачних страв готуєте – і все домашнє! У нас так не заведено, американці здебільшого купують усе в супермаркетах».

З української кухні заокеанському гостеві найбільше подобається щавлевий борщ, а ще любить ласувати салом з часником чи гірчицею, смажанкою з грибів. До слова, саме в Україні він вперше збирав у лісі гриби сам.

Девід старається ближче знайомитися з Волинню, побував у Ковелі, Луцьку, Турійську, знає про село Хотешів, що в Камінь-Каширському районі, бо їздив туди з прийомними батьками до їхніх родичів. У Ратне діставався велосипедом, що дуже потішило. А ще відвідав Львів, Київ, Житомир, Ірпінь, Кременець і мріє про мандрівки в Закарпаття, на Говерлу.

«Особливі враження у мене про Старовижівський краєзнавчий музей, – ділиться. – Його директор Наталія Ковальчук не лише подарувала мені захопливий екскурс у минуле та сучасне району, а й справжню ляльку-мотанку, якою дуже тішуся».

– А як вам наші дівчата? – запитую гостя.

– О, дуже гарні! – відповідає Девід.

– То, може, ви захотіли б залишилися жити в Україні?

– Може, може... – відповідає зі щирою усмішкою.

Наталя КОСЯНЕНКО