Як на Волині готують страви у печі

Мешканка Рожищенської громади розповідає: страви, виготовлені у печі, найсмачніші. Свого часу у родини не знайшлося грошей на газифікацію, а нині, зважаючи на ціни на блакитне паливо, готувати у печі виявилося і вигідніше.

Сьогодні піч у сільській хаті – явище рідкісне. Адже після газифікації українських сіл чимало господарів повикидали їх зі своїх хат разом із грубками. А хто цього не зробив – використовують печі в рідкісних випадках, скажімо, щоб спекти випічку на свята. Але є й такі люди, для яких піч – це досі єдина можливість зготувати їжу на щодень чи спекти хліба, йдеться у сюжеті ТРК «Аверс».

Одну з таких господинь журналісти зустріли у селі Валер’янівка Рожищенської громади. Жінка розповіла про те, скільки часу йде на приготування сніданку, яку кількість буханців випікає за один раз, як доглядає за піччю, і чим наша волинська піч відрізняється від білоруської.

Пані Ольга показує, як влаштована піч та поверхня, на якій готує їжу щодня. Каже: якби завітали на декілька днів раніше, то б побачили на власні оч, як в печі печеться хліб. Господиня зауважує, що, на відміну від газової плити, процес приготування їжі в печі займає дещо більше часу через підготовку. Одначе запевняє: насправді тут немає нічого складного.

За один раз жінка випікає в печі зо шість буханців хліба. А ще пече тут і паски, і ковбасу і навіть печиво. Каже: їжа з української печі найсмачніша. Але для того, щоб піч служила довго, за нею потрібно доглядати: підмазувати і підмальовувати. Тож жінка підмазує її глиною чи не кожного тижня. А фарбує перед святами. Хоча, пригадує, коли прийшла в невістки в цю хату, то звикала до нашої волинської печі довго. Бо ж в Білорусі, звідки вона була родом, вони інакші.

«Мені було тяжко привикати, в нас не така була система, в нас піч така була висока, у нас були газові плитки, то мені було тяжко звикати, поки навчилася палити в тій грубці», – каже пані Ольга.

Головне у роботі біля печі – набути вправності в користуванні нею, зауважує пані Ольга, бо ж її потрібно розпалити, а щоб це було швидко, то весь секрет криється у дровах.

«Як дрова сухі, скалки всі розпалила, розгорілося, поставила – і вже воно хутко. За годину можу суп чи борщ приготувати», – каже вона.Господиня додає: заготівля дров на зиму – процес непростий. Бо ж треба йти до лісу заготовити, привезти, порубати. Але, каже, із сином, який мешкає з нею, звикли і до цього. Пригадує: був період, коли готували їжу на плиті, яка працювала на газових балонах. Проте після так званої перебудови розпочались перебої з постачанням балонів у село. То ж вони знову повернулись до готування їжі у печі.

А коли у Валер’янівку прокладали газопровід, то сім’я пані Ольги не мала фінансової можливості, аби провести газ до хати. Каже: в селі таких негазифікованих будинків є чимало.

«В нас які люди і попроводили ті стояки, але не було змоги, грошей не стало, так вони й теж лишились без газу. В нас мало людей, 8 чи 10 з газом», – розповідає вона.

Тепер, коли пані Ольга читає новини про ціни на блакитне паливо, зізнається, що вже й не шкодує, що колись не змогла провели газу до хати. Каже: хоча піч і займає багато місця і не така зручна, як газова плита, одначе у печі приготування їжі щоразу – наче маленький ритуал, коли хата наповнюється теплом і духмяним ароматом хліба, який підрум’янюється.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---