З історії міського повсякдення: житло, хатнє начиння й одяг лучан 400 років тому

Луцьк, як і багато інших міст раннього Нового часу, мав здебільшого дерев’яну забудову. Розповідаючи про головні міста «Волинської країни» Йоахим Бєльський в другій половині ХVІ століття писав: «Луцьке місто провінційне дерев’яне, Володимир – місто з дерева, Крем’янець – місто з дерева».

Пожежі в Лучеську задокументовано в 1571, 1580, 1581, 1582, 1583, 1617, 1633, 1638 роках. У 1583 році Луцьк горів двічі. Перша пожежа охопила місто в липні, друга – у жовтні.

В одному домі часто мешкало кілька споріднених родин лучан. Траплялося й так, що в міських житлових будівлях Лучеська, часто – на рівних правах, проживали не родичі, а прості сусіди. Так 1566 року в Луцьку нараховувалося 125 міщанських сімей, які ділили будинок із сусідами.Луцьк ХV століття. Малюнок З. Щепанека

Прибудинкові об’єкти в Луцьку ХVІ – ХVІІ століть мало чим різнилися від будинків у сучасних передмістях чи селах. Це були сади і ділянки ґрунту для городництва. Домівки середньозаможних лучан складалися із сіней, світлиці-вітальні, кількох кімнат, комори. У будинках часто розташовувалася власна пекарня, а в ремісничих домах – майстерня.Площа Ринок у Луцьку (XVI-XVIIІ століття). Художня реконструкція Олександра Дишка

У коморах, окрім харчових запасів, зберігалися предмети гардеробу, постіль та посуд. Частину хатнього реманенту будинку пересічного лучанина описано в судовій справі, що припала до розгляду замкових урядників луцького ґроду посеред жовтня 1597 року. Тоді луцький міщанин Яким Обухович, скаржачись на єпископа соборної церкви Івана Богослова Кирила Терлецького, описував викрадені в його домі речі. Окрім золота-срібла крилошани на чолі з духівником винесли з дому Обуховича «шати, коберці (килими), ковдри, перини й подушки».Майстерня шевця, початок ХVI століття

Загалом, хатнє начиння лучан складалося з найбільш необхідного. Але навіть тут траплялися неординарні предмети побуту. Так, в жовтні 1638 року отець Онуфрій свідчив на ратуші про викрадений з його дому коштовний годинник («пекторальний (нагрудний) годинник»).Нагрудний годинник, ХVII століття. З фондів Національного музею у Варшаві

Двома роками пізніше – наприкінці лютого 1640 року луцький єврей Мошко Абрамович заявляв про поцуплені у його склепі «чотири срібні чарки й золотий кухоль без дна».Елементи хатнього начиння заможних волинських міщан на іконі «Різдво Богородиці», кінець ХVII століття

Кухонний посуд з дорогоцінних металів (золота-срібла) був досить поширеним в будинках волинської шляхти та заможних луцьких міщан, його, до речі, часто використовували як заставу, позичаючи гроші у лихварів.Коновка люблінських цеховиків-полотнярів. З фондів Національного музею у Варшаві

Невід’ємним елементом побуту людей завжди був одяг. Його історія з найдавніших часів і до наших днів подібна до дзеркала, в якому відображалися вподобання, переконання й смаки людства. Не були винятком і лучани. Їхні вбрання на часовому відтинку ХV – ХVІІ століть були особливо цікавими й вишуканими. Поєднували в собі віяння ренесансної європейської моди з автентичним стилем українної Волині.Шляхтянка і заможна селянка. Реконструкція Сергія Шаменкова на основі документальних описів останньої чверті ХVI століття

Жіночий одяг лучанок був досить різноманітним, особливо, якщо йдеться про вбрання заможних міщанок і шляхтянок. Одним із елементів «білогловського убору» був саян – широка сукня з широким декольте, пошита в складку. Жінки в тому часі носили корсет, який тоді називався наперстиком. Плаття й плахти шили із адамашку й злотоглаву (коштовні шовкові тканини), оздоблювали «брошками перловими» – тасьмою, гаптованою перлами, та «венецькими форботами» (мереживом, що виготовляли у Венеції).

Читати ще: Про кравців, кушнірів та шевців: хто шив одяг лучанам 400 років тому

Верхнім одягом слугували китлики (від нім. kittel), що їх шили з шовкових чи тонких вовняних тканин й підшивали хутром. До жіночих головних уборів належав намітець (намітка) – своєрідне покривало з тонкого серпанку, яким зав’язували поверх очіпка голову заміжні жінки. Аби підкреслити красу, витонченість та вишуканий смак, лучанки носили браслети – манелії та намисто з перлів («тканки жемчужнії»).Волинська жінка у намітці, остання чверть ХVI століття. Художня реконструкція зовнішнього вигляду – Сергій Шаменков

Добрим джерелом для характеристики модних тенденцій у середовищі луцького міського соціуму є акти «остатньої волі» (заповіти) лучан. У них тестатори заповідали предмети власних гардеробів своїм рідним.Сукня alamoda, 1640 рік. Пошита за тогочасним модним французьким зразком. З крипти монастиря бернардинів у Дубні

Так, взимку 1622 року земний шлях закінчив луцький бурмистр Самуель Василевич Солтан. Текст тестаменту знаного в Луцьку міщанина засвідчив не лише високі статки урядника маґістрату, а й продемонстрував щире бажання бездітного чоловіка максимально справедливо розділити своє майно поміж достойниками. Рідній сестрі пан Самуель заповів «господарство все хатнє» та одяг – свій і покійної дружини. До гардеробу спочилого в Бозі бурмистра належали кошулі (сорочки), жупан, юпа, курта (різновид верхнього одягу, доломан), підшита хутром лисиці ферезія (довга верхня неприталена сукня з широкими рукавами та висячим з тилу ковніром), єдвабний пояс.Золотомережний чепець, датований 1640 роком. Знайшла в крипті колишнього кляштору отців бернардинів у Дубні львівська археологиня Віра Гупало. З фондів Дубенського замку

Від покійної братової жінці, відповідно до заповіту, дісталися хусти, сорочки, рантух, спідниці й товалні (від італ. tovaglia – в ХVІ – ХVІІ століттях – різновид широкого рушника).

Читати ще: Сюжет із повсякдення лучан 400 років тому

Донька луцького міщанина Криштофа Немиського Федора по смерті батька, відповідно до його духівниці (ще одна назва заповіту в означеному часі), наприкінці червня 1638 року отримала чималий гардероб. А саме – лазурову фалендишову чамару – довгу до землі сукню яскраво-синього кольору з рукавами, підшиту хутром і пошиту з грубого англійського сукна, два літники (сукні з легкої тканини) – селезневої та вишневої барв, мухаєровий турецький півчамарок (вовняна, переткана шовком верхня сукня, що застібалась під шиєю й мала багато різних прикрас та шнурів, стягнутих на шиї і талії). Дівчині дісталася також фалендишова сукня брунатного (коричневого) кольору «на повсякдень», пара золотисто-срібних поясків та золотий перстень. Своїм доням міщанин велів віддати й дві чепразки (ґудзики для застібання верхнього одягу).Волинські міщани на іконі «Різдво Богородиці», друга половина ХVI століття. Музей Волинської ікони

Щоденними чоловічими вбраннями лучан, які носили вдома, були єрмяки (від тур. ermek) та кафтани. Поверх чоловіки одягали сукмани (свити) з довгими розширеними донизу полами та доломани, прикрашені ґудзиками й шнурами. Одним з найбільш вживаних головних уборів була кучма – висока шапка (хутряна або з овечої вовни).

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---