Жінкам в Україні платять менше, а через карантин довелося працювати більше. Яка ситуація на Волині

Жінки на Волині отримують на 17,3% меншу зарплату, аніж чоловіки. В середньому по Україні цей показник – ще нижчий: розрив між заробітною платою жінок та чоловіків складає 22%. А є й регіони, де жінки заробляють майже на 40% менше, аніж чоловіки.

Gender pay gap. Волинські реалії

Державна служба статистики оприлюднила дані щодо середнього рівня заробітної плати в регіонах України. Нагадаємо, ось уже два місяці поспіль середня номінальна зарплата на Волині – найнижча в Україні. Оприлюднено також дані про те, скільки в середньому заробляють жінки та чоловіки у регіонах.Так, найбільший розрив між зарплатою жінок і чоловіків за підсумками ІІІ кварталу 2020 року – у Донецькій (39,1%), Дніпропетровській (29,8%), Миколаївській (27,8%) областях. Загалом, гендерний розрив у оплаті праці в розмірі більш як 20% зафіксовано у 14 регіонах країни, включаючи місто Київ.

Волинь опинилася на шостому місці: в області жінки отримують на 17,4% менше, аніж чоловіки. Найменший гендерний розрив – у Чернівецькій області (9,1%).Така тенденція насправді не є чимсь винятковим. Згідно з даними Міжнародної організації праці (МОП), гендерний розрив в оплаті праці (англ. – Gender pay gap) є в усьому світі. І Україна – не виняток.

Чому так відбувається?

У травні 2020 року в рамках дослідження ООН Жінки в Україні оприлюднено публікацію «Оперативна Ґендерна Оцінка становища та потреб жінок у контексті ситуації з COVID-19 в Україні». Крім даних про захворювання на коронавірусну інфекцію, тут також розкрито причини економічної нерівності між чоловіками та жінками.

Так, в Україні рівень зайнятості жінок працездатного віку нижчий порівняно з рівнем зайнятості чоловіків працездатного віку. Рівень економічної активності жінок працездатного віку 2018 року становив 56,8%. Водночас рівень економічної активності чоловіків працездатного віку був вищим і становив 69% того ж року. Рівень зайнятості в тій же віковій групі 2018 року становив 52,5% серед жінок і 62,1% серед чоловіків. У 2019 році рівень зайнятості жінок майже не змінився і становив 52,9%, а чоловіків – збільшився до 64%. Відповідно до даних Державної статистичної служби України, 45,8% економічно неактивних жінок працездатного віку пояснюють причину відсутності економічної активності тим, що вони зайняті домашніми (сімейними) обов’язками; частка ж чоловіків працездатного віку, які є неактивні з причин виконання сімейних обов’язків, набагато менша – 14,2%.

Сегрегація – це тільки про расову нерівність?

Термін «сегрегація» (в буквальному значенні – «відділення, виокремлення») широко відомий у контексті расової дискримінації. Яскравий приклад – США, де у ХІХ-ХХ ст. офіційно діяли окремі школи, транспорт, заклади харчування тощо для білих та темношкірих.

Та сегрегація насправді є й гендерна. Зокрема в Україні спостерігається вертикальна та горизонтальна гендерна сегрегація в різних галузях економіки. Жінки зосереджені у низькооплачуваних секторах (горизонтальна форма професійної сегрегації за ознакою статі), а також на посадах середнього та молодшого рівнів з меншими зарплатами й обмеженими можливостями щодо ухвалення рішень (вертикальна форма професійної сегрегації). В Україні вертикальна сегрегація праці виявляється в значно меншій кількості жінок на керівних посадах. Загальне співвідношення чоловіків і жінок серед керівників організацій та підприємців – 60% проти 40%. Водночас серед керівників юридичних осіб жінки становлять лише 30%. Найбільше жінок серед власників мікробізнесу – 28,7%, далі йде середній бізнес – 27,4%, жінок-власниць малого бізнесу – 22,7% та 22,7% власниць великого бізнесу. Топменеджерів ще менше: у малому бізнесі – 16%, у великому дещо більше – 18,4%, у середньому – 24,9%, найбільше менеджерок у мікробізнесі – 26,8%.

Згідно з даними держстату, чоловіки отримують більші зарплати у всіх сферах економіки. Причому що більший розмір середньої зарплати, то більший розрив. Наприклад, у сфері інформації та комунікації він складає 21,6%, а у сфері фінансової та страхової діяльності – 32,9%.Згідно з даними дослідження, жінки здебільшого зайняті в галузях бюджетної сфери, де зарплата переважно нижча, що призводить до горизонтальної сегрегації зайнятості.

На початок 2019 року переважна кількість жінок спостерігалася у сфері охорони здоров’я та надання соціальної допомоги (83,1% від облікової кількості штатних працівників), у сфері освіти (78,0%), фінансовому та страховому секторі (71,9%); у сфері мистецтва, спорту, розваг і відпочинку (68,0%); у сфері державного управління та оборони, обов’язкового соціального страхування (67,5%); у сфері тимчасового розміщування та організації харчування (67,3%), у професійній і науково-технічній діяльності (54,3%) й у сфері гуртової та роздрібної торгівлі (53,5%). Більшість із цих сфер – економічна діяльність з низьким рівнем доходу, крім фінансів та страхування, а також державного управління та оборони, де останнім часом відбулося зростання заробітної плати. Наприклад, донедавна в Україні не було жодної жінки, яка очолювала б технічний виш. Лише цього року ситуація змінилася: єдиною жінкою серед керівників технічних університетів стала ректорка ЛНТУ Ірина Вахович.

Нижча зарплата – менше захисту

Нижча зарплата призводить до того, що заощадити жінкам складнше. А розрив у заробітній платі жінок і чоловіків призводить і до розриву в їхній пенсії. Згідно зі статистичними даними, гендерний розрив у пенсійному забезпеченні в Україні становив 2018 року 32,1%. Ураховуючи той факт, що жінок пенсійного віку кількісно більше, ніж чоловіків, перші більше залежать від заходів державної пенсійної та соціальної політики.

Жінки більше залежать від соціальної допомоги та соціальних послуг, ніж чоловіки; вони становлять більшу частину людей з низьким рівнем доходу, що звертаються по державні соціальні виплати. Більшість людей, яких виявлено та які перебували на обліку у зв’язку зі складними життєвими обставинами й потребували надання соціальних послуг, – жінки.

Чи вплинув карантин на гендерний розрив у оплаті праці?

Через карантинні обмеження жінкам довелося працювати ще більше. Адже здебільшого саме жінки піклуються про дітей і людей поважного віку в родині, тому у ситуації запровадженого карантину, коли соціальна інфраструктура недоступна, вони беруть на себе функції виховательок і доглядальниць. Відповідно до результатів опитування, матері, що працюють вдома та мають дітей дошкільного й молодшого шкільного віку, зазнають подвійного навантаження через поєднання оплачуваної та доглядової праці: серед опитаних у цій групі 74,4% осіб відзначили, що переважно самотужки забезпечують цей догляд. До того ж, 78,9% респонденток, які мають дітей шкільного віку, зазначили, що переважно вони опікуються їхнім навчанням у цей період.

Крім того, серед усіх домогосподарств, де дитина виховується одним із батьків чи без батьків, одинокі матері становлять 92,2%. Саме вони в ситуації економічної кризи, спричиненої поширенням пандемії COVID-19, відчувають подвійне навантаження щодо виконання хатньої та доглядової праці й обмеження у фінансових ресурсах.

У ситуації карантину також загострюється проблема розподілу гендерних ролей у родині, оскільки основний тягар з виконання неоплачуваної доглядової праці лягає теж на жінок. Результати опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» у період з 21 до 25 лютого 2020 року, продемонстрували наступне: частіше в родині (парі) готує їжу жінка (64%). Лише близько чверті опитаних відзначили, що цю роль у їхніх парах поділено порівну. Опитування підтвердило, що гендерні стереотипи, патріархальні соціальні норми й уявлення щодо розподілу гендерних ролей є глибоко вкоріненими в українському суспільстві. Обов’язки з виховання дітей і заняття господарськими справами також, на думку опитаних, покладено на жінок (52 і 43% відповідно).

Водночас щодо виховання дітей, на відміну від господарських справ, опитані дещо частіше відзначали, що цю роль поділено в їхній парі порівну.

Щодо наявності вільного часу відповіді розділилися наступним чином: стосовно жінок такої думки дотримувалися 33%, чоловіків – 30%, обох статей – 28%. Проте зобов’язання бути головою в сім’ї (парі) дещо частіше покладено на чоловіків – такої думки дотримуються 39%; жінок вважають головою в парі 29%, а порівну поділяють цю роль теж 29%. Понад половина опитаних вважають, що в їхній родині (парі) більше заробляє саме чоловік, 23% – що жінка, 17% вважають, що обоє заробляють приблизно однаково.

Крім того, в умовах дії карантинних заходів і обмежень підвищився ризик вчинення домашнього насильства стосовно жінок – гендерно зумовлене та домашнє насильство є найстійкішим порушенням прав жінок в Україні. За статистикою, більшість потерпілих від домашнього насильства – жінки, а серед кривдників – чоловіки.

Що кажуть українські чоловіки-посадовці?

В Україні тему гендерного розриву оплати праці, як і загалом гендерної рівності, порушують надзвичайно рідко. Приміром, у 2018 році під час засідання Українського жіночого конгресу таку ситуацію тодішній прем’єр-міністр Володимир Гройсман назвав дикунством.

«Дивимося на статистику й бачимо: жінки чомусь отримують менше грошей. Це дикунство, і цього не може бути у суспільстві. Проблема потребує негайного розв'язання. Якщо будуть пропозиції системного врегулювання – ми консолідуємо більшість для ухвалення рішень», – запевняв він.

На думку ексміністра економіки Тимофія Милованова, є низка причин, які пояснюють розбіжності в оплаті праці чоловіків та жінок. Зокрема у компаніях, де платять більше, власники або топменеджмент надають перевагу чоловікам. Також тут важить культура та стереотипи в суспільстві, які надають перевагу чоловікам при просуванні в кар’єрі. Таким чином на вищих посадах з більшими зарплатами стає більше чоловіків. Натомість жінки більше проводять часу поза ринком праці (робота вдома, діти тощо) й тому мають менше часу на розвиток навичок та кар’єри.

«Якщо це так, то державна політика й осучаснення ринку праці (часткова зайнятість, дистанційна робота) можуть допомогти виправити цю проблему. Ще одна пичина – «типово чоловічі» посади й «типово жіночі». Перші посади мають вищу зарплату. Особисто я не вірю в «типово чоловічі» та «типово жіночі» посади, але припускаю, що суспільство може в таке вірити, особливо, коли це стосується керівних посад», – зазначив він.

Своєю чергою, прем'єр-міністр Денис Шмигаль під час виступу на IV Українському Жіночому Конгресі «Від можливостей до реальних змін» теж порушив тему гендерного розриву в оплаті праці.

«Якщо рівність прав та обов'язків чоловіків і жінок юридично є однаковими, то рівність можливостей все ще потребує серйозної роботи. На жаль, у нашому суспільстві все ще дискримінаційне ставлення роботодавців до працівників-жінок. Міністерство соціальної політики зазначає, що тільки в питанні заробітної плати це призводить до розриву у розмірі до 25%. Чверть зарплати жінки недоотримують через упередженість, через чоловічі та жіночі професії, через декрет, через вік, зовнішність та навіть характер. А що в результаті? Це заважає усім українцям ставати більш заможними та більш успішними», – сказав прем'єр.

Проте, на його думку, ситуація покращується, зокрема тим, що все більше жінок йдуть у політику: завдяки генденрним квотам, цього року в місцевих радах 64,1% чоловіків та 35,9% жінок, інформує ОПОРА. А у Волинську обласну раду цьогоріч пройшли 50 чоловіків та 14 жінок. У відсотковому співвідношенні це відповідно 78% і 22%.

Але політика, тим паче місцева, – це не зміна робочих місць і зарплат, адже депутати місцевих рад працюють на громадських засадах. Тому збільшення жінок в політиці – це, безумовно, крок уперед, але дуже обережний.

Натомість майже щоразу, коли порушують питання гендерної рівності, виникають суперечки. Чого варта лише дискусія щодо впровадження фемінітивів. До слова, навіть це може впливати на працевлаштування. Згідно з результатами дослідження, проведеного у Польщі в 2012 році, жінок, які себе описували фемінітивами, менш охоче брали на роботу.

Законодавство і реалії

З 2018 року законодавство Великобританії зобов’язало компанії, що мають більш як 250 працівників, щорічно публікувати дані про різницю у заробітних платах жінок та чоловіків. Окрім того, публікації також підлягають дані про різницю в розмірах бонусних виплат, пропорційне співвідношення чоловіків та жінок, що отримують бонусні виплати, а також про кількість працевлаштованих жінок та чоловіків у кожному кварталі.

З 6 січня 2018 року в Німеччині також набув чинності закон, який зобов’язує компанії подолати гендерний розрив у оплаті праці й однаково оплачувати роботу чоловіків і жінок. Німецькі працівниці отримали право дізнаватися, як їхня зарплата співвідноситься з оплатою роботи чоловіків на аналогічних посадах. Закон також можуть використовувати чоловіки, які відчувають, що роботодавці їх дискримінують, хоча на практиці чиновники вважають, що цей сценарій малоймовірний. Закон застосовується як до приватного, так і до державного секторів, якщо на підприємстві працюють понад 200 співробітників та співробітниць.

В Ісландії 1 січня 2018 року набув чинності новий закон, який передбачає рівну оплату праці чоловікам та жінкам. У новому законодавстві зазначено, що кожна компанія, яка має більш як 25 осіб у штаті, зобов’язана отримати спеціальний сертифікат від уряду, який підтверджував би рівну оплату праці. В іншому випадку компанії будуть штрафувати.

Того ж таки 2018 року український уряд затвердив Державну соціальну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Вона, зокрема, передбачає розширення доступу жінок та чоловіків до товарів і послуг із дотриманням принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, збільшення частки жінок серед народних депутатів України, депутатів обласних і місцевих, зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків.

Термін дії програми – до 2021 року. І хоч залишився лише рік до завершення її реалізації, та розрив між зарплатами жінок і чоловіків в Україні так і залишається стабільно високим.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---