Анатолій Пархом’юк: «Міський бюджет цього року – не оптимістичний»

Як виживатиме у таких умовах бюджетна сфера обласного центру Волині і які акценти розтавлятиме у гуманітарній політиці муніципальна влада? На ці та інші запитання відповідає заступник Луцького міського голови Анатолій Пархом’юк.
 
– Анатолію Івановичу, Вас обрали депутатом міської ради, але Ви прийняли рішення працювати у виконкомі. Відомо, що до цього Ви мали досвід роботи у громадських організаціях. Чи достатньо цього досвіду для того, щоб обіймати таку відповідальну посаду як заступник Луцького міського голови?
 
–  Хочу внести корекцію. Я працював не лише у громадському секторі. Для мене це – просто хобі. Починав працювати звичайним піонервожатим у школі, пізніше був вчителем, потім – лаборантом на кафедрі, а по тому – викладачем. Я маю досвід роботи й у комерційних структурах. І лише частина моєї діяльності була пов’язана з громадським сектором. Хотілося змінити ситуацію, адже це був період 2000-2001 років. Ми тоді дуже відчували тиск владних структур, в тому числі і на громадський сектор. Я вже мовчу про економіку та інші сфери. Власне, такий досвід дав можливість мені зрозуміти, що треба робити у гуманітарній сфері міста. Було визначено, що першим є принцип людиноцентричності. Тобто все, що відбувається, повинно працювати на людину. Є багато наукових семінарів, але до цих пір жодних дієвих заходів у цьому напрямку на рівні держави не було вжито. Я впевнений, що в місті Луцьку цей принцип у життя втілюється.
 
– Назвіть, будь ласка, три основні проблеми, які виконавчій владі Луцька необхідно і реально вирішити у гуманітарній сфері.
 
– Найперше, це – якість послуг. Друга проблема – фінансування. Варто подолати тенденцію фінансувати ці галузі за залишковим принципом (щоправда, це не стосується охорони здоров’я та освіти).
 
Все ж, що стосується галузі культури та спорту, – фінансування за залишковим принципом. За 2007 -2008 роки нам вдалося цю тенденцію зламати, але в кризовий період ця проблема нову загострилася.
 
Ну, і третє – це проблема сучасного кадрового забезпечення. Всі розуміють, що ті методи управління, які були раніше, зараз себе не виправдовують.
        
– Чи влаштовують Вас і владу у Вашій особі ті кадри, які сьогодні працюють на керівних посадах у гуманітарній сфері міста?
 
– Колективи, які працюють у цих галузях, є великими, а тому ідеального керівника в них бути не може. Звичайно, є всякі ситуації. Але я хочу сказати, що рівень професійних можливостей того чи іншого колективу полягає у результаті, який він показує. На сьогодні місто Луцьк на рівні України займає передові позиції в усіх галузях (маю на увазі гуманітарну сферу), починаючи від освіти і закінчуючи молодіжною політикою. В освіті ми маємо серйозні показники і по результатах зовнішнього незалежного оцінювання. Це радує. Виявляється, наші учні при зовнішньому оцінюванні показали кращі результати, ніж були при атестації. Ми можемо стверджувати, що оцінки наших вчителів, у певній мірі, занижені. Наші діти розумніші, ніж ми думаємо про них.
 
Якщо говорити про галузь охорони здоров’я, то тут ми також маємо гарні показники. В нас позитивний природний приріст по місту. Він сформований тим, що відношення до галузі охорони здоров’я краще, а також тому, що, починаючи з 2006 року, ми зробили акцент на профілактику. Ми запровадили для цього ряд програм, хоча розуміємо, що окремі з них дадуть результати через декілька років, але впроваджувати їх треба вже зараз. Чимало коштів було вкладено у пологовий будинок: й у матеріальну базу, й у навчальні програми.
 
Разом з тим, почали впроваджувати чимало програм, які стосуються здорового способу життя. Поліпшили матеріально-технічну базу наших спортмайданчиків та залів. Виділили нормальну суму на ремонт басейну. Йдеться про півмільйона коштів. Дослідили там перекриття, щоб з’ясувати, чи є воно безпечним, змінили систему очистки води у басейні. Налагодили систему вентиляції, щоб зі стелі не крапало і не було корозії покриття. Це дає можливість розвивати цей напрямок, і люди, які там працюють, це уже відчули. Показники нашої школи плавання є досить пристойними на рівні України.
 
– Луцьк уже має затверджену міськрадою програму соціально-економічного розвитку на 2009 рік. Чи влаштовує вона Вас як заступника мера з гуманітарних питань? Чи вдалося Вам і депутатам, які опікуються цією сферою, відстояти свої позиції?
 
– Скажу відверто, що нас не влаштовують ті цифри, які відображені у програмі. Її не можна порівняти з програмою попереднього року. Звичайно, відчувається вплив кризи.  Економіка дає збої. Про це всі знають, а тому я не буду на цьому зупинятися детально, але якщо не працює економіка, то нема надходжень до бюджету, нема розвитку інфраструктури, необхідної в гуманітарній сфері. Тенденції в усій Україні такі, що спортивні команди, які фінансувалися  певними потужними підприємствами, знімаються зі змагань першості та чемпіонатів України. В Луцьку відбувається те ж саме. Але зі змагань знімаються і такі потужні міста, як Алчевськ чи Макіївка. Ми, до речі, протрималися довше.
Я не задоволений і тим, що по багатьох програмах, які ми планували реалізовувати в цьому році, недостатнє, а то й мінімальне фінансування. До прикладу, в минулому році на молодіжну політику ми виділили 200 тисяч гривень, а в цьому – удвічі менше. На програму будівництва спортмайданчиків у минулому році було виділено 1 мільйон 200 тисяч, а в цьому році – всього 20 тисяч. І це лише для того, щоб залишити цю програму статтею в бюджеті. Цих коштів вистачить для того, щоб зробити технічну документацію. Будемо залучати не лише бюджетні кошти для втілення цієї ідеї в життя. Правда, кошти соціально відповідального бізнесу ми залучали і раніше. Будемо залучати і грантівські ресурси. Міський бюджет цього року не є оптимістичним.
 
– Ви щойно розповідали про проблеми фінансування окремих видатків у цьому році і назвали в якості прикладів дві цифри. Але, якщо цілком зрозуміло куди підуть 20 тисяч гривень, виділені на дитячі майданчики, то, якщо говорити про молодіжну політику, то – не зовсім. Ви можете чітко пояснити, куди будуть спрямовані ті 100 тисяч гривень?
 
– У минулому році ми показали, яким чином відбувається розподіл коштів на молодіжну політику. У місті є молодь, яка щоденно стикається з якимись проблемами. Ці проблеми визначені у пріоритети. Скажімо, молодіжне працевлаштування, проблеми наркоманії, багатодітні сім’ї. Ми сказали громадським молодіжним організаціям, що для розв’язання цих проблем вони мають подавати проекти на конкурс. Створена відповідна комісія, до якої увійшли представники громадського сектору та виконкому. Створено й експертну комісію, яка ці проекти читатиме. Після рекомендацій експертної комісії розглядаються ці проекти.
 
– Де гарантія, що кошти будуть поділені чесно, а не виділятимуться тим громадським організаціям, які матимуть своїх людей у відповідних комісіях?
 
– Громадський сектор – це середовище, яке є в місті. Ми не можемо його збільшити чи зменшити. Всі активні громадські організації, які є, входять до складу цих комісій. Вони дискутують одні з одними стосовно того, хто зробить ту чи іншу роботу краще. Активних громадських організацій є дуже мало. У нас створено більше груп тиску, а не громадських організацій.
 
– Повернімось до теми неоптимістичного бюджету. Він гарантує хоча б те, що люди, які працюють у бюджетній сфері, будуть вчасно отримувати зарплату і що не виникне затримки з оплатою енергоносіїв?
 
– Усі захищені видатки гарантовані законом. Коли складався Державний бюджет, нам доводили цифри для того, щоб ми могли  формувати свій бюджет таким чином, щоб зарплата та видатки на енергоносії були гарантованими.
 
– Чи будуть впроваджуватися в закладах бюджетної сфери енергозберігаючі технології і чи не відмовиться муніципальна влада від альтернативного газу опалення після відомого інциденту. Я маю на увазі пожежу в одній із шкіл, яка обігрівалась електрикою?
 
– Той випадок не пов’язаний з системою опалення чи енергозберігаючими технологіями. Там спрацював людський фактор, коли робота була виконана неякісно. Ми не залишили думку про альтернативні газу джерела опалення, бо це вигідно та економно. Сьогодні ми розробляємо енергозберігаючі паспорти для всіх наших організацій. Крім цього, ми плануємо, що в перспективі частину шкіл переведемо на автономну систему теплозабезпечення. Спеціалісти рахують, якою вона буде. Замінюємо також лампи розжарювання на енергозберігаючі. Слідкуємо за бухгалтерією і бачимо, купували в школах лампи розжарювання чи ні. Якщо вимога (на це є відповідна постанова Кабміну) не виконується, то притягуємо керівника до відповідальності.
 
– Сьогодні багато непублічних нарікань лучан – на так звані побори у школах. Йдеться про те, що суми, які батьки здають у фонди шкіл, на думку багатьох із них, є завищеними. Чи цікавиться цією темою міська влада? Повторюю, батьки не говорять про це публічно, бо, можливо, й бояться, що це відобразиться на ставленні до їхніх дітей, але, тим не менше, розмов у побуті про те, які нові меблі чи гардини з’явилися у кабінетах адміністрації шкіл, вистачає.
 
– Виконком слідкує за цими речами. Я був ініціатором того, щоб створити міську опікунську раду, яка проводила неодноразово громадські слухання з цього питання. Там були присутні представники батьківських комітетів з усіх шкіл. Ми намагалися донести до цих людей те, що директори шкіл не мають ніякого відношення до коштів, які батьки здають у фонди шкіл. Якщо ви мені скажете, в якій школі той чи інший керівник має доступ до цих коштів, то він буде звільнений із роботи або матиме якісь стягнення.
 
– Громадські слухання, про які Ви говорите, відбуваються тільки за участю представників батьківських комітетів чи там можуть бути присутні й інші батьки? Про громадські слухання попередньо повідомляють ЗМІ?
 
–  У минулому році ми тричі проводили такі слухання. Там були представники ЗМІ. За очі батьки багато чого говорять, а коли доходить до відкритого діалогу, то нема ніяких звинувачень. Ми пропонували батьківським комітетам відкрити свої рахунки у банках. Вони відмовилися і сказали, що це зайвий клопіт. У мене діти також вчаться в школі і я знаю, що вони йдуть на необхідні для школи речі. Внески у фонди шкіл не є примусовими. Є різні батьки з різними достатками. Але є батьки, які дозволяють собі диктувати умови. Ми просимо класних керівників проводити роз’яснювальну роботу. Факти про нецільове використання коштів із фондів шкіл на сьогодні мені не відомі.
 
– Проблема садочків на сьогодні є невирішеною в місті. Свого часу багато приміщень, де виховувалися дошкільнята, відібрали і поселили там інші організації. Але тих садків, які є сьогодні не вистачає, зважаючи на нормативи, які регламентують кількість дітей у групах. Яким чином вирішується ця проблема?
 
– Сьогодні проблема дошкільної освіти – це перенаповнення груп, але вона була й тоді, коли функціонувало багато садочків. Сьогодні на 100 місць ми маємо 121 дитину. В минулому році ми дещо радикально змінили рівень цієї проблеми. На початку 2007 року було 800 заяв від батьків, дітей яких ми не мали куди влаштувати. Ми були змушені піти на те, щоб вивести початкові класи з садочків. Було незадоволення і супротив із боку директорів шкіл. Але в минулому році нам вдалося відкрити 36 груп, у тому числі і завдяки вивільненим приміщенням. Це зняло соціальну напругу, бо до того багато батьків сиділи в дома, оскільки не було місця для дитини в садочку.
 
Сьогодні збільшився попит на групи ясельного віку. Мами довго у декретних відпустках сидіти не хочуть. Сьогодні ми працюємо над відкриттям 39-го садочка. Ми почали там ремонт, закупили обладнання. Правда, кошти з листопада місяця перестали надходити, але ми запланували в цьому році завершити ремонтні роботи. 39-й садок вирішить проблему «львівського масиву». Найбільше проблем – у центральній частині міста.
 
– Ваше ставлення до ідеї приватних садочків.
 
– Абсолютно позитивне. Як і в будь-якій галузі, цивілізована співпраця бюджету і приватного капіталу є нормальним явищем.
 
– Наскільки мені відомо, в Луцьку нема жодного приватного садка.
 
– Нещодавно ми спілкувалися на цю тему з начальником управління освіти і з’ясовували, яким чином ми можемо стимулювати цю тему. Поки такого інвестора, який би міг закумулювати свої кошти в систему освіти, немає. Але показники розвитку економіки відображений на розвитку гуманітарної сфери.
 
– Відомо, що у Луцьких закладах охорони здоров’я лікуються не тільки лучани, а й мешканці приміських районів. Бажання цих людей – цілком зрозуміле: вони хочуть отримувати послуги там, де їх надають якісніше, де є краще обладнання. Відомо також і те, що іногороднім пацієнтам не завжди легко та безпроблемно влаштуватися на лікування у міському закладі. Чи говорили Ви про шляхи вирішення цієї проблеми з обласним керівництвом?
 
– Треба говорити про створення Єдиного медичного простору. Ми вели мову про це з начальником обласного управління охорони здоров’я Ващенюком. Безумовно, за кошти, які виділяються міським бюджетом, повинні надаватися послуги міському населенню. Але закон не забороняє будь-якій людині вибирати вільно місце для лікування. Ці норми не відповідають закону про бюджет. Механізму компенсації луцьким закладам на лікування іногородніх громадян немає. Ми гуманно ставимося до цієї теми.
 
За кордоном такої проблеми немає, бо там діють закони страхової медицини. У нас ця проблема має вирішуватися на рівні держави. А з нашого боку сьогодні було б неправильно не давати можливості лікуватися людям, які приїздять із сіл та райцентрів. Я, звісно ж, патріот своєї громади, але є й клятва Гіппократа, яку давав кожен медик. Послуги потрібно надавати усім хворим, які звертаються.
 
– Сьогодні усі мають проблеми з наповненням бюджетів. Столична муніципальна влада мало не щодня дивує нововведеннями, які збирається запровадити для наповнення своєї казни. То ми чуємо інформацію про платний в’їзд на кладовище, то платний в’їзд до столиці машин з некиївськими номерами, то велике переселення пенсіонерів у спецбудинки для того, щоб можна було заробляти на оренді їхніх квартир... Як Ви ставитеся до таких ідей Ваших київських колег і чи запровадить щось подібне наш обласний центр, якщо раптом трапиться так, що бюджет тріщатиме по швах?
 
– Я розумію, про що ви хочете запитати. Складається враження, що у державі створюються якість конгломерати чи спецтериторії, на які буде заборона доступу. Якщо ми поведемо мову за європейські міста (а мені багато де доводилося побувати), то там є платні послуги за проїзд центральною частиною міста, де посилений рух чи є пам’ятки архітектури. Я вважаю, що це правильно. Але якщо говорити конкретно по Києву, який хоче, щоб гроші платилися за в’їзд у місто, то, з моєї точки зору, це – абсурд. Інші нововведення, про які ви кажете, мені також не імпонують, бо й великих надходжень до бюджету від них годі чекати. У нас також є платні послуги на кладовищі. Йдеться про в’їзд великогабаритних машин, які ввозять щебінь чи пісок. Вони руйнують алеї, а тому ми беремо з них кошти.
 
– Що скажете про перспективи будівництва в Луцьку студентського містечка. Чи потрібне воно, на Ваш погляд? Сьогодні відомо про різні позиції, які стосовно цієї теми мають Луцький міський голова Богдан Шиба та ректор ВНУ Ігор Коцан?
 
– Так, дійсно є різні підходи ректора та мера стосовно аналізу підходів до вирішення цієї проблеми. Пропозиції, які подавав ректор, розглядала сесія міськради і подавала необхідні рішення. Я не можу їх коментувати. Моя позиція – містечко будувати треба. Думаю, що проблему буде вирішено. Якщо відвертіше, то я був причетний і до знайомства керівництва університету з інвестором, який є науковцем одного з приватних університетів Варшави. Тоді йшлося про наукове співробітництво між двома вузами, а потім вони з ректором вийшли на якийсь комерційний проект. На мою думку, землю потрібно використовувати ефективно. Якщо робити містечко, то це мають бути гуртожитки для студентів. А в тому проекті, який відстоював пан Коцан, гуртожитки займали дуже маленьку відсоткову участь.
 
– Тема гуртожитків для студентів залишається «підвішеною у повітрі»?
 
– Мені здається, що питання не стільки в тому, хто буде будувати, а на яких засадах. Той інвестор, який пропонував ВНУ, також не гарантував, що він зможе це зробити. Людей цікавить земля.
 
– Ваше ставлення до ідеї приватизації стадіону «Авангард», де проводить свої матчі футбольний клуб «Волинь». Ця тема також провокує конфлікт міської влади, але уже з комерційними структурами, які мають стосунок до клубу. Неодноразово президент та головний тренер клубу публічно заявляли, що вони будуть змушені шукати землю для будівництва стадіону на території Ківерцівського району.
 
– Я до приватизації взагалі ставлюся дуже позитивно, але при цьому вважаю, що вона має відбуватися у визначений законом спосіб. Якщо говорити про стадіон «Авангард», то там чітко простежується механізм отримання цього стадіону у власність не приватизаційними засобами, а через якість ніші в законодавстві.
 
У 2006 році я мав зустріч і з паном Столяром, і з паном Кварцяним. Їм було запропоновано, щоб вони подали документи, визначеним законом шляхом. Якби це було зроблено, то не було б жодних проблем. Втім, люди цього не зробили, бо, мабуть, звикли працювати іншими методами. Ми й так сьогодні маємо договір оренди стадіону, на якому відбуваються матчі, підписаний у незрозумілий спосіб. Справа перебуває в суді. Є дуже багато запитань до тих документів, які подавалися до суду й у фіскальні органи. Але я сподіваюся, що ми вийдемо на етап порозуміння, бо стадіон має працювати на міську громаду.
 
Ми вкладаємо кошти у стадіон, зокрема у бігові доріжки. Є домовленість із Федерацією легкої атлетики України про те, що якщо ми зробимо бігові доріжки, то наш стадіон буде у графіку міжнародних змагань. Там буде сучасне покриття й обладнання. Якщо на стадіоні будуть відбуватися міжнародні змагання, то ми швидше підженемо під стандарти іншу інфраструктуру і зробимо це ефективніше, ніж нам розповідають керівники футбольного клубу. Я розумію, що вони вкладають кошти, але не можна стверджувати, що «тільки ми і більше ніхто».
 
– У нашій країні прийнято по мінімуму фінансувати спорт, але хотіти від нього великих досягнень на міжнародній арені. Як на мене, то ми аж надто зациклюємося на тому, скільки медалей привезуть наші збірні з тих чи інших змагань. Ви також сьогодні згадували про спортивні команди, які втратили фінансування, і, відповідно, були зняті зі змагань. А що в місті Луцьку, зокрема, робиться для того, щоб розвивався аматорський спорт. У Білорусії, скажімо, всі міста обласного значення мають льодові палаци. У нас же лише нещодавно з’явилася ковзанка, і та – приватна.
 
– У Білорусії є державна програма, згідно з якою виділяються кошти. В нас органи державної влади опікуються спортом вищих досягнень. Ми ж робимо інфраструктуру для аматорського спорту. Ми робимо спортмайданчики у дворах, щоб діти мали змогу займатися на них у свій вільний час. Ми прив’язали ці майданчики до спортклубів і на них працюють спеціалісти з Центру «Спорт для всіх». Взимку вони займаються у напівпідвальних приміщеннях.
 
Звичайно, матеріальна база цих клубів є дуже слабкою. Вони років 15 не отримували ніяких фінансів. Ми розуміємо, що цю проблему треба вирішувати. Ми пробуємо залучати додатковий ресурс з бюджету розвитку, але цього є дуже мало. Ми провели інвентаризацію цих клубів та визначили кошторис ремонтів. Правда, кошти не були виділені, бо бюджет не дозволяє цього зробити. Сподіваємось на земельні аукціони, продаж комунального майна та залучення цих коштів в тому числі на ремонти таких приміщень.
Льодовий палац у Луцьку побудований за кошти бізнесу...
 
– Ви називаєте його палацом, а не ковзанкою?
 
– Ну, мабуть, то ковзанка, але в перспективі буде називатися льодовим палацом і відповідатиме цій назві. Сьогодні ми  в дитячо-юнацькій спортшколі виділили 4 ставки тренерів, щоб сформувати хокейні команди. Маємо домовленість із власниками ковзанки, що нам безоплатно надаватимуться ковзани і лід. Місто фінансуватиме тренерів та організаційну роботу. У нас немає реально коштів для того, щоб побудувати комунальний льодовий палац, тому треба домовлятися з бізнесом. Я був у Бресті і бачив їхній льодовий палац. Звичайно, боляче було від того, що ми подібне матимемо не скоро.
 
– Нещодавно віце-спікер українського парламенту Микола Томенко оголосив ще один конкурс «Сім чудесних туристичних маршрутів України». Чи братиме Луцьк участь у цьому конкурсі?
 
– Звичайно, будемо. Ми провели реорганізацію управління культури. Ми створили департамент культури та охорони історичної спадщини, який очолює Сергій Годлевський. До департаменту входить управління культури під керівництвом Юрія Войнаровського, відділ туризму та відділ культурної спадщини. Відділ туризму розробляє туристичну концепцію. Ми не сподіваємося на бюджет, а  орієнтуємося на міжнародні гранти, з яких будемо отримувати ресурси. Є позитивний досвід Львова у цьому напрямку. Туристична мапа має накластися на історію і культуру міста. Ідея створення департаменту полягала в тому, щоб всі його підрозділи змогли випрацювати спільну концепцію. У місті відбувається дуже багато заходів, які викликають інтерес людей з інших регіонів і з-за кордону. Тому потрібно розробити ці туристичні маршрути та підтримати традиційні. Одним із елементів реалізації цієї ідеї є створення інформаційного туристичного центру, над яким сьогодні працюють.
 
– Він також буде підрозділом департаменту?
 
– Це буде комунальна одиниця.
 
– Чи складається у міської влади співпраця з бізнесменами, які створюють необхідну для туризму інфраструктуру?
 
– Так, у нас нормальний контакт з ними. Щоправда, зараз криза і багато хто потерпає від неї, опинившись у складній економічній ситуації.
 
– Як Ви ставитесь до того, щоб здавати в оренду приватним структурам пам’ятки архітектури? Скажімо, на Закарпатті ведуть мову про те, щоб здати в оренду замок Паланок у Мукачеві.
 
– Коли я навчався в аспірантурі, то займався темою пам’яток архітектури.
Мені доводилося дуже багато опрацювати літератури, яка стосувалася пристосування замків, монастирів та інших пам’яток до потреб туристичного комплексу. Досвід використання таких пам’яток комерційними структурами є за кордоном. Але там є жорсткі обмеження стосовно того, яким чином вони мають використовуватися. В Україні деякі моменти також є законодавчо врегламентованими, але не настільки підконтрольними, щоб можна було повністю віддати той чи інший замок.
 
На наш замок ми отримали кошти з держбюджету у 2007 році, щоб зробити там певні реставраційні роботи. На жаль, на території області є замки, які перебувають у занедбаному стані, тому тут залучення приватного капіталу було б позитивним. Є хороші приклади по Києву. Але держава повинна контролювати ці процеси. В нас надто багато моментів у співпраці державного сектору і приватного капіталу, які є неврегульованими. Ми сьогодні згадували про деякі конфлікти, які виникли або через майно, або через землю. Вони ж є не тому, що хтось поганий. Навпаки: добре, якщо люди мають амбіції. Але ж процес є неврегульованим.
 
– Сьогодні одного з депутатів Луцькради підозрюють у корупції. Прокоментуйте цей момент.
 
– Те, що процедура набуття власності на землю є потенційно корупційною – однозначно. Раз були підстави для затримання, раз є підстави для того, щоб проводити слідчі дії, то, думаю, правоохоронні органи розберуться у цій ситуації. Я ж нікого не хочу звинувачувати, суд розбереться.
 
– Як Ви вважаєте, це затримання останнє?
 
– Мені складно відповісти на це, бо не займаюся земельними питаннями. Єдине, що скажу: є всі підстави, щоб вносити зміни до законодавчої бази, яка регулює ці відносини.
 
– Не жалкуєте, що пішли працювати у виконавчу владу, відмовившись від депутатства? Можливо, депутатом міськради було вигідніше бути?
 
–  (сміється) Робота в мене дуже цікава та різнопланова. Приходжу додому втомлений, але задоволений від того, що щось вдалося зробити для людей. Зарплата в мене хороша, і я вважаю, що повністю її відпрацьовую.
 
Розмовляла Оксана ЛУКАШУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---