USD 25.5 25.6
  • USD 25.5 25.6
  • EUR 29.85 30.05
  • PLN 6.96 7.02

Антоніна Маренич: «У кінці 70-х років наш колектив був набагато популярніший в Україні, ніж Софія Ротару»

Всенародну любов Мареничі отримали за українські пісні, але цей фактор аж ніяк не міг стати запорукою для позитивної позначки у радянській ідеологічній заліковій книжці. Гурт, який був кумиром мільйонів і забезпечував тогочасній культурній індустрії найбільші прибутки від касових концертів, так і не відчув переваг популярності на власному добробуті.  У незалежній Україні Мареничам відплатили хіба що присвоєнням звань. Усі учасники тріо – народні артисти України. Втім, саме тріо Мареничів – уже історія. В кінці 2004 колектив припинив своє існування. Сьогодні ми говоримо з його колишнім музичним керівником Антоніною Маренич, яка наразі займається власною сольною кар’єрою. Цими днями пані Антоніна відзначала ювілей та отримала високу державну нагороду – орден княгині Ольги ІІІ ступеня.
 
– Пані Антоніно, як відсвяткували ювілей?
 
– Святкувала вдома.
 
– До ресторану не захотілося?
 
– Не те, що не захотілося... Розумієте і вдома непогано. Але фінанси співають романси. Я не маю можливості святкувати у ресторані. В мене концерти рідко. Останній виступ був перед Новим роком.
 
– Напередодні Вам вручили орден княгині Ольги. Це – несподіванка на ювілей?
 
– Ні, несподіванок не було. Правда,  були деякі казуси з документами на нагороду, але я не хочу про це говорити... Скажу про інше. Кажуть, у нас нагороди роздають направо й наліво. До прикладу, я вважаю, що давно на неї заслужила. Мені ж можна було дати і два роки тому, коли відзначала 40 років творчої діяльності. Що, ніхто не знав, що я була музичним керівником «Тріо Мареничів», де все на мені трималося? Поряд з цим, нагороди вручають зовсім невідомим людям. Але ж в ідеалі нагородами та званнями  варто удостоювати видатних людям, які мають заслуги.
 
– Ця нагорода для Вас є важливою?
 
– Вона дуже важлива для мене. Це – моральна підтримка за мою працю, за мою відданість росіянки українській пісні.
 
– До речі, відомо, що Ви починали кар’єру співачки у Москві. Ніколи не замислювалися над тим, як би могло скластися Ваше життя, якби Ви там залишилися? Адже знаєте, як сьогодні живуть більшість популярних людей, які зробили кар’єру в Москві.
 
– Вони є поважними і багатими людьми, до них ставлення зовсім інше, не таке, як до мене, і не таке, як до нашого колективу загалом. Безумовно, я задумувалася над тим, про що ви запитуєте. Це ж я працювала у Москві!  Я дуже часто верталася до того моменту і задумувалася: а як би склалося, якби я тоді залишилася? Я туди не особливо пробивалася, а мене помітили та запросили як талановиту людину. Була тоді ще зовсім невідомою, але брала участь у кількох програмах на Останкіно. В мене дуже приємні спогади про той час.  
 
Сюди ж нас запросили – ми не самі приїхали. Мабуть, щось нами керує, раз шлях проліг сюди. Було дуже складно. Неприємності почалися зразу, як тільки почали робити тріо. Таке пережити, як ми зі Свєтою (сестра Антоніни Маренич – «ВН») , я не знаю, хто зміг би...
 
– Наскільки я розумію, то неприємності були з чиновниками, бо народ же Вас любив. Але все ж таки цікаво, як Ви – росіянка за національністю – не побоялися їхати на роботу на Західну Україну, до якої в той час росіяни ставилася, м’яко кажучи, насторожено? Вас це не лякало?
 
–Не боялася, бо я – людина доброзичлива. Люди ж всякі є, і росіяни – не виняток. Колись, ще до перебудови, ми були на гастролях у Прибалтиці. Ми бачили, як там поводилися росіяни, які вони невиховані, наглі. Нам зі Світланою було соромно за них. Хоча, водночас, там були такі росіяни, яких поважали, бо вони демонстрували високу культури, вивчили мову.
 
А до України їхати ми не боялися. Я й раніше тут виступала, бо вперше приїхали сюди ще з Саульським (Юрій Саульський –  керівник-деригент джазового оркестру, відомий композитор, місто Москва – «ВН»). Мені тут сподобалося з першого разу. Мова така приємна. Ми тут швидко адаптувалися. Коли тільки створили тріо та після Різдва поїхали на гастролі до Грузії, то там молоді люди, побачивши мене в холі, сказали: «О, бандерка пішла». Їм було років по 25, але вони знали дещо про нашу історію.
 
– Тобто Вас там сприймали як західняків з України?
 
– Виходить, що так. Ми зі Світланочкою з великою повагою поставилися тут і до людей, і до мови. Вели себе скромно, придивлялися до побуту, до культури. Нас нормально приймали. Потім уже, коли прийшла популярність, то реакція була всякою. Тому не сподобалося, як я подивилася, тому – як пішла, іншому – що сказала.
 
– Чи їздите Ви до родичів у Росію?
 
– Колись давно їздила. Тепер серед живих родичів залишилося тільки двоє. Взагалі-то поїздки в Росію я собі сьогодні не можу дозволити, а от родичі кілька разів приїздили. Мама моя живе тут зі Світланою.
 
– З ким, окрім родичів, Ви спілкуєтеся сьогодні? Хто є Вашими друзями?
 
– У мене немає друзів.
 
– У Вас, можливо, досить прискіпливе ставлення до поняття дружби?
 
– Ні, я раніше вважала друзями всіх, із ким десь трохи спілкувалася, але тепер маю іншу думку щодо цього. Це пов’язано з тим, що я – відома артистка.
 
– Україна успадкувала традицію з часів Союзу давати артистам звання народних та заслужених. Чи виправданим є присвоєння цих звань? У розвинутих країнах Заходу цього немає.
 
– Ну, ми там не жили, а тут живемо, тому, у принципі, раз звань не відміняли, то хай будуть собі.
 
– Коли в обласній раді Вам вручали орден, то Ви підійшли до мікрофона та сказали: «Служу українському мистецтву». А що означає сьогодні служити йому так, як служите Ви, – без спонсорів, фінансової підтримки. За які гроші Ви умудряєтеся записувати альбоми?
 
– Я сама собі спонсор. Один диск випустила – виплачувала гроші. Буду й другий випускати також за свій кошт. Коли виплачу гроші, тоді він і вийде.
 
– Українським мистецтвом можна заробляти?
 
– Тим, яким займаюся я – ні. Скажу відверто, що в мене дуже мало запрошень, мені платять дуже мало – тобто хвалитися нема чим. Я заробляю рідко і невеликі кошти.
 
– А куди саме Вас запрошують? На яких концертах можна почути Антоніну Маренич?
 
– Кілька разів брала участь у збірних концертах у Києві. Був сольний концерт у палаці культури «Україна». Це було два роки  тому. Були й некасові концерти.
 
– Ви маєте на увазі приватні вечірки?
 
– В мене було кілька запрошень на такі вечірки типу «вогника». Вони відбувалися в ресторанах, а не на квартирах. Це нормальні речі. На заході це давно практикують. У нас також люди поступово навчилися культури.
 
– А як щодо власного сольного концерту десь найближчим часом?
 
– Для того, щоб провести нормальний касовий концерт, треба мене розкручувати.
 
– Можливо, Вам варто було би доручити цю роботу професіоналам та дещо більше комерціалізувати свою діяльність?
 
– Колись була така пропозиція, але я не погодилася, так як мені не все сподобалося у запропонованих умовах. Пізніше, коли  в мене відбулося  кілька виступів, запис програми на телебаченні, до мене зателефонували з пропозицією, щоб я знову зібрала тріо та поїхати в тур по Україні – 20-25 концертів. Назвали суму в доларах, яку ми могли би заробити, але я відмовилася.
 
– Чому?
 
– Як це чому? Чому я маю мучитися?
 
– Коли не стало колективу, Ви досить категорично заявляли в пресі, що не маєте жодного бажання надалі співпрацювати з Валерієм Мареничем. Тоді здавалося, що, можливо, мине час, рани загояться і Ви передумаєте...
 
– Ця рана ніколи не загоїться.... Просто минулого трохи часу і мені легше. Причини для розпуску тріо були досить вагомими. Я ж не «от фанаря» прийняла таке рішення. Позавчора в новинах на Першому національному правильно сказали , мовляв, Антоніна розпустила колектив. Це дійсно так було, бо тріо не саме розпалося, а я поставила крапку. З Валерієм було неможливо працювати: постійно зривав репетиції, відмовлявся вивчати партії, підставляв нас на концертах, до цього всього додайте його пристрасть до алкоголю. Були концерти, коли ми зі Світланою витягували самі або відпрацьовували на грані зриву.
 
Якось у Моршині  він почав під час концерту говорити всякі непристойності, один мужчина із залу його підтримав і в них вийшов такий собі діалог. Мені хотілося крізь землю провалитися. Я побігла за куліси, взяла 15 гривень (саме стільки коштував квиток на концерт) та попросила того чоловіка вийти з залу і забрати гроші за куплений ним квиток. Із ним були якісь дві жінки, вони перед нами вибачилися та вийшли зі залу разом із тим чоловіком і грошей не забрали. Але спровокував цю ситуацію сам Маренич. І таких історій було немало, тому я не маю наміру більше мучити себе цими кошмарами.
 
– Але ж, даруйте, такої популярності, яку свого часу мало тріо Мареничів, сьогодні не досягли самостійно ані Ви, ані Валерій Маренич, який також займається сольною кар’єрою...
 
– Я не в курсі про його кар’єру і не хочу у своєму інтерв’ю про нього говорити. Мене це не цікавить. Йому ніхто не забороняв сольно співати у програмі тріо, а от мені він у цьому заважав. Всякі пакості були.
 
– А якби Ви зайнялися сольною кар’єрою…
 
– Перепрошую, що перебиваю, але одразу скажу, що я мала би успіх – у мене  у свій час був діапазон голосу в три октави. Сьогодні я також би мала більший успіх, ніж маю, якби була більш розкрученою. Відгуки про мій альбом дуже хороші, мій диск через Інтернет продається. Впливові люди з Києва кажуть, що шкода, що пізно почала власну сольну кар’єру.
 
– Ви самі шкодуєте про це також?
 
– Життя склалося так, як склалося. Але, безумовно, я шкодую, що останніх десять років у тріо марно провела час і потратила його на людину, яка цього не заслуговує і робила все для того, щоб колективу не було. Я маю на увазі хамське ставлення Маренича до нас зі Свєтою та до колективу загалом. Я довго це все терпіла...
 
– Чим займається зараз Ваша сестра Світлана?
 
– Світланочка займається своїми справами. Вона взагалі не захотіла співати, хоча я її чекала 4 місяці. А недавно ми розмовляли і я розповідала про свій ефір на радіо «Мелодія». У цій програмі я зачепила тему відношення Валерія до нас через національне питання, він обзивав нас кацапками…
 
– ???
 
– З 1978 року він принижував нас через національність. До цього часу його влаштовувало, що я росіянка і пахала на нього. Я ж займалася з ним, навчила його співати в ансамблі. Ця ж людина не вміла цього – співати у ансамблі. Мені ж вдалося його цьому навчити. Слухати з 1978 року, що він вивів нас кудись, було дуже образливо. І виникає питання: куди він завів колектив.
 
– А чому Світлана з Вами не захотіла співати?
 
– Вона відмовилася співати взагалі. Казала, що «починаю згадувати те, що ми пережили, волосся стає дибки».
 
– Пані Антоніно, чи слухаєте  Ви сучасну українську музику?
 
– Останні 4 роки мало що слухаю, бо сил не вистачає, але періодично мені це вдається.  Мені треба писати пісні, я ж починала майже з нуля, мені ніхто не хотів допомагати, а дехто взагалі дивився як на ідіотку. Після участі в такому популярному колективі у моєму віці не кожна людина відважиться на рішення почати співати сольно. Мені ніколи активно спостерігати за тим, що роблять молоді люди в українській музиці, але творчість багатьох є цікавою і я їх поважаю.
 
– А як Вам приклад не зовсім молодого Поплавського, який, як усі розуміють не володіє сильними вокальними даними, але, тим не менше, є успішним співаком?
 
– Так, він навіть став народним артистом України.
 
– Це феномен особливостей саме українського шоу-бізнесу? Як Ви вважаєте?
 
– Там феномен один – гроші. Всі це знають. Наприклад, Поплавський. Я не знаю, хто його забезпечує грошима, для організації таких шоу-вистав. Він робить все зі своїми студентами, бо хтось йому забезпечує режисуру, хтось танцює, але все рівно в нього багато витрат. Костюми, постійна оренда палацу «Україна», зйомки на телебаченні. Оренда однієї «України» зараз 100 тисяч гривень. Це ж серйозні гроші. Хоча я поважаю його як людину ділову та за організаторські здібності. Але я не захоплююся виконавцем Поплавським. Ну, я приймаю поняття «співочий ректор», але те, що він фігурує на всіх каналах… Даруйте, не можна робити з такого рівня співака зірку. Але, повторю, він заслуговує на повагу як організатор.
 
– Чи спілкуєтеся Ви з українськими артистами – Вашими колегами, з якими виступали у часи Вашої шаленої популярності? Чи підтримуєте стосунки, скажімо, з Софією Ротару?
 
– Ми рідко з ким спілкуємося, хоча на концертах бачимося, вітаємося, сміємося, а таких більш тісних стосунків я не підтримую ні з ким. У моєму становищі не може бути дружніх стосунків, бо, як правило, люди починають досить нетактовно ритися в усіх цих справах, про які я взагалі не хочу говорити. Я ні з ким не хочу ділитися чи щось розповідати.
 
А тепер стосовно популярності. В кінці70-х років (я не знаю, чи ви це напишете) наш колектив був набагато популярніший в Україні, ніж Софія Ротару. Це не ми придумали, нам про це говорили у багатьох філармоніях, зважаючи на кількість концертів та їхню відвідуваність.
 
– Можливо, якби ця популярність була в часи незалежної України, багато чого склалося б по-іншому... Я маю на увазі матеріальне становище, про яке Ви згадували. Хоча популярність при Союзі не завжди означала добробут. Це можна сказати не лише про відомих артистів, а й спортсменів.
 
–Та ні, спортсмени жили трохи краще. Їм давали квартири, «Волги», вони мали змогу поїхати за кордон на змагання. Нас стільки разів запрошували за кордон а гастролі, але ніхто не відпускав.
 
– Відомо, що в 90-му році Ви їздили до Канади і було багато пліток стосовно того, що ви там залишилися.
 
– Ні, плітки були раніше. Це десь приблизно у 80-му році почали говорити небилиці про те, що ми хочемо емігрувати.
 
– Хто поширював цю інформацію?
 
– Це питання не до мене. Ми знаємо, що це робилося спеціально.
 
– Але цьому сприяли Ваші конкуренти чи чиновники?
 
– Не знаю. Чиновники само собою це робили. Це було напередодні перебудови, а ми були популярним колективом, який співав українські пісні. Хтось чогось злякався, якби то чого не вийшло. На наші ж концерти ходили сім’ями. Характерно, що наші концерти були популярні для всіх: і студентів, і старшого покоління, і науковців, і поетів, і художників.
 
– Чому ж все таки не склалися стосунки з тодішніми чиновниками? Невже спрацював тільки політичний аспект?
 
– Тоді було багато накладок. Нас тягали туди-сюди, розривали на всі концерти. У кінці70-х на початку 80-х нам єдиним вдавалося збирати такі великі концерти. Стадіони, палаци спорту були переповнені. Було по кілька концертів на день. Хіба ми могли витримувати такі навантаження та не відмовлятися від якихось запрошень? Але далеко не всів чиновники ставилися до нас недоброзичливо. Багато посадовців нас любили і поважали.
 
Просто, зрозумійте, що тоді був такий час, коли багато людей дорожили роботою і , відповідно, були змушені поступати так, як вони поступали. Ніхто ж не хотів втрачати місця під сонцем. До речі, деякі співробітники КДБ підходили та зізнавалися, що також є нашими шанувальниками. Я їм на це відповідала: «А ви доведіть свою любов. Приходьте на концерти».
 
– А що скажете про нинішніх чиновників?
 
– По-різному буває. Хтось нас любить, а хтось – ні . Я в принципі в цьому не розбираюся.
 
– Коли востаннє спілкувалися з кимось з обласного керівництва чи мером Луцька?
 
– З Кривицьким спілкувалася упродовж 10 років, поки вибила Свєті квартиру. Регулярно записувалася на прийоми, і ми культурно з ним розмовляли. До Шиби також ходила кілька разів відносно вже свого квартирного питання. Якби нам вирішили житлові проблеми у 2003 році, коли й повинні були, бо ми тоді отримали звання народних артистів України, то, може, й колектив би зберігся.
 
Але про це не подбали. Світлана отримала квартиру, а моє питання не вирішено до цих пір. Напередодні Дня незалежності мені прийшов лист, підписаний Богданом Шибою, у якому йдеться про відмову мені. Знаєте, на каналі СТБ показали сюжет і у підводці ведуча сказала, що я живу у трикімнатній квартирі, але служниці в мене немає. Я не бачила цього матеріалу, але мені люди зателефонували та розказали, бо знають, у яких умовах я живу і що змушена ділити квартиру з людиною, з якою вже 8 років розлучена. Я коли це почула, то відразу подумала про себе, що після цього сюжету я не отримаю квартири до кінця життя. Стояла в цей час на базарі з торбами з ковбасою та апельсинами (готувалася до дня народження), а мені хотілося зі всім цим на землю сісти.
 
– Чому ж Ви так боляче це сприймаєте? Може, журналістів просто  здивувало, що така популярна людина, як Ви, живе без служниці.
 
– Мабуть, так. Вони ж не знають, що у трикімнатній квартирі живу я, Валерій та наш син Богодар. Шиба мені ж відмовив та написав у листі, що я не маю права на окрему житлову площу, бо у цій квартирі в мене на 45 сантиметрів квадратних більше, ніж потрібно для того, щоб отримати житло.
 
– Останнім часом знову почали говорити про загадкові обставини, при яких загинув композитор Володимир Івасюк. Як Ви вважаєте, чи варто через 30 років після його смерті проводити якесь розслідування і з’ясовувати, а що ж було насправді?
 
– Тема дуже складна. Я вважаю, що треба з’ясувати правду. Людини нема, вона вмерла при загадкових обставинах, а тому це і ворушать. А взагалі-то мені здається, що варто розповідати людям історії про таких людей, як Івасюк чи як ми. Сьогодні ж новоспечених зірок два чи три рази покажуть, а вони вже й ходять гонорові. Ми такими не були. Я маю на увазі все наше покоління. Хоча, може, хтось там і поводився, так би мовити, з апломбом, але не такої міри, як нинішня молодь. Хоч талантів багато – нічого не скажу.
 
– Чи виконуєте Ви пісні Івасюка у своєму сучасному репертуарі?
 
– Ні. Для чого я буду співати те ж саме, що першовиконавці – та ж Софія Ротару. Молодь хай співає, а мені треба свої співати. За останні 4 місяці я написала 4 пісні. З них одна – авторська. Вона буде на третьому диску.
 
– Що, окрім своїх творів, Ви виконуєте?
 
– Романси на вірші Лесі Українки, дещо з класики, є кілька пісень інших авторів.
 
– На чий концерт Ви би пішли з задоволенням?
        
– Поняття не маю. Я сьогодні зайнята своїми справами.
 
– Чи мали Ви пропозиції піти в політику?
 
– Не пропонували. Та й ніколи мені цим займатися, я зайнята творчістю.
 
– А комусь з нинішніх політиків симпатизуєте?
 
–Я борюся за своє життя. А їм не до мене, тому й мені – не до них. Мені не хочуть допомогти вирішити банальних побутових проблем. Я ж прошу всього ж однокімнатну квартиру. Ходила і до Бондаря, і до Романюка. Бондар, коли був губернатором, то сказав: «Антоніно Олександрівно, матимете квартиру», але обіцянки не виконав.
 
– Ви щасливі як жінка? Що для Вас означає поняття «жіноче щастя»?
 
– Хто як до нього відноситься. Це ж широке поняття. Я щаслива, бо займаюся улюбленою справою, в мене є син, я ще живу і рухаюся.
 
– І, до речі, гарно виглядаєте. Як Вам це вдається?
 
– Та що ви. Я багато хворію. Або лежу, або працюю.
 
– Де відпочиваєте?
 
– Раніше раз у два чи три роки намагалася поїхати на море на днів двадцять. Вивозила з собою Світланочку та сина. Нам море потрібне обов’язково, бо тут дуже вологий клімат – постійно бронхіти, а ми ж – вокалісти. В минулому році їздила до Болгарії, а позаминулого відпочивала у знайомих у Ялті. У Болгарії вдалося ще й на міжнародному конкурсі побувати. Це був міжнародний фестиваль-конкурс «Слов’янський віночок». Я там виступала з привітанням від України як композитор, співачка та народна артистка України і співала акапельно.
 
– Якби Ваш син захотів стати музикантом, то Ви не заперечували?
 
–У нього голос прекрасний. Він взагалі обдарований хлопчик. Але, коли він навчався у музичній школі, то Валерій доклав зусиль, щоб він її покинув. У Богодара доволі успішно йшли справи по гітарі, а в татуся заздрість спрацювала і він зробив усе, аби дитина покинула музичну школу. Син закінчив юридичну академію. Мені ж би хотілося, щоб він був моїм продюсером та паралельно займався музикою. Мені здається, був би гарний результат, але Богодар не хоче, а я не примушую. Він гарно малює. Дуже обдарований хлопчик, написав слова до моєї пісні «Надія». Всі визнали, що текст досить сильний, незважаючи на те, що його написала така молода людина.
 
– Йому допомагає чи заважає в житті сам факт зірковості батьків?
 
– Навіть не знаю.
 
 – Рішення вступити до юридичного вишу Ваш син сам приймав?
 
– Сам приймав рішення і сам туди вступив. Я вже домовлялася про консультації у Львівській художній академії, але він не захотів. Хоча певний час шкодував, що не поїхав вчитися до Львова.
 
– Що би хотіли побажати собі, щоб обов’язково  здійснилося? Кажуть, у Дні народження та великі свята варто загадувати бажання…
 
– Дуже хочеться писати пісні і є велике бажання жити у своїй квартирі.
 
Розмовляла Оксана ЛУКАШУК
 
P.S. Редакція «Волинських Новин» щиро вітає народну артистку України Антоніну Маренич з ювілеєм! Бажаємо здійснення усіх мрій і творчих задумів.
Загрузка...
Коментарів: 8
Alex Показати IP 20 Березня 2009 08:24
Дійсно, в 1978-1979 роках тріо було дуже популярне не тільки в Україні, а і в Росії.
Анонім Показати IP 23 Березня 2009 09:37
Боже, ну нащо стільки образ на колишнього чоловіка! Це ж надто особисте, а тут така ненависть пре, що руйнує і образ Антоніни. Якщо дитину від нього народила, було ж щось і хороше?.. Інтерв.ю цікаве, але, як завжди у Лукашук, просто безкінечне.
Анонім Показати IP 30 Березня 2009 17:59
Несогласна. Речь идет не о личных обидах, а о столкновениях в работе, это очень бьет на психику. Воистину, с близкими родственниками лучше не работать, иначе не будет не родства, ни толку от дела. Исключения - большая редкость
Руся Показати IP 10 Квітня 2009 15:41
А як на мене - це яскравий приклад того, як жінка поступається чимось (що було вагомим у її житті) заради чоловіка, намагається підтримати його, "зліпити" спільне майбутнє... Й отримує за це дулю з маком, а точніше - приниження, зневагу, чоловічий егоїзм... Народила дитину? Так... Хто на початку свого сімейного життя не вірить у його щасливий хепі-енд? Звісно, любила... А яка відплата? Більшою чи меншою мірою це переживають майже усі жінки (окрім тих, які таке життя вважають нормою). А найгірше для жінки - не фізична зрада. Нагірше - зрада її віри, її сподівань, її любові до людини, якої насправді немає або не стало... Чи варто присвячувати своє життя чоловіку, ламати свою кар"єру ради його чи спільної? В жодному разі!!! Просто казка якоїсь миті закінчиться і з"явиться гола правда... Жорстока, несправедлива і невмолима...
enmaya Показати IP 4 Вересня 2010 23:08
Доброго дня, пані Антоніна ! Я просто омліваю від краси вашої спільної пісні Люби з Вошого вініл. диска кінця 70-х! Я зараз її одну і слухаю тепер на ПК . Запис - HI-END якості. Як би не ПК , то б у вініл диску би утворилася б дірка :) .Я вважаю Ваше тріо ЄДИНИМ представником Укр.пісні. Була би ще і Ніна Матвієнко але смішно коли жінка щось там вирішує в політиці чи рекламі зубної пасти:) ...Я поклав на Еніну ( Enya ) оф-сторінку Myspace.com ТІЛЬКИ Вас http://www.myspace.com/enyaofficially/comments .Сучасні Укр. поп-роскрученці могли би і житло Вам купити.Видно , вони відчувають, що вони не вашого рівня .Я вірю в Бога Єгову, майбутній Рай , читаю Вартові і приймаю участь на зібраннях Свідків Єгови . Проблем скоро кануть в забуття , в сучасні справи людства накінець-то втрутиться сам Бог. Пора вже . В час чекання на таку розвязку слід вже негайно діяти . Моя мрія ,зібрати вас всіх таких моїх улюблених музикантів -Вас , Еню , Скотта піаніста і цимбаліста разом на муз . вечір на Райській Землі. Але то справа кожного індивідуально.. Я прозрів, дізнавшись, що ви чистокровна росіянка. Це така буде новина для моїх друзів, які були в Києві у вас на концерті і стояли з вами 3-ма поруч! Мої Вам співчуття за відношення до Вас Валерія...Він так захоплююче професіонально грає . Я наслідую його в грі. Але куди мені там до нього! ..Хай Вам зроблять сторінку на Майспейсі і Ю-Тубі.Там всі є_ і Металліка , і Еня з Ірландії, Руслана Лижичко на Майспейсіhttp://www.myspace.com/ruslanauk ,ну і всі практично музиканти .На майспейсі музиканти до свого плеера кладуть кнопку КИПИТИ . 1 долар за скачку, здається . Я тільки те ще пробував робити :).Я памятаю , коли був дитиною дивився вас по ТБ , то памятаю, що Ви мені дуже подобалися особисто :)Ще раз повторюю, саме тріо Мареничів гідні репрезентувати Укр.пісню з Вашим чудесним голосом з переливами в 3 октави.
enmaya Показати IP 8 Вересня 2010 16:41
Я вже як тиждень не знаходжу собі місця дізнавшись про дійсну історію Антоніни Маренич прочитавши в Інтернеті кілька її інтерв,ю . Мені ТАК соромно за Валерія-її чоловіка Українця :((.Немаю більше слів ..
розум Показати IP 2 Січня 2012 11:03
що це за коментарі?про чоловіка вона розказала як є.а головне ж не це.головне в тому,що чиновники, КГБісти і їх правонаступники СБісти ,які є провідниками сіоністських нелюдських законів,відображених у Талмуді, травили їх все життя (через них і колотилось в сім'ї,а Валерій неправильну лінію поведінки мав),нищать слов'янські нації та українську культуру,насаджуючи скрізь єврейський шоу-бізнес,навіть в українські хори і то євреїв беруть на роботу,а не українців,пускають до виступів таких,як Сердючка,яка українців представляє дурнями,у них тактика-гадити негласно,але як хтось тільки заїкнеться чиїх рук ці пакості,про нього зразу розповсюджують,що він хворий на голову.Залишити людину без засобів до існування,без можливості реалізувати свій талант,перетворити її життя на пекло,удавати ніби ніхто її не помічає-це означає знищити цю людину,її сім'ю та українську націю.Хочете прикладів ще?ВасильЗінкевич,який має чудовий голос,але його не розкручують.Ніна Добрянська,яку задавила Ротару,як потенційну конкурентку.А у Ротару звичайний молдавський голос.Я чула в Молдові подібні,але їх ніхто не розкручує.І все це продовжується: зараз є талановита молода співачка,з якою роблять те ж саме,але ще гірше:побачили,що вона дійсно зірка,і її взагалі ніде не згадують,не помічають,не запрошують,і ніхто не знає,що є така справжня зірка,бо їй просто зовсім ніде не дають ніякої роботи і не дають виступати.а коли треба записувати пісні,то кажуть "ми вас не знаємо,хай нам подзвонить губернатор.тоді ми вам дамо гроші на запис пісень",тобто замкнене коло,людина не має засобів на проживання,навть не беруть на роботу в дит.садок муз. керівником.І цим взагалі ніхто не цікавиться,не хоче допомогти,більшість злорадно отримує задоволення:"ну й що ,що талант,і що вона з того має,лт добре,що її не пускають".Тобто самі українці є ненавистними заздрісниками.
Сонечко Показати IP 2 Січня 2012 11:24
головне в тому,що чиновники, КГБісти і їх правонаступники СБісти ,які є провідниками сіоністських нелюдських законів,відображених у Талмуді, травили їх все життя (через них і колотилось в сім'ї,а Валерій неправильну лінію поведінки мав),нищать слов'янські нації та українську культуру,насаджуючи скрізь єврейський шоу-бізнес,навіть в українські хори і то євреїв беруть на роботу,а не українців,пускають до виступів таких,як Сердючка,яка українців представляє дурнями,у них тактика-гадити негласно,але як хтось тільки заїкнеться чиїх рук ці пакості,про нього зразу розповсюджують,що він хворий на голову.Залишити людину без засобів до існування,без можливості реалізувати свій талант,перетворити її життя на пекло,удавати ніби ніхто її не помічає-це означає знищити цю людину,її сім'ю та українську націю.Хочете прикладів ще?ВасильЗінкевич,який має чудовий голос,але його не розкручують.Ніна Добрянська,яку задавила Ротару зі своєю комуністичною мафією,як потенційну конкурентку.А у Ротару звичайний молдавський голос.Я чула в Молдові подібні,але їх ніхто не розкручує.А тато Ротару був бригадир виноградарів,там в колгоспі великі зв'зки і гроші крутились.І все це продовжується: зараз є талановита молода співачка,з якою роблять те ж саме,але ще гірше:побачили,що вона дійсно зірка,і її взагалі ніде не згадують,не помічають,не запрошують,і ніхто не знає,що є така справжня зірка,бо їй просто зовсім ніде не дають ніякої роботи і не дають виступати.а коли треба записувати пісні,то кажуть "ми вас не знаємо,хай нам подзвонить губернатор.тоді ми вам дамо гроші на запис пісень",тобто замкнене коло,людина не має засобів на проживання,не беруть на роботу навіть в дит.садок муз. керівником.І цим взагалі ніхто не цікавиться,не хоче допомогти,більшість злорадно отримує задоволення:"ну й що ,що талант,і що вона з того має,от добре,що її не пускають".Тобто крім сіоністів-євреїв самі українці є ненавистними заздрісниками.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.