«Біографія покоління УПА». Володимир Вʼятрович представив у Луцьку книгу, над якою працював 20 років

Історик, публіцист, громадський і політичний діяч Володимир Вʼятрович презентував у Луцьку свою найновішу книгу, над якою працював 20 років. Це видання про останнього головнокомандувача Української повстанської армії під назвою «Генерал Кук. Біографія покоління УПА».

Зустріч відбулася 14 жовтня у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Модерувала розмову кандидатка історичних наук, представниця Українського інституту національної пам’яті Леся Бондарук.

Зауважимо, що презентація відбулася в особливу дату – у День створення УПА. Цього року ми відзначаємо 83-тю річницю заснування Української повстанської армії.

Довідка

«Генерал Кук. Біографія покоління УПА» – це масштабна праця про життя останнього командира Української повстанської армії Василя Кука (1913-2007), людини, яка творила ключові події української історії минулого століття.

Володимир В’ятрович особисто був знайомий із Василем Куком, провів із ним багато годин у розмовах. Цей безпосередній контакт дозволив авторові показати не лише історичну постать, а й живу людину з її переконаннями, сумнівами, почуттями, зробити образ ближчим і зрозумілішим для сучасних українців.

«Генерал Кук. Біографія покоління УПА» – серед лідерів продажу видавництва Vivat цієї осені. Книга вже надійшла до книгарень. У найближчий час Володимир Вʼятрович відвідає з презентацією книги також Івано-Франківськ (29 жовтня), Красне Львівської області (9 листопада), Одесу (13 листопада), Дніпро (14 листопада), Полтаву (25 листопада) та інші міста.

Читати ще: «Це ми тікаємо з Шоушенка і підриваємо «Зірку Смерті». Вʼятрович, Казарін і Коломійчук – про українську історію воєн на V «Фронтері» в Луцьку

На заході в Луцьку Володимир Вʼятрович насамперед познайомив присутніх із Василем Куком. Як наголосив, це людина, яка жила в трьох століттях. Василь Кук народився 1913 року, а деякі історики зараховують 1913 рік до «довгого ХІХ століття», яке закінчилося початком Першої світової війни. Кук більшість свого життя прожив у «короткому ХХ столітті», яке тривало з 1914 року, тобто від початку Першої світової, до 1991 року, коли розпався комуністичний блок. І Василю Куку Бог дарував можливість пожити ще в ХХІ столітті. Він помер 2007 року.Читати ще: Спланована акція УПА чи стихійне явище? Що насправді сталося між поляками та українцями на Волині

«Це не просто тривале життя, це неймовірно цікавий відрізок історії України, коли мінявся світ – від світу імперії до світу, коли постають національні держави, від часу, коли українці ще не усвідомлювали себе українцями, і до постання незалежної української держави», – звернув увагу історик.

Володимир Вʼятрович, як зізнався сам, мав дві вагомі причини написати книгу про Кука й покоління УПА.

«Чому я взявся за написання цієї книги? Є дві причини. Одна – особиста, друга – загальна. Особиста полягає в тому, що я мав честь і приємність бути добре знайомим з Василем Куком. Наше знайомство з ним тривало понад 10 років. І мені здавалося надзвичайно важливим зафіксувати цих героїв в історії. Це мій особистий обов’язок перед цією людиною. Але не тільки. Я вважаю, що його історія є неймовірно цікава та цінна… Це неймовірно цікава біографія, зважаючи на те, в якому середовищі він зростав. Це біографія, яка тісно пов'язана з біографіями Степана Бандери, Романа Шухевича і навіть представників наступного покоління, учасників Українського національного руху, як-от Оксана Мешко чи Василь Стус. Я намагався написати біографію, через призму якої можна побачити майже столітню історію України», – сказав він.Читати ще: «Скількох своїх прадідів і прабабусь ви знаєте?» Політик з Волині – про дерево роду й цікаві знахідки у своїй родині

Василь Кук народився в галицькому селі Красне. Усі діти в родині отримали освіту. Василь навчався в Золочівській класичній гімназії. Там долучився до молодіжної організації «Пласт». По закінченню гімназії вивчав право в Люблінському католицькому університеті. У той час знайомиться зі Степаном Бандерою та долучається до українських націоналістів. У 1937 році повністю переходить у підпілля. Організовує підпільну друкарню в Підгаєцькому повіті.

«Перебування в підпіллі надало Василю Куку унікального досвіду, який перетворив його на одного з найбільших фахівців з того, як саме працювати в підпіллі. І тому, коли в 1939 році, після розпаду Польщі, на волю виходить Степан Бандера і потім створює Революційний провід Організації українських націоналістів, Василь Кук фактично стає третьою людиною в ієрархії організації – після самого Степана Бандери та його заступників Ярослава Стецька і Миколи Лебедя»,– зазначив Володимир Вʼятрович.

Василь Кук, зокрема, очолював похідні групи ОУН для того, щоб розширити, розвинути діяльність організації всією країною, проголосити відновлення української державності. Керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Очолював УПА-Південь, завданням якої було прорватися на територію південно-центральної України, в Холодний Яр, де мали розгорнути повстанський рух. Однак цей задум не вдався. Тоді, в квітні 1944 року, відбувся найбільший бій УПА під Гурбами. Згодом Кук став заступником головного командира УПА Романа Шухевича, а після загибелі останнього – його наступником і останнім командиром Української повстанської армії.

«Саме Василь Кук був відповідальний за реорганізації, реформи, які відбувалися в структурі Українського повстанського руху, коли величезні відділи Української повстанської армії поступово розформовуються на дрібні групи підпільників. Очевидно, після завершення Другої світової війни зберігати армію у форматі великих бойових підрозділів було неможливо, бо їх важко було утримувати, переховувати, їх легко могли виявити та знищити», – сказав Володимир Вʼятрович.Читати ще: Перша за роки незалежності: науковці Лесиного вишу видали «Історію Волині». Фото

Полювання на Василя Кука тривало з 1944-го до 1954 року. Сотні агентів працювали над тим, щоб виявити його. Врешті в травні 1954 року співробітники КДБ арештували Кука.

«Відтоді почалася драматична сторінка його біографії, яку було мало висвітлено. Мені вдалося її висвітлити, тому що я працював з усіма документами КДБ. До 1960 року він перебував у в’язницях. Далі його намагалися використати в якихось агентурних іграх, тому що на той момент ОУН активно діяла на Заході. Але їм це не вдалося. Спробували використати його з іншою метою, підготували від його імені звернення до керівників Організації українських націоналістів за кордоном. Але постфактум визнали, що і це звернення не спрацювало. Згодом, щоб використати Василя Кука з якоюсь пропагандистською метою, його влаштували працювати в Центральний державний історичний архів. Пів року він там працював із Василем Стусом. Після цього Василь Кук почав працювати в Інституті історії. Його намагалися схилити до того, що він має написати велику розгромну працю про шкідливість українського націоналізму. Він не збирався цього робити, натомість паралельно писав іншу роботу – з історії української музики. Він є одним з перших дослідників відомого українського композитора Артемія Веделя», – розповів історик.

У 67 років Кука звільнили з інституту. Потім він працював вантажником, розклеював афіші по Києву.

«В останні роки існування Радянського Союзу він жив у невеликій квартирі на Дарниці, яка була обставлена жучками, його постійно прослуховували. У його справі є розшифровки розмов, які відбувалися в квартирі. Попри все, Василь Кук не зламався і дожив до незалежної України. Дуже важливо, що в роки незалежності він був активний і дуже багато робив для поширення інформації, в тому числі про своїх побратимів, зустрічався зі студентами. І тут, у Луцьку, Василь Кук виступав, розповідаючи про свою боротьбу», – сказав Володимир Вʼятрович.Читати ще: «Потрібно працювати над декомунізацією в головах». Історик з Луцька – про ностальгію за СРСР, невідворотність російського вторгнення і пошуки в архівах

Як відзначив історик, якби Василь Кук у роки незалежності більше зосередився на розповідях про себе, то, можливо, книга автора називалася би «Мемуари Василя Кука», однак він більш був готовий говорити про інших.

«Дуже довго і дуже тяжко мені доводилося з ним говорити, щоб схилити його до того, щоб він почав записувати спогади про себе. У 2005 році я почав записувати спогади Василя Кука. Ми записали кільканадцять годин спогадів про його життя. Наступним етапом мала бути вже робота з документами про нього. Більшість з документів – це матеріали КДБ, які зберігалися в Архіві СБУ. Але навіть після Помаранчевої революції цей архів виявився закритим і недоступним. Для того щоб дістатися до цих документів, мені довелося очолити Архів СБУ в 2008 році. Я врешті дістався до документів про Василя Кука, але, на жаль, він уже помер. У мене залишився борг перед ним – зробити книжку», – акцентував Володимир Вʼятрович.

Автор наголосив, що відповіді на поширені запитання, чому Василя Кука не розстріляли в роки терору, чому він не був зрадником для побратимів, є в його книжці.

«Історія про оперативні ігри кагебістів, зокрема й у справі Кука, варта окремої книжки, окремого детективного серіалу, тому що це не тільки українська історія, це глобальна історія. Наприклад, це історія Кіма Філбі, керівника британської МІ6, який ще в 30-х роках був завербований радянським агентом, або це історія конкуренції між американською та британською розвідками», – акцентував історик Володимир Вʼятрович.

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---