Депутат Волинської облради повернувся з передової

Його знають як лікаря, мецената, політика і просто свідомого українця, який при різних обставинах не зраджує національній ідеї. Одного з перших, хто почав допомагати 51-й окремій механізованій бригаді під час військових дій на сході.

Після революції на Майдані Євген Недищук твердо постановив поповнити ряди української армії і з березня й дотепер перебував під Маріуполем у складі полку «Азов». А нещодавно депутат облради приїхав із візитом у рідне місто Нововолинськ, - інформує БУГ.

Топ-3 причини вступу на службу в добровольчий полк «Азов» Євгена Недищука.1.Добровольчих полків є багато, але «Азов» – це військова структура, бійці якої мають націоналістичну ідею. Зараз я заступник командира по роботі з особовим складом, часто доводиться спілкуватися з бійцями. Знаю точно: там збираються національно свідомі хлопці. Різні за характерами та віковими категоріями, але об’єднані спільною метою. Тому свій вибір зупинив саме на цьому добровольчому полку спеціального призначення.

2.За стратегією полку, людина отримує відповідно до того, що вона вклала у захист держави. Жодного рівноправ’я, як за радянських часів. Така філософія.

3.«Азов» будує свою структуру не тільки як військова організація. У полку є цивільний корпус. На людей, які беруть участь в АТО у складі полку, покладаються надії, що коли вони повернуться додому, будуть розбудовувати країну. Там вчать не тільки воювати за державу, а й дають можливість вийти на політичну арену, беручи участь у виборах різного рівня.

Із корабля на бал: перші враження від війни.

Приїхав на схід країни 20-го березня, одразу отримав зброю. Так сталося, що в перший день викликали за тривогою. Тоді якраз полк «Азов» стояв на позиціях в Широкиному. Того ж вечора попав під обстріл. Це з часом звикаєш, що небезпека на тебе постійно чатує, а перший раз було тривожно. Траплялися випадки, коли йдеш у розвідку і згадуєш рідних. Снується в голові, що їх більше не побачиш. Відчуваєш, що ця хвилина в твоєму житті може бути остання.

Одна з мотивацій піти в АТО – моїх два сини. Краще я буду воювати, ніж вони. В нашому полку є багато молоді, і ми стараємось їх оберігати, не наражати на небезпеку. Є розуміння того, що захищаємо своїх рідних, які знаходяться тут, на заході. Територію України обороняємо, як кажуть, до останнього метра. Хто, як не ми, і коли, як не зараз?

Війна друзів дарує, війна друзів забирає.

Ніщо так не ріднить людей, як небезпека. Бойове братерство – це назавжди. У нас в підрозділі є різні люди за національністю. В «Азові» більше 30-ти хорватів, є англійці, американці, німці, поляки, білоруси, норвежці, серби, чеченці. Останнім, коли кажеш, що і по той бік з Чечні воюють, вони заперечують – це «кадирівці», кажуть. Завжди відчутна підтримка бойових побратимів. У добровольчому полку практично 80% людей пройшли Майдан. Часом збираємося біля багаття, спілкуємося. Нам є про що поговорити.Бракує Володі Пушкарука. Він був мені як брат, я хрестив його доньку. Людина неординарна. Спортсмен, активіст. Його життя закінчилося під Донецьком від осколку міни. Хлопці розповідали, біг відв’язувати собаку під час обстрілу. Це говорили очевидці. Коли його привезли, я з друзями їздив забирати тіло з Луцька. У нього було поранення не від снайперської кулі, як казали, а від осколка.

Удвох ми записувалися в добровольці. Мене не записали через вік – тоді у військо брали чоловіків до 50-ти років. Володя поїхав з Іваном Ганею, з тих пір часто спілкувалися по телефону. Загинули обоє. Недавно в Нововолинську попрощалися із другим героєм.«На 90% добровольчі батальйони тримаються на допомозі волонтерів».

Волонтери їдуть навіть з Америки. Нас забезпечує необхідними речами емігрант з України, колишній афганець. Два тижні перед тим, як повернувся додому, привезли монокль, теплі речі. Дуже багато везуть з Києва. Купили два позашляховики, забезпечують продуктами.

Від держави хотілося б навіть не підтримки, а, насамперед, розуміння. Всі ми готові захищати Україну, але дайте можливість стримувати напади противника. По нас стріляють, а ми маємо наказ не відповідати і при цьому не пускати ворога далі. Так не може тривати вічно. Хлопці повертають кошти за втрачене військове майно, а де ж тоді відповідальність генералів, які довели до смерті військових, і тих, хто віддавав злочинні накази? Людське життя не можна зрівняти з матеріальними цінностями. «Азов» теж був під Іловайськом. Нашим військовим пощастило більше: командир Андрій Білецький дав команду виходити і бійці за 10-12 годин до «котла» покинули територію.

Хлопці пішли воювати, не відкупилися, а їх ще й судять. Таке враження, що хочуть відбити бажання йти захищати країну. Мирні Мінські угоди – це айсберг, і ми бачимо тільки верхню його частину. Впевнений, що є якісь секретні домовленості, про які ми не чули.Історія одного броньовика

Зараз в Широкиному немає людей. Після чотирьох місяців обстрілів там не лишилось жодного будинку, що вцілів. Шукали підвали, щоб сховатися, весь час ходили туди у розвідку, тому добре знаю цю місцевість. Зазвичай «сепари», коли є спостерігачі ОБСЄ, стріляють зі стрілкової зброї, як тільки вони їдуть, починають «гатити» з важкої артилерії.

Мінімальна відстань між нами і сепаратистами була 500 метрів. Нас розділяла дорога. Одного разу заїхали на їхню територію. Заблукали, пропустили поворот. Ті почали стріляти. Наші хлопці в’їхали в болото і погрузли, вибратися так і не змогли. Ось так і подарували броньовика «Спартан» сепаратистам. Правда, його кілька днів по тому через Інтернет знайшли уже в Ростові. З часом броньовик знову попав в руки «сепарам», та наші хлопці його розбили. Не лишили нікому.

Траплялися різні курйози. Коли планували якусь операцію і не попереджували Генштаб, нам все вдавалося, і навпаки, як тільки повідомляли про свої плани, нас там вже чекали. Одного разу нас обстріляли свої. Пережили все достойно і далі в такому ж дусі будемо нести службу. Єдине, нам треба порядку, щоб закони діяли, ну а решту ми зможемо зробити спільними зусиллями.Перша служба проходила у… Москві.

Служив у Москві в інженерних військах, (спортрота). Грав у футбол за московський воєнний округ. Мені дали три роки відстрочки через хворобу, але я задумав йти в армію, не чекати. Пройшов військову підготовку і поїхав у Ташкент. Разом з хлопцями нас мали відправляти в Афганістан, але в останній момент вирішили, що ми, як працівники військового заводу, можемо видати військову таємницю, і повернули. Що за таємниця, до цих пір не знаю… Це був 81-й рік, і тоді я гадки не мав, що прийдеться воювати з Росією – «братнім, дружнім народом», як вони себе представляли. А тут такий от парадокс.

Як прийшов з армії, дуже хотів виїхати з Радянського Союзу. Шукав адресу родички в Канаді, потім написав їй листа. Однак не склалося. Тому зараз хочеться, щоб мої діти не шукали чогось кращого і жили в нормальній країні. Хоча, чесно кажучи, побувавши на сході, я не бачу швидкої перспективи закінчення війни. Залишається надіятися, що невдовзі наступить мирний час і будемо будувати єдину країну спільно.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---