«Донецький» синдром у військових – новий виклик українському суспільству

Перелік психологічних синдромів, окрім в’єтнамського, афганського, доповнився вже так званим «донецьким» синдромом. В усіх розвинених країнах світу, власне з яких і походить класифікація військових синдромів, на рівні з фізичною підготовкою приділяють рівноцінну увагу і психологічній підготовці солдат.

Про важливість психологічної реабілітації солдатів, які повернулися із зони бойових дій на сході України та їх адаптацією у суспільстві, розмовляємо із практикуючим психологом Наталією Рахель.

- Пані Наталю, чи усі солдати потребують допомоги психологів?

- На мою думку, ті, хто пройшов через пекло бойових дій, перебував під обстрілами, втрачав у боях товаришів, побував у полоні, потребують психологічної допомоги однозначно. Фактично, її потребують усі солдати, які побували в зоні проведення АТО. Мозок має здатність найяскравіше і надовго утримувати в пам’яті ті події, які пов’язані з сильними емоційними переживаннями. І один негативний факт з життя перекриває аж сім позитивних.

Тому поступово спогади про героїчні події можуть непомітно перерости у соціально-психологічні розлади. А того, хто отримав поранення на додачу ще й супроводжує безсоння, дратівливість, почуття провини за те, що вижив, а товариші ні. Такі люди стають пригніченими, а згодом впадають у депресію чи агресію, хоча звичайно не всі.

Багато залежить від стійкості нервової системи та особливостей характеру. І допомогти виявити ці сильні сторони, які стають опорою, може фахівець.

Бажано, щоб воювати йшли дорослі, свідомі чоловіки, які пройшли поряд з військовою ще й психологічну підготовку і розуміють, що відстоюють честь та свободу України. А вісімнадцяти, дев’ятнадцятирічні юнаки ще мають невеликий життєвий досвід та навики у військовій справі. До того ж у них ще й нервова система формується, тому вони найпершими стають беззахисними мішенями.

- Чи охоче звертаються військові за допомогою до психологів?

- Зміст звернення до психолога багатьом військовим незрозумілий, частіше це за них роблять близькі та батьки. Саме рідні першими бачать зміни у поведінці і що відбувається щось невластиве. Наглядними є ті стани, які межують із психічними розладами.

Самі ж солдати вважають, що якщо вже пережили таке пекло, то в мирних умовах обов’язково впораються самотужки, а звернутись до психолога – це проявити слабкість. Ще - заважають суспільні стереотипи, бо у нас плутають роботу психолога із психіатром. Психологи працюють із психічно здоровими людьми в яких були стресові переживання чи важкі періоди життя. Ми ж самі собі не лікуємо зуби і не робимо операції, а душу пробують лікувати усі.

Знаю солдатів, які кажуть, що у них все добре. Їх тримає патріотичний дух, але, якщо з ними порозмовляти довше, то на поверхню спливають важкі моменти, пов’язані з адаптацією у мирному житті. Цей стрес має здатність поступово переходити у хронічну форму аж до небажання жити.

- Ризик стати алкоголіком чи наркоманом, або навіть покінчити життя самогубством у тих, хто побував на війни вищий, ніж у інших?

- Набагато вищий. Вживання алкоголю та наркотиків – це способи зняття стресу й нестерпного душевного болю, який записаний в кожній клітині тіла. Що таке алкоголь? Це псевдостимулятор радості. Випив і начебто все добре. Але це тільки на перший погляд. Спиртне, як і седативні засоби, блокує негативні переживання на деякий час і людина думає, що все гаразд. В стані сп’яніння людина може себе жаліти, викликати до себе увагу, відчувати свою значимість, навіть сміливість, страхи відступають, все бачиться у рожевому світлі… Але все швидко минає і повертається дійсність, що стає все жахливішою в очах алко- та наркозалежних, і, врешті, можуть виникати думки про самогубство. Спроба суїциду – це послання до людей, які оточують, крик душі про допомогу, увагу, підтримку, деколи бажання ввести когось у почуття провини.

РОЗВИТОК «ДОНЕЦЬКОГО» СИНДРОМУ МОЖНА І ТРЕБА СПИНИТИ

- Чи є в українській армії штатні психологи, адже зараз вони дуже потрібні?

- Після розвалу Радянського Союзу психологічній службі в українській армії приділяли незначну увагу. Зараз таких фахівців найбільше у МНС. Інших психотерапевтів та психіатрів готують для роботи з бійцями здебільшого на добровільних засадах. Просто необхідна всеукраїнська програма, координована урядом.

Реальність показала, що армія потребує психологів на усіх рівнях, починаючи від періоду підготовки військових і до проведення бойових дій у зоні АТО. Добре, коли такий фахівець є на передовій і одразу ж може надати допомогу, показати своїм прикладом способи боротьби зі страхом, сумнівами, розпачем…

Бути поруч із солдатами під час лікування в разі поранень. Великий пласт роботи лягає на фахівців після повернення солдатів із зони бойових дій.

Якщо б у нас психологічна допомога надавалася за окресленою мною схемою, то прояви алкоголізму, наркоманії, самогубств серед військових значно зменшилися б.

«Донецький» синдром можна зупинити комплексною державною програмою надання психологічної допомоги тим, хто повернувся із зони проведення АТО. Але таку програму слід розробити, поєднуючи кращий світовий психологічний досвід у цій сфері та звичайно ж виділяючи фінансування з державного бюджету.

Не менш важливою від психологічної допомоги є підтримка родини. Саме родинна атмосфера любові, тепла та затишку здатна пришвидшувати адаптацію військовослужбовців усіх рівнів до мирного життя. Сприяє цьому також творча праця, формування цілей, досягнення поставленої мети.

Військовому командуванню потрібно приділяти простим солдатам чисто людську увагу та підтримку, оскільки рядові на них рівняються. Випадково чула розмову по телефону одного пораненого бійця, який з болем звертався до командира через те, що той навіть не цікавився його життям у госпіталі. Колись хорошим полководцем вважався той, хто переживав за кожного свого солдата, а успішними були ті бойові дії, в яких найменше загинуло бійців. Тож, бажаю перейняти цей досвід і нашій армії. Вірю, що кількість таких командирів збільшиться.

- Як психологи ставляться до того, що солдатів, які були в полоні, знову мають намір відправляти на передову?

- Без психологічної та фізичної реабілітації та комісії, яка дійде висновку про фізичне, психологічне та моральне здоров’я - категорично проти. Як мінімум, у колишніх військовополонених простежується синдром психоемоційного вигорання. Нервові зв’язки можна порівняти з електричними кабелями: коли захисна плівка перегорає, то в разі будь-якого навантаження відбувається перегорання усієї системи. Так і з тими, хто пережив жахи полону, при повторних стресах, без належного відновлення, нервова система може повністю «перегоріти» і людина стане інвалідом. Здебільшого тільки психіатрична лікарня тоді може підтримати стан хворого, але не вилікувати повністю.

Солдати, які побували в полоні, в зоні АТО, були поранені - здебільшого вони потребують допомоги психологів, психотерапевтів і допоки на рівні держави йде процес формування таких служб, моя думка - не зволікаючи, звертатися до психологів самостійно, навіть з метою просто перевірити свій психоемоційний стан та дізнатися про сильні сторони та особливості своєї психіки.

Повірте, хороших спеціалістів у нас достатньо, просто не сформована ще культура звернення до такого роду спеціалістів, хоча на Заході немає успішної людини, яка б не зверталась періодично до психолога. Вірю, що і ми йдемо до цивілізованого суспільства.

Здоров’я вам духовного, душевного та фізичного і перемоги нам усім!

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---