«Душа моя – в Маріуполі»: переселенка, яка переїхала в Луцьк, мріє повернутись до рідної домівки

Катерина Конжукова народилася та виросла в Маріуполі. Там же навчалася, вийшла заміж та народила доньку. Чоловік працював на «Азовсталі», а вона – очолювала районний відділ центру пробації у Донецькій області.

24 лютого життя сім’ї Катерини змінилося. Про те, як жила в окупації та евакуйовувалася під обстрілами жінка розповіла Суспільному.

Жінка каже, що життя в Маріуполі було щасливим: 5-річна донька ходила до садочка, вона та чоловік мали хороші роботи, святкували свята, ходили в гості, друзі, знайомі, все було добре і щасливо.

Як згадує переселенка, 24 лютого вона разом із колегами прийшла на роботу, аби виконувати свої посадові обов’язки. Проте події почали розвиватись досить швидко, вже 2 березня у місті не було води, світла, газу, інтернету. Разом з донькою майже місяць провели у підвалі, а 18 березня переїхала в селище Мангуш до бабусі – в її будинку була піч.

«Під обстрілами ходили до криниці набирати воду. Ми не знали, повернемося чи ні. Одного разу бабуся вийшла погодувати собаку і прилетіло дуже близько. Вона дивом заховалася за будинок і уламки ракети пролетіли повз», – розповідає переселенка.В Маріуполі на той момент залишалися батьки подружжя, покинути яких в охопленому війною місті вони не могли. Розуміючи, що ситуація стає дедалі гіршою, автівкою разом із чоловіком вирушили за батьками. Доньку залишили знайомій.

«Я залишила контактні номери, куди, у разі якщо ми не повернемося, можна буде подзвонити, залишила свідоцтво про народження і щоб хтось із моїх родичів міг приїхати та дитину вивезти», – каже Катерина.

Говорить, що їм вдалось вивезти з Маріуполя свекруху та батька з дружиною, вони пішки виходили під обстрілами.

«Вони бачили розірваних людей. А мій батько мало не впав, коли побачив маленьку дитину, яка сиділа над мертвою мамою», – розповідає жінка.

«Усі фото і відео того часу, – каже жінка, – видалили з телефонів».28 березня усій родині вдалося дістатися до Запоріжжя.

«У моєму житті була найстрашніша дорога. Дуже багато блокпостів, на яких відбувалися обстріли, стріляли по автівках, роздягали людей, перевіряли речі. Була така вузенька доріжка, з обох сторін міни лежали. Якийсь необережний рух – і все... але нам пощастило», – говорить Катерина Конжукова.

Далі сім’я вирушила на захід України. Тут, розповідає жінка, влаштувалась на роботу, сім’я орендує квартиру та чекає на деокупацію Маріуполя, бо дуже хоче повернутися додому.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---