Годували раз на добу і часто вночі: захисники «Азовсталі» розповіли про ще одне пройдене пекло в Оленівці

У російському полоні, згідно з даними патронатної служби «Азову», залишаються близько 800 захисників Азовсталі. Із них – 40 жінок, деякі вагітні. Поверненні ж захисники 90% мають моральне та фізичне виснаження.

Адже годували в полоні лише один раз і часто серед ночі, йдеться в ТСН.

За сім місяців вони пройшли подвійне пекло – бої на «Азовсталі» і табір для полонених. Тепер їм потрібна допомога лікарів, тож в реабілітаційному відділенні колишні полонені проводять по чотири-п’ять годин на день. Вже хочуть повернутися у стрій.

«Кожен день був тяжкий, кожен день був інший», – каже командир Донецького прикордонного загону Валерій Падитель.

Він – один тих з командирів оборони «Азовсталі», якого під час обміну полонених вдалось відправити одразу до України. Його бійці прикривали частину заводу-фортеці, яка виходила на узбережжя.

«У нас були РПГ, так решта загін був озброєний автоматами», – розповідає він.

Були плани пробитись до своїх, але в квітні гарнізон вирішив від них відмовитись. «Були ідеї пробитись на Запоріжжя, але в нас не було сил, і, зв’язуючись з керівництвом в Києві, ми розуміли, що і в них сил не було. Тому було рішення, тримаємо місто, скільки можемо», – розповідає командир.

Про те що, «Азовсталь» був пеклом на землі, відомо усьому світу. Пауза між авіаударами – від семи до п’ятнадцяти хвилин і так кілька місяців поспіль. Російські моряки з Азовського моря безкарно розстрілювали завод, прекрасно розуміючи – і те, що всередині не лише військові, а й цивільні, – і те, що в українських бійців немає такої зброї, аби дати відповідь на ці обстріли. «Кораблі не боялися, вони розуміли, що ми їх нічим не дістанемо. Стояли у зоні нашої видимості», – розповідає полковник ДПСУ Ігор Кучер.

Бійці Валерія Падителя усвідомлювали, що їм залишилось жити кілька днів, якби не вийшли. Але захисники «Азовсталі» наголошують, вони не здались, а виконали наказ вижити. На переговорах з російським ворогом йшлося не про полон, а про евакуацію. «Евакуйовувались, і людей налаштовував, що ніхто не здається. Переговори велись на рівні ГУРу, я був на переговорах, коли були представники управління розвідки. Ми виходили під певні гарантії, які давали російські генерали. Після чого я зрозумів, що слово російського генерала рівняється нулю», – каже боєць.

Про евакуацію росіяни, як завжди, збрехали. Командир відчував, що так може статися, тому надав наказ знищити зброю, щоб не дісталась ворогу. «Зброю я наказав знищити. Жодного пістолета, автомата я не віддав», – переконує командир.

Російський табір в Оленцівці – всі хто там був запевняють – це місце де майже не згадують про існування міжнародної конвенції поводження з полоненими. Володимир Галецький втратив в полоні понад п’ятдесят кілограмів.

«Бараки стояли по п’ять, по шість годин, чекаючи прийому їжі. Під дощем, не під дощем. Щоб хоча б по разу в день поїсти. Це могло бути і о третій ночі, і о першій», – пригадує Галецький.

«Постійне відчуття голоду. Зранку до ночі хотілося їсти», – додає Падитель.

Полковнику Ігорю Кучеру після звільнення з полону треба було терміново знайти новий однострій. Старий виявився на шість розмірів більшим.

Читати ще: В «Азові» розповіли про стан звільнених захисників: критична анорексія

Відео з ним в новому однострої облетіло всі соцмережі – Ігор на наступний день після звільнення зі шпиталю поспішає на присягу до сина. Молодший Кучер теж вирішив стати прикордонником. Він не знав, що батько приїде.

«Та ми всі розплакались, коли побачили», – розказують бійці.

Командир каже, що Оленівка, де залишаються сотні українських полонених, все нібито не відпускає його, подумки він ще там, допоки на волю не вийде кожен з його бійців.

Як повідомлялося, 21 вересня з російського полону повернулися 215 захисників України.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---