Як підопічні притулку для «нелегалів» в Журавичах опиняються в Мукачеві. ФОТО

Пункт тимчасового розміщення біженців в Закарпатській області – той, що у місті Мукачеве, після схожого «притулку» в Журавичах, що на Волині, став другою домівкою в Україні уже не для однієї афганської чи сомалійської родини.

Втім, він принципово відрізняється від закладу розташованого у Ківерцівському районі, адже знаходиться посеред міста, а не за межами населеного пункту і носить назву «відкритого типу» на відміну від того, що в Журавичах.

Різниця умов перебування в Мукачівському і Журавичівському «притулках» зумовлена, насамперед, статусом тих, хто тут мешкає. Якщо на Волині – це нелегальні мігранти, то у Закарпатті – люди, яким надали або ті, хто очікує на отримання статусу біженця, а також іноземці, визнані такими, що потребують додаткового захисту.



Пункт тимчасового розміщення біженців в Закарпатській області з`явився у 2007 році, і з того часу тут мешкало близько 900 людей з 22 країн світу. Про це під час відвідин «притулку» розповів заступник директора цього закладу Петро Росола. З його слів, третина з цих людей – діти, і близько сотні з них потрапили в Україну без супроводу.

Наразі «левова» частка мешканців «притулку» – афганці, а ще сомалійці і сирійці.

Розрахований пункт на 120 людей, однак зараз тут мешкає 56 іноземців. За словами Петра Росоли, частково це може бути пов'язано з тим, що з кінця минулого і до початку цього року міграційна служба через реорганізацію не приймала заяви про надання статусу біженця. Заступник керівника закладу відзначив, що 2010 і 2011 року в «притулку» мешкало майже по 90 людей.

«Більшість з Афганістану. Тепер багато з Сомалі з`явилося. Був у нас випадок, коли неповнолітній Мустафа у супроводі з дядьком був у нас, а потім через 9 місяців прийшла його мати з сестрами. Його батька вбили в Афганістані. У нас уже й 15 дітей тут народилося» - розповів Петро Росола.




Як пояснив Петро Росола інтереси дітей, які перебувають в Україні без батьків або родичів, представляють місцеві органи опіки. «Від імені цих дітей вони пишуть заяву про те, що хочуть отримати статус біженця або отримати в Україні додатковий захист. Але не все так чудово. Закон не прописує, що призначено дітям і це було в нас спочатку вирішено в Мукачеві – ми знайшли такий вихід, бо в нас знаходилися неповнолітні і треба було не порушувати закон. Мерія пішла нам на зустріч і призначила опікунів», - пояснив посадовець.

Він нагадав, що у випадку, якщо іноземець отримав статус біженця, то він наділений майже усіма тими ж правами й обов`язками, що й будь-який громадянин України, за винятком хіба виборчого права, строкової служби в армії тощо.



Аби мешканці «притулку» краще адаптувалися в Україні їм допомагають не лише працівники цього закладу, а й неурядові організації, такі як, наприклад, Міжнародний фонд охорони здоров'я та навколишнього середовища «Регіон Карпат» (NEEKA). Офіс і ресурсний центр цієї організації розташовані поблизу «притулку». «В нас є перекладачі і вони перекладачів мають і послуги психолога надають. З школами є домовленість і наші утриманці можуть отримати за бажанням сертифікат про закінчення школи. І з тими сертифікатами йти навчатися в інші заклади. За допомогою партнерів з Данської ради невдовзі після завершення курсів семеро людей у нас ще посвідчення водія отримають», - розповів Петро Росола.

Заступник директора закладу відзначив, що серед мешканців «притулку» є люди з різною освітою і знаннями, навіть такі, які закінчили у себе вдома вищі навчальні заклади. Однак українське законодавство, зі слів Росоли, поки не передбачає визнання документів про освіту цих людей.

Як і у Журавичівському «притулку» термін перебування іноземця в пункті в Мукачеві обмежується роком. Але є родини, які мешкають тут 4 і навіть уже 5 років, розповідає Петро Росола і пояснює, що законодавство передбачає продовження терміну перебування, допоки людині або родині не буде надано певний статус, тобто до завершення розгляду документів. «Найдовше в нас з 27 грудня 2007 року буде 5 років сім`я з Сирії – мати з 6 дітьми неповнолітніми», - додав посадовець.







На відміну від умов проживання у журавичівському «притулку», тут мешканці самостійно готують собі їжу, самі мають подбати про одяг та інші необхідні речі.

Петро Росола пояснив, що жодних виплат від держави ці люди не отримують, а лише мають так званий сухий пайок – запас їжі, що його їм видають у «притулку» щодва тижні з розрахунку по 15 гривень у день для людини. Крім того, каже Росола: «Вони тут безоплатно лікуються – в медичному центрі нашому. Одягом їх забезпечуть неурядові організації. Держава платить за комунальні послуги».










Щодо конфліктних ситуацій, то, за словами посадовця, на міжнаціональному чи міжконфесійному ґрунті «гострих» суперечок не буває, адже працівники закладу намагаються такі події попередити. «Якщо самі не можемо, то запрошуємо психологів. А от саме більше конфлікти виникають на кухні і межи дітьми», - зауважив Росола.

Що ж до ставлення місцевого населення до мешканців «притулку», то, як запевняє, Петро Росола, воно доброзичливе і спокійне. Заступник директора пункту переконаний, що толерантність до представників інших націй – риса, яка здавна притаманна закарпатцям: «З 1914 року - це вже 4 хвиля міграції через Закарпаття, тому в нас ставляться до того толерантно, співчувають людям. На території Мукачева проживає 22 національності. Спочатку, коли африканці появилися, то казали: «О!», а вже тепер не дивляться», - пояснює чоловік.

Слід зауважити, що більшість колишніх мешканців «притулку», жити у Мукачеві не залишається. Петро Росола каже, що найчастіше ці люди намагаються таки потрапити до країн Західної Європи, лише дехто їде жити в інші міста України. «В нас є біженець, який в центрі зайнятості взяв допомогу на початок свого бізнесу. Він живе в Ужгороді, а раніше в нас був – зараз успішно торгує шрі-ланкійським чаєм», - навів приклад Петро Росола.

Заступник директора пункту тимчасового розміщення біженців в Закарпатській області не відкидає думки про те, що Україна для багатьох мешканців «притулку» - «стартова площадка для подальшого переходу на Європу».










Зауважимо, що візит волинських журналістів до пункту тимчасового розміщення біженців в Закарпатській області відбувся 9 листопада в межах проекту Ужгородського прес-клубу «Проведення на Закарпатті та Волині просвітницько-інформаційних заходів з привернення уваги до ситуації з біженцями та шукачами притулку».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---