USD 40.45 40.75
  • USD 40.45 40.75
  • EUR 44.50 45.20
  • PLN 3.30 4.00

Ідуть хлопці у військо сільськими парубками, а повертаються - філософами

20 Квітня 2015 07:00
У нього – коротка відпустка. Широким кроком іде вулицею рідного села. Поки добрався до центру з околиць – берці в болоті. Він би з радістю перезувся у кросівки чи навіть прості хазяйські чоботи. І, напевне, сто літ радше не вдягав би того камуфляжу, що так йому пасує. Але в нього – війна… А в селі – весна. Люди садять городи. І зовсім скоро зацвітуть вишні, - інформує «Волинська газета».

Коли 23-літній Петро Мерченко із села Сокіл Рожищенського району в березні приїхав на кілька днів додому, земляки його інакше, як «наш кіборг», і не називали. А все тому, що прибув до Сокола – із тих самих Пісків, де страшні новини, які односельчани щовечора споглядали з екранів телевізорів чи шукали на сторінках газет.

Петро – не перший у цьому селі (та й, мабуть, не останній), хто став у ряди захисників української держави від російського агресора. І кожен у його рідному Соколі помітив: ідуть хлопці у військо сільськими парубками, трудягами, а повертаються, м’яко кажучи, …філософами.

От і він у мирному житті – пересічний працівник «Кромберг енд Шуберт» – заводу, де таких, як він, хлопців-поліщуків – чималенько. А останні півроку – боєць 93-ї бригади. У круговерті АТО – із серпня 2014-го:

«Викликали на комісію – і пішов. Далі два місяці «учебки» – і я вже (іронічно, – авт.) – стрілок-санітар…, потім Черкаське, три місяці в Опитному, і місяць у Пісках, – коротко описує свою «військову географію» сокільський вояка. І додає: – Не терплю косяків. Якщо всі будуть косити, то хто там воюватиме?».

Таке парубоцьке, дещо іронічне ставлення до всього довколишнього допомагає йому сприймати АТО не як особисту трагедію, а як фрагмент у власному житті. На фронті має надійних друзів. І навіть у відпустці – постійно телефонує туди, під Піски…

Про війну на Сході боєць Мерченко розповідає короткими промовистими фразами:

«У нас всього чотири двохсотих, трохи трьохсотих… Великого начальства поруч нема. Вони так – «наїздами». З нами максимум – прапорщик».

«Часто дивимося себе по телевізору. Тільки там же телебачення нема нормального: «Росія 24», «Новоросія»… Аж смішно буває від того, як зухвало брешуть».

«Був у нас дід-гранатометник. Приїжджаю якось – командир відділення вибігає: «Дєда нема!». А дєду… осколком голову пробило. Аж мізки повилазили. Я – то не курю, але поки сидів над ним – 5 штук викурив».

«Ще під час навчань я почув одну фразу: «Пам’ятайте, бійці: тільки Господь і ви маєте право відбирати життя без прокурора». Якщо нею, так би мовити, озброїтися, війна сприймається легше».

«Там перемир’я. Але кажуть хлопці, що не дуже то й тихо. Щось більш-менш схоже на перемир’я було з 9 грудня до 7 січня. А далі… Ну, такого, щоби лоб у лоб із бойовиками йшли в бій, у нас не було. Але міномети, гради – як добрий день. Знаєте, про що хлопці просять, коли звідти дзвонять?.. Щоб я назад вернувся. А то надто багато у нас «лижників». Поїдуть у відпустку і – зразу слабнуть… Перед Новим роком додому подалося шестеро, тільки один повернувся. Тому сказав, що приїду, значить – приїду!».

Їхав Петро у відпустку – найперше, каже, мамі замовив усілякої смакоти. Якої? Оселедців під шубою. Олів’є. Котлет. Вареників. Усе було. Зійшлася родина (а він із багатодітної сім’ї). Збіглися друзі. А кожен старший чоловік, забавивши Петра на вулиці, мав за честь йому мужньо потиснути руку.

Ми розмовляли з бійцем у сільському клубі. Щоб не мерзнути, пили гарячий чай… Намагалися жартувати. Але поки тривала розмова, я увесь час відчувала, як тремтить стіл, за яким і він сидів – навпроти: це у «сільського кіборга» тремтіли мужні руки.

Сьогодні Петро Мерченко продовжує стояти на сторожі нашого з вами спокою і свободи.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.




Система Orphus