USD 25.5 25.6
  • USD 25.5 25.6
  • EUR 29.85 30.05
  • PLN 6.96 7.02

Євгеній Гузєєв: «Я хотів би, щоб підприємці з Волинської області вкладали інвестиції в економіку Російської Федерації»


Генеральний Консул Російської Федерації у Львові приїхав до Луцька, щоб особисто привітати з ювілеєм  митрополита Луцького і Волинського Ніфонта. Каже, що владика запрошував на святкування, яке відбувалося два місяці тому, але тоді відвідати Луцьк не випадало. Заодно дипломат вирішив зустрітися та познайомитися з керівництвом Волині для того, щоб налагодити торгівельно-економічні відносини між нашою областю та Російською Федерацією.  
– Я вважаю, що потрібно вживати дієвих кроків, щоб досягти того рівня відносин, який був між нами раніше. Але все залежить від людей: якщо вони проявляють ініціативу, то справи просуватимуться. Потрібно подбати насамперед про відновлення торговельних зв’язків. Адже чим більше ми торгуємо, тим кращий у нас рівень життя населення.
 
– Євгене Федоровичу, я так розумію, що коли Ви говорите про торгівлю, то маєте на увазі реалізацію російських товарів в Україні. Але й українцям цікаво мати ринки збуту в Росії також. Останнім часом наші  волинські виробники м’ясної та молочної продукції мають проблеми з реалізацією в Росії.
 
– Волинська область упродовж тривалого часу займала чільне місце у  відносинах із Російською Федерацією та постачала велику кількість продуктів сільсько-господарської групи. Однак із прийняттям низки заходів ці об’єми дещо зменшилися – приблизно на 50%. Це був найбільший спад серед усіх регіонів Західної України. Наше завдання – цей спад подолати. Хоча торговий оборот залишається досить суттєвим і становить понад 300 мільйонів доларів. Тим не менше, на мій погляд, резерви збільшити цей товарообіг між Волинню та Російською Федерацією є. Тим паче, до 2005 року товарообіг сягав 500 мільйонів доларів. Мене цікавить і реалізація товарів із Волинської області на теренах Російської Федерації, і (я цього не приховую) постачання товарів з Росії на Волинь.
 
По-друге, варто розвивати діяльність спільних підприємств, якщо, звісно, є зацікавленість в обох сторін. Безумовно, продукти сільсько-господарської групи, про які ви вели мову, Росії потрібні, але не на неприйнятних для нас умовах. Ми дотримуємося стандартів, рівень яких досить високий та потребує хорошої якості продуктів. Тобто, товари, вироблені у вас, мають відповідати нашим високим стандартам, якщо ви хочете їх у нас продавати.
 
– Ви хочете сказати, що політика аніскілечки не впливає на цю ситуацію? Адже до 2005 року наші стандарти Росію влаштовували.
 
– Абсолютно ніякого впливу політики немає. Більшість сирів ми купуємо в Україні, але не з Волині, а з інших регіонів. Зокрема, з Хмельниччини у 2008 році в Росію було ввезено сирів та масла вдвічі більше, аніж у 2007-му. Тобто резерви є. Ми прекрасно знаємо про ваші молокопереробні підприємства, в тому числі і ті, що належать панові Єремеєву, але ми будемо відштовхуватися від тих стандартів, яких дотримуємося. Ми так чинимо  стосовно товарів з усіх країн світу. Більше того, в Російській Федерації зараз робиться ставка на підтримку власного товаровиробника. Держава вкладає колосальні кошти у розвиток як молочної, так і м’ясної промисловості. Ця політика повинна бути зрозумілою тут в Україні. Це – нормально.
 
– Чи цікавою видається Волинь для російських інвесторів?
 
– Я хотів би, щоб підприємці з Волинської області вкладали інвестиції в економіку Російської Федерації. Моє основне завдання – залучати звідси інвестиції до Росії. В нас працює багато проектів і створені всі умови, прийнятні для інвесторів. Утім, якщо у вас будуть проекти, які зацікавлять російський бізнес, то можна буде працювати і в цьому напрямку. Розумієте, потрібні зустрічі та спілкування між керівниками області, взаємні відвідини виставок, потрібно створювати умови, щоб бізнесмени мали інформацію.
 
Впевнений: якщо налагодяться контакти між керівництвами областей, той бізнес потягнеться до співпраці. Про ваш край в Росії відомо зовсім небагато. Коли ж немає інформації, то важко говорити про залучення сюди інвестицій. Разом із тим торгово-економічні стосунки підтримуються – Росія займає перше місце серед всіх держав за обсягами експорту з вашої області.
 
– Коли Ви говорили про залучення інвестицій із Волині до Російської Федерації, то мали на увазі когось конкретно з наших відомих бізнесменів, які могли б вкласти свої кошти в розвиток російської економіки?
 
– Ні, я нікого конкретно не мав на увазі. Я зацікавлений, щоб гроші йшли на розвиток нашої економіки. Чим характерний бізнес? Його розвивають там, де більший прибуток. Чому б вашим бізнесменам не вкладати своїх інвестицій у російську економіку?
 
– Поговорімо про деяких інвесторів із Росії, які працюють на теренах України. Я маю на увазі Львівський автобусний завод і ситуацію, яка там нині спостерігається. Наскільки мені відомо, люди, які працюють на цьому підприємстві з російськими інвестиціями, не отримують півроку заробітної плати і зараз їх відправляють у неоплачувані відпустки. В одній з українських програм, яка транслювалася в «живому» ефірі, було пряме включення зі Львова. Люди вимагають врегулювання проблем від українських властей. Прокоментуйте, будь ласка, цю ситуацію.
 
– В цій ситуації багато чого не договорюється. Власники цього підприємства – громадяни Росії брати Чуркіни. Один із них перебуває у Львові, а інші двоє – в Сербії. Але інвестиції – не є російськими. Вони залучені з Чехії та Угорщини. ЛАЗ – не є державною власністю Росії, а приватною власністю конкретних осіб. Проблеми зводяться до того, що продукція, яку виготовляють на заводі (зауважу, що це – виробництво високої якості, чи не найкраще у світі), не потрібна на внутрішньому ринку України.
 
Хто є замовником автобусів? Здебільшого це – міськвиконкоми. До прикладу, львівська місцева влада замовила два тролейбуси і вже повинна була їх купувати. Тим часом кілька днів тому на підприємстві отримали офіційну інформацію про те, що львівські власті відмовляються купувати ці тролейбуси, а купують аналогічні машини в Луцьку. В той же час ЛАЗ виграв тендер і влада мала би купити...
 
В чому причина того, що місцева влада не підтримує свого ж власного виробника? Український  уряд замість того, щоб вкладати кошти в українські підприємства, робить замовлення на 1000 автобусів з-за кордону, платить ті ж гроші, якщо й не більші, і підтримує іноземного виробника. Складається враження, що не бажають бачити російських власників, але ж страждають-то в результаті українські люди, які працюють на цьому підприємстві. Вони ж нічого виробляють, а тому не отримують зарплати.
 
При цьому я не заперечую, що управління виробництвом на ЛАЗі було не зовсім ефективним. Але не варто звалювати всю провину на власників, бо є величезні проблеми в економіці України. Інші ж підприємства також мають проблеми і з виплатою зарплати в тому числі. Сьогодні у Львівській області заборгованість сягає 80 мільйонів гривень. Цю цифру хіба один ЛАЗ забезпечує? Аж ніяк! Особливо сьогодні, коли криза заполонила всі країни світу. Наше завдання – допомагати вітчизняному товаровиробнику. В Росії, до слова, це робиться.
 
– Чи цікавилися Ви думкою мера Львова пана Садового, чому місто не купує автобусів місцевого виробництва?
 
– Я звернувся до нього з такою ідеєю і зараз ми працюємо над втіленням її в життя. Що ж до інших проблем заводу, то пан Садовий займає таку позицію: якщо власники не мають змоги платити зарплату, то нехай продають завод.
 
– Відомо, що Львів та російський Санки-Петербург підписали договір про співпрацю. Є вже реальні результати, які б відобразилися на економіці цих двох міст, чи договір – не більше, ніж декларація на папері?
 
– Такий протокол про співробітництво був дійсно підписаний. Він у якійсь мірі виконується, але по більшості пунктів – ні. Окремі позитивні моменти, звісно, що були. Я маю на увазі візити керівників міст, були певні контакти на рівні університетів, є позитивні приклади співпраці між об’єднанням сліпих Львова та аналогічною структурою з Пітера, але інші контакти не мали розвитку. Здебільшого причиною цього стали політичні вибори, особливо в Україні вони відбувалися дуже часто. Ця ситуація відволікала місцеву раду від іншої діяльності. Я відчуваю, що на відносини між Санки-Петербургом і Львовом вплинула політика. А тим часом потенціал надзвичайно великий і його варто використовувати, особливо в торговельно-економічних відносинах.
                                                                                 
– Санкт-Петербург справедливо називають культурною столицею Росії, а Львів має такий же неофіційний статус в Україні. Чи не варто було б починати таку співпрацю з розвитку відносин культурних еліт, а вже потім налагоджувати і торговельно-економічні взаємини?
 
– Я вважаю, що найбільш важливими є торгівельно-економічні взаємини, але не применшую роль гуманітарного співробітництва. Поки що встановити такі контакти на рівні інтелігенції не виходить. Ми намагаємось зробити так, щоб співпрацювали наші оперні театри. Є ідея навіть зробити спільну постановку спектаклю «Пікова дама» зусиллями трупи Львівського та Пітерського театрів. Утім, є проблема із залученням коштів для реалізації цієї ідеї. А взагалі-то, ви правильно кажете: і театри, і університети повинні співпрацювати. Львів – дуже цікавий культурний центр. Санки-Петербург – це не лише культурна столиця Росії, а й усієї Європи, бо багато в чому задає тон.
 
Можу сказати, що останнім часом активізувалися зв’язки поміж людьми з цих двох міст. Три групи школярів виїздили в Пітер на канікули. Дві групи   «блокадників» (колишні мешканці блокадного Ленінграда) , які зараз проживають у Львові, також відвідали місто на Неві.
 
– А з Петербурга приїздили делегації до Львова?
 
– Ні.
 
– З чим це пов’язано: їх не запрошували?
 
– Мені здається, що так відбулося через відсутність ініціативи.
 
– З чийого боку?
 
– Як з одного, так і з другого.
 
– У радянські часи було запущено стереотип, згідно з яким росіяни  насторожено ставилися і ставляться до Західної України. Можливо, через те й не бажають її відвідувати?
 
– Це – надуманий стереотип. Ніхто ніколи нікого не боявся. Навпаки, в радянські часи в Західну Україну приїздило до 6 мільйонів туристів із Росії щорічно. І сьогодні у Львові велика кількість туристів із Росії, те ж саме скажу й про Карпати, Закарпаття, Чернівецьку область. Проблем немає. Можна було б вам і активніше працювати, але це стосується залучення туристів не лише з Росії, а й з інших країн.
 
– У Росії сьогодні існує державна програма, яка передбачає переселення людей з інших держав на постійне місце проживання до Російської Федерації. Відомо, що й до Вас як до Генерального консула звертаються громадяни України та оформляють документи для того, щоб переселитися до Вашої країни. .
 
– Ви робите неправильні акценти. Помиляєтесь. Йдеться про програму, яка передбачає сприяння добровільному переселенню наших співвітчизників, які проживають за кордоном, у Російську Федерацію. Переселяють не лише з України, а з багатьох інших країн світу. Ця програма спрямована на те, щоб дати можливість людям, якщо вони того бажають, переселитися. Держава надає підтримку таким людям. Ніхто нікого не силує переїздити.
 
– Зауважу, що в моєму запитанні абсолютно нічого не згадувалися про те, що справа переселення не є добровільною.
 
– Я просто хочу, щоб ви усвідомили, що мета в нас одна: дати можливість людям, які мають бажання переїхати, певну матеріальну основу. Є можливість заплатити за проїзд, перевезення багажу, запропонувати при переселенні тимчасове житло та роботу.
 
– А де пропонується це тимчасове житло та робота?
 
– В цьому році є можливість переїзду в 12 регіонів Росії, а з наступного року додасться ще 37 областей та республік. Це – досить велика частина Росії. Здебільшого, це – Далекий Схід та Сибір. Європейська частина Росії – в меншій мірі. Робота пропонується там, де потрібні робочі руки. Взагалі ця програма спрямована на залучення робочої сили.
 
– Чи багато людей з України зацікавилися цією програмою?
 
– З України до Росії люди переїздять по цій програмі. Вони звертаються до Консульства. Ми проводимо з ними роботу. Оформляємо документи. Вже виїхало близько 100 чоловік з Західної України упродовж цього року.
 
– Вони – росіяни?
 
– Ні, не лише росіяни, а й українці та казахи.
 
– З яких країн найбільше переїжджають люди по цій програмі до Росії?
 
– Здебільшого з України. Потім – із Казахстану та країн Європи.
 
– Що як правило спричиняє переїзд українців? Ви ж з ними спілкуєтесь.
 
– Налагодження родинних зв’язків та вирішення економічних проблем.
 
– Останнім часом в українській пресі з’являється інформація про так звану «карту русского». Для чого її збираються запровадити?
 
– Ідея з’явилася в одного депутата Держдуми. Я, до прикладу, вважаю, що ця тема не матиме розвитку. Можливо, буде запроваджено карту росіянина чи карту співвітчизника. Та й потрібна вона буде не стільки в Україні, як у далеких від Росії державах. Мені відомо, що в Україні до цієї ідеї ставляться негативно, бо вважають це втручанням у внутрішню політику , переманюванням через надання пільг і тому подібне. Хотів би нагадати, що в Україні існує законодавство, яке передбачає, що українці, які проживають за кордоном, можуть отримувати карту українця. В Україні ця система діє давно, а в Росії – ні. Тим не менше, галасу багато якраз стосовно введення Росією таких карт.
 
– Як, із Вашої точки зору, почуваються етнічні росіяни, які проживають на Західній Україні?
 
– Загалом, по-перше, я позитивно оцінюють стан російсько-українських відносин. По-друге, позитивно оцінюю ставлення українського суспільства до російського народу. Запитуєте, як живеться етнічним росіянам? Вважаю, що їм живеться нормально. Правда, є певні проблеми, які об’єктивно існують. На мій погляд, права і свободи росіян, у деякій мірі, дискредитовані.
 
– Будь ласка, прокоментуйте більш детально, що мається на увазі під поняттям «дискредитовані права і свободи».
 
– До прикладу, мені хотілося б, щоб росіяни мали право на російськомовні програми на місцевих каналах. За винятком Ужгорода, я не знаю жодного західноукраїнського міста, де були б такі програми.
 
– А Ви переконані, що є потреба в таких програмах?
 
– Безумовно. Одна справ – центральне телебачення, а інша – місцеве. Хотілося б, щоб про місцеві проблеми російськомовне населення також мало змогу почути.
 
– Але про ці проблеми йде мова у програмах українською мовою, яка, я переконана, є зрозумілою, для тих людей, які тут поживають.
 
– А чому не зробити такої програми і російською мовою? Це – нормально. Це відповідає стандартам ЄС… Крім цього, хочу зауважити про ще одну проблему, яка є в Луцьку. Російська громада не має власного приміщення. Хіба це не обмеження її прав. Хіба вона не заслуговує на те, щоб мати таке приміщення?
 
– Чи було відповідне звернення до влади?
 
– Та влада зобов’язана надати це приміщення.
 
– Хочу повернутися до теми відсутності російськомовних програм на нашому місцевому телебаченні. Я ще раз смію висловити впевненість у тому, що етнічні росіяни, які проживають на Волині, й у Луцьку зокрема, українську мову розуміють. Це – перше. По-друге, людям, які розмовляють російською в побуті, ніхто не забороняє висловлюватися російською в ефірах наших обох каналів. Ви збираєтесь зустрічатися зі своїми співвітчизниками і спілкуватиметеся з ними по-російськи. Якщо Ви запросите на такі зустрічі наших телевізійників, то вони приїдуть і покажуть це в своїх сюжетах. 
 
– А я впевнений, що – ні. Були прецеденти, коли я брав участь у подіях і це знімали телевізійники, але потім не показували.
 
– Таке було у Львові?
 
– Ні, в інших містах. Я не скажу, що є відверта дискримінація. Особливо в таких областях як Волинська, Закарпатська, Чернівецька, Хмельницька, Рівненська. А що стосується Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей – то там ситуація більш негативна. Є відверті напади з боку окремих політиків на росіян як національність. Є чимало негативних висловлювань, образ за національною ознакою і так далі. Ми відверто про це говоримо.
 
– Але такі ж факти є й з боку окремих російських політиків. Чого варті тільки окремі висловлювання господ Затуліна, Лужкова чи Жириновського.
 
– Ви не переходьте з однієї теми на іншу. Якщо ми говоримо про Росію, то давайте про неї й будемо говорити, але ж ми говоримо про Україну. Я вам навів конкретні факти про те, як живеться російській общині в Україні. Якщо у вас є такі ж конкретні факти про дискримінацію української общини в Росії, то, будь ласка, назвіть їх. Ви називаєте прізвище Затуліна, а я вам назву прізвища Тягнибока та Кензьора. Окремі російські політики дуже різко висловлюються стосовно української влади, але вони не ображають народ.

– Нещодавно Ви доволі різко відгукнулися про постанову Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення щодо вилучення російських каналів із кабельних мереж України. Я не прошу Вас прокоментувати цього, бо ці коментарі є передбачуваними і для мене, і для читачів цього інтерв’ю. Я хочу запитати про інше. Скільки українських каналів транслюється в кабельних мережах Росії?
 
– Ви розумієте, можна щось показувати тоді, коли є попит. Вам цікаво дивитися індійське телебачення? Думаю, не дуже. Так от, в Україні є населення, якому цікаво дивитися російське телебачення, бо 50% населення вашої держави говорить російською. В Росії проживає 3 мільйони етнічних українців, а всього в нас 148 мільйонів людей. Ті 3 мільйони українців – розсіяні по всій Росії, а тут в Україні російськомовне населення проживає компактно. В Росії нема попиту на українське телебачення і тамтешні кабельники втрачатимуть гроші, якщо пустять ці канали. Хоча зараз це питання обговорюється. Я особисто за те, щоб такі канали в Росії транслювалися. Я дуже високої думки про українські канали. Але при цьому сумніваюся, що українські канали в Росії дивитимуться. Можливо, я помиляюся.
 
– Мені ж видається, що наші телевізійні новини, як альтернатива, та й ті ток-шоу, які транслюються у прямому ефірі, росіян не залишать байдужими.
 
– В цьому плані Україна від Росії відстала. В нас ці ток-шоу були раніше. Савік Шустер де раніше працював?
 
– Але ж він зараз працює в Україні, бо в Росії такі програми у прямому ефірі не транслюються...
 
– Він пішов, бо йому стало не цікаво там працювати. Одна справа, коли політична ситуація нестабільна і Шустеру є де проявити свій талант. Інша справа – коли є стабільність. Про що тоді говорити? Проблем нема, бо нема боротьби партій. Ми пройшли давно цей етап, тому політичні ток-шоу для нас – минуле. Люди вже виговорилися.
 
– Місяць тому в одній із наших телепрограм у прямому ефірі розповідалося про те, що львівська міліція затримала автобус з озброєними людьми, які нібито прямували до Львова на футбольний матч, що відбувався між ФК «Львів» та київським «Арсеналом». Більшість цих людей були й громадянами Росії. Що можете сказати з цього приводу?
 
– Ви знаєте, ми зробили офіційний запит із приводу цього інциденту. Ми попросили, щоб нам пред’явили копії паспортів та інших документів цих громадян Росії, а також протоколи, які б засвідчили, в чиїй присутності було проведено обшук тих чи інших речей. Із 8 листопада минуло більше місяця, втім, жодних офіційних документів нам не представили. Я смію стверджувати: а чи була ця історія взагалі? Я не знаю. Мені не надали жодних документів. Це – грубе порушення наших домовленостей між Україною і Росією про консульські відносини. Якщо міліція затримує людей, то протягом трьох діб вона зобов’язана проінформувати про це в Консульство.
 
Якби я особисто не звернувся в міліцію, то мене б досі ніхто не поінформував. Про інцидент я дізнався від журналістів, потім сам зателефонував до міліції. Мені сказали, що там було стільки-то громадян Росії, які мали таку-то зброю. Я запитав, які до них вчинять дії. Мені відповіли, що складуть протокол та відпустять. Їх відпустили і вважають, що питання закрите, але воно залишається відкритим для мене. Громадян затримали на більш ніж три години і взагалі не представили звинувачення. Можливо, комусь вигідно створювати цей психоз, переконуючи, що Росія заважає готуватися до Євро-2012? Доведіть мені, що ці хулігани  – мої громадяни! Я хочу повідомити свої органи для того, щоб до них застосували міри і щоб подібного не повторилося. Але ж нічого цього немає, тому для мене це – р-о-з-м-о-в-и і не більше.
 
– Хотілося б почути Вашу позицію стосовно ще однієї події, яка нещодавно відбувалася у Львівській області і зазнала резонансу після Ваших заяв. У місті Комарно Городоцького району було здійснено ексгумацію останків співробітників органів НКВС (принаймні так повідомляють офіційні документи) для перепоховання їх на кладовищі за християнським обрядом. Що викликало Ваше обурення в цій історії?
 
– Ви робите велику помилку, що вірите хибній версії, яку поширюють певні політичні сили. Наш коментар зводиться до того, що українська влада порушує законодавство України та двосторонні документи між Україною та Росією та документи Ради Європи, які стосуються військових меморіалів. Порушено все, що можна. Є політики, які змушують піти місцеву владу на таке порушення. Є дозвіл на проведення ексгумації та перепоховання, але ж нема дозволу на ліквідацію меморіального комплексу.
 
Чому все це відбулося? Кажуть, що пам’ятники знищилися, але ж місцева влада винна в тому, що за ними не доглядала. І ще одне, з етичної точки зору, варто було запитати родичів цих людей, які там були поховані, чи погоджуються вони на перепоховання. Простіше ж було реставрувати пам’ятники та прибрати сміття біля них. Ну, поставте хрест замість зірки! Мета одна: створити прецедент для ліквідації воєнних меморіалів солдатам Радянської армії, які загинули у Великій Вітчизняній війні. Хотіли подивитися, якою буде реакція, і дочекалися скандалу. Це поховання воїнів Радянської армії, а не співробітників НКВД. Це поховані громадяни Росії. Я зобов’язаний як консул захистити їхню пам’ять і честь. Мене повинні були попередити, щоб я відшукав родичів та повідомив їхнє про перепоховання.  Це було важко зробити? Вважаю такий вчинок влади аморальним.
 
– Чим завершиться цей інцидент, за Вашими прогнозами?
 
– Якщо чинити згідно з Законом, то потрібно поховати останки на меморіалі та привести його в порядок, а якщо здійснювати перепоховання, то, на мій погляд, це має відбутися з почестями та за участю родичів. 
 
– Чи бачили Ви особисто ті розкопки в Комарно, про які ми зараз ведемо мову?
 
– Ні, ще не був. Але обов’язково поїду і подивлюся.
 
– Нещодавно Російська Православна Церква зазнала великої втрати зі смертю свого Патріарха Алексія. Незабаром мають відбутися нові вибори. Як Ви вважаєте, чи можуть результати цих виборів вплинути на відносини між РПЦ та Українською Православною Церквою?
 
– Я вважаю ці відносини досить хорошими і, на мій погляд, вони можуть тільки поліпшуватися.
 
– А що скажете про стосунки між РПЦ та державними інституціями Російської Федерації?
 
– На святій Русі церква і держава завжди доповнювали одна одну. Вони укріплялися завдяки цій надзвичайній взаємній підтримці і завдяки цій єдності Русь виходила переможцем зі складних ситуацій. Так буде завжди.
 
Розмовляла Оксана ЛУКАШУК
Загрузка...
Коментарів: 2
Анонім Показати IP 24 Грудня 2008 20:52
Та,що Оксана Лукашук досить націоналістично налаштована. А відносини треба поліпшити- він нормальний чувак і багато росіян живе у Луцьку, цілком нормальні люди- я товаришую з багатьма. А націстам- геть з України, бо від них усі наші біди!
Оглядач Показати IP 27 Січня 2009 15:38
Ті "Василі", що кричать "москаляку на гіляку" насправді і не є націоналістами, бо тупорила русофобія це не є патріотизм. Якщо вони себе вважають такими націоналістами, то чого ж тоді вони мовчать про те, що СБУ в нас просто кишить ЦРУшною агентурою? Та тому, що вони просто американофіли дурноваті, а не націоналісти.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.