Ігор Єремеєв: «Влада буде змушена зробити достатньо сильну інфляцію в країні»

Зі шпальт газет та з екранів телевізорів наших співвітчизників найбільше лякають фінансовою кризою, від якої лихоманить світ і яка, як вже визнала влада, докотилася і до України. Пересічні українці затягують паски, бо їм кожного дня натякають про ймовірність скорочень та зменшення розмірів зарплат. Доводиться вірити, бо такі процеси вже мають місце. Великий бізнес, кажуть, потерпає від значних втрат. Про це йдеться в інтерв’ю кореспондента «Волинських Новин» із відомим волинським бізнесменом і політиком Ігорем Єремеєвим.
– Відрізняється робочий день бізнесмена Ігоря Єремеєва в умовах фінансової кризи чи Ви працюєте за звичним для себе графіком?
– Думаю, мій графік не змінився. Немає значення – є фінансова криза чи ні, а працювати все одно треба. Інша справа, що нинішня ситуація потребує більшої зосередженості та сконцентрованості. Розслаблятися не можна.
– Ігоре Мироновичу, чи передбачали Ви цю ситуацію раніше? Коли кризу відчували у США та  в розвинутих країнах Європи, наша влада запевняла, що Україну ці процеси обминуть, або принаймні будуть безболісними для вітчизняної економіки. Чи робили Ви тоді якісь висновки і чи вживали антикризових заходів, як зараз модно говорити, для свого бізнесу?
– «Континіум» – настільки велика група, що не може не відчувати того, що відбувається в світі. Це – факт! Тут нічого себе втішати чи жити ілюзіями. По-друге, те, що вплив кризи у світовій економіці буде відчутним для нас, ми прогнозували ще на початку цього року. Коли уряд всіх заспокоював, ми в принципі знали, що будуть значні проблеми і вживали певних кроків. Тому компанія сьогодні працює в нормальному робочому режимі. Хоча певні труднощі є. Адже коли ми думали про фінансову кризу на початку 2008-го, то не вважали, що вона буде настільки глибокою.
В нашому розумінні, таку депресію, яка є зараз, світ переживає вперше. До цього фінансова система світу не знала нічого подібного. Якщо історії добре відома «велика депресія» у США, то сьогодні відбувається те ж саме, але вже у планетарному масштабі.
– Якби нинішній уряд звернувся до Вас за консультаціями, то який би вихід із ситуації, що склалася в українській економіці та системі фінансів, Ви б запропонували? Кажуть, Ви були радником Юлії Тимошенко в часи її першого прем’єрства.
– Я не був тоді радником Тимошенко, бо в той час мав статус народного депутата України. Цей статус значно вищий, тому не було сенсу бути радником. Інше питання: чи могла вона зі мною радитися по енергетичних питаннях? Дійсно, вона радилася, вона цікавилася моєю думкою і в таких консультаціях я приймав участь не один раз. В цьому не бачу якогось негативу, навіть з огляду на те, що ми з Тимошенко належимо до різних політичних сил. Інтереси держави вище цього.
Тепер щодо пропозицій владі... Їх може бути багато. І тут не може бути універсальної складової. Є багато напрямків, по яких треба працювати.
Наприклад, я абсолютно переконаний в тому (подобається це комусь чути чи не подобається), що влада буде змушена зробити достатньо сильну інфляцію в країні. Помилка влади була однозначною, коли вона занадто стримувала, а то і зупиняла інфляцію в цьому році, бо вона тим самим послаблювала експортний потенціал країни і в результаті виявлялося, що це були антидії, які призводили до антирозвитку. Тепер влада буде змушена врешті-решт зробити цю інфляцію, яка буде не просто великою, а  можливо, і дуже великою. Іншого виходу стресовим методом запустити механізм експорту н-е-м-а-є. Але це не вирішує всю проблему експорту – необхідно впровадити комплексний підхід з десятків ефективних кроків.
– Відверто кажучи, готуючи це питання, я сподівалася, що Ви говоритимете про скорочення соціальних програм...
– Це вже сьогодні не грає ніякої ролі і нічого не дасть. Скорочення соціальних програм – це лише один крок зі ста.
– Потрібно відпустити інфляцію?
– Не відпустити, а стимулювати інфляцію. Ще раз кажу, подобається це комусь чи ні. Мені не подобається. Але поясню, в чому суть. Протягом року уряд стримував інфляцію різними методами. В результаті він ще більше ввів економіку у стагнацію.
Головний принцип  розвитку економіки будь-якої держави це – створити продукт, вивезти певну його частину за межі території країни, продати, отримати валютну виручку і привести її назад. Потім вкласти в розвиток економіки, знову створити продукт, вивезти його за кордон і так далі. Надлишок коштів тратимо на соціальні програми. Створюємо умови для життя.
Що останнім часом робила влада? Виробляли продукт, вивозили за кордон, більшу половину вкладали в соціальні програми, але нічого не вкладали в розвиток. Коли почалися інфляційні процеси в усьому світі, влада почала затискувати виробництво, створювати всі умови для зупинки інфляції в Україні, що призвели до погіршення експортного потенціалу, валюти стало надходити менше, а соціальних програм реалізовуватися більше. Ми почали рух у протилежному напрямку, іншими словами – зробили антидію. Тепер що відбувається? Валютної виручки немає – нема чим розвивати економіку, експортного потенціалу немає. Є загроза знищення банківської системи, і, відповідно, вся економіка країни ламається.
Що варто робити? Інфляційні процеси! Щоб продукт, який сьогодні не можемо продати на експорт, став настільки мало коштувати, щоб його захотів хтось купити. Проблеми ж має не лише одна Україна, а весь світ. Цей продукт, який ми виробляємо, в даний момент майже нікому в світі не треба. Сьогодні метал – основний продукт для будівництва, а будувати ніхто не ризикує або не може. Всі опеклися на будівельній та іпотечній кризах. Цю продукцію треба зробити настільки низькою у ціні, щоб вона була комусь потрібною і доступною. А для цього, на моє переконання,  є лише один варіант – зробити інфляцію.
– Сьогодні Україна бере в Міжнародного валютного фонду величезний кредит в сумі 16 мільярдів доларів. По суті цими коштами держава вирішуватиме проблеми бізнесу: підтримка банківської системи і так далі. Фактично всі банки і ті підприємства, які сьогодні сподіваються на державну підтримку, є приватними. В галузі металургії, про яку Ви вже згадували, сьогодні відбувається масове скорочення людей та не виплачується зарплата. Дізнаємося з преси, що один із губернаторів  пропонує металургам йти працювати на шахти. В той же час, з’являється інформація і про те, що наші власники металургійних заводів купують аналогічні збанкрутілі підприємства у Східній Європі. Виходить так, що проблеми людей, які працювали на підприємствах, які зараз у скруті – це проблеми державні і бізнес не хоче їх брати на себе, хоча, раз купує підприємства, значить, має кошти. Виходить, що люди були потрібні бізнесу, коли потрібна була їхня праця, тоді їм платили українські зарплати, хоча метал продавали за світовими цінами. Чи справедливою є ця ситуація по відношенню до держави?
– Це – не справедливо. Втім, думаю, ви володієте неправдивою інформацією або інформацією, яка є застарілою. Ніхто з власників українських металургійних комбінатів сьогодні не купує збанкрутілих підприємств у Болгарії чи Польщі. Ви, мабуть, дізналися про це з преси. Просто те, що пишуть у наших газетах, часто-густо треба ділити на 12, бо журналісти багатьох речей не розуміють і не знають. Інша справа: чи відбувалися такі покупки 2-3 роки тому. Так, тоді купували. Тоді метал мав високу ціну і ринок розвивався. Сьогодні ж цього ніхто не робить. Даю сто відсотків гарантії, що жоден бізнесмен в Україні не придбав в цьому році за кордоном металургійних активів. Це – очевидний факт, хоча я металом не займаюся.
– На Ваших підприємствах людей звільняють?
–Так. Ми – не виняток. Падають об’єми виробництва, складно з експортом, а тому ми змушені скоротити певну частину штату.
– Про який із Ваших бізнесів йдеться?
– Будь-який. Не грає ролі. Ми не можемо бути білою вороною в системі. Всі хвороби економіки світу чи економічні проблеми країни попадають на наш організм. Інше питання, наскільки захищеною є наша імунна система. Тобто – чи ми не розбещені у витратах, у роздутих штатах, у коштовних штатних машинах. Всі хвороби у суспільстві є хворобами будь-якої компанії.
– Відомо, що Ви маєте стосунок до однієї з київських будівельних компаній. Сьогодні будівництво фактично заморожене. За Вашими прогнозами, чи не спричинить це обвал цін на нерухомість, зокрема, на ринку житла? Чи все ж таки діятиме зговір власників будівельних компаній і ціни не зрушать із місця?
– Квартири здешевіють значно. Не можна домовитися тримати ціни. Поясню. Весь квартирний фонд через півроку буде на порядок дешевший. Менеджер крупної компанії отримав достойну зарплату, взяв кредит і придбав собі квартиру. Сьогодні він попав під скорочення штату. Як він буде оплачувати кредит? Ніяк. Він буде змушений віддати її банку. А банку ця квартира не потрібна, йому треба кошти і він продаватиме її вдвічі дешевше. Але ж і продати не буде кому, бо на ринку така сама ситуація , як і скрізь. Квартиру ніхто не захоче купити, а тому вона буде коштувати 50% від вартості. Це – неминучий процес.
– Чи готові Ви як представник бізнесу йти на якість поступки владі, якщо вона звертатиметься до бізнесу з антикризовими месиджами? Скажімо,  Ви погодитесь не підвищувати ціни на бензин на Ваших АЗС?
– Ми зараз опускаємо ціни.
– Тим не менше, пропоную відповісти на попереднє запитання. Будете йти на поступки владі чи будете поступати так, як вигідно Вам?
– Я буду робити все, щоб підприємство жило. Якщо робити те, що суперечить економічним принципам, то підприємство жити не буде. Якщо влада вживала таких дій, то десятки тисяч працівників Маріупольського меткомбінату імені Ілліча сьогодні безробітні,  інший промисловий гігант – «Криворіжсталь» майже зупинився, Запорізький алюмінієвий завод теж зупинений. Виробництво всієї Східної України стоїть – от вам і результат дій влади. Давайте ще знизимо ціни на молоко до смішних і зупинимо, скажімо, «Ковельмолоко». Владі нерідко хочеться займатися популізмом і вона не завжди думає головою.
– Серед пропозицій антикризових заходів – зняти мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення. Два тижні тому про це навіть йшлося в Указі Президента України. Чи вкладатимете Ви гроші в українську землю?
– Напевно, в цих умовах, із точки зору запуску ринку, можливо, й потрібно було би зняти мораторій на землю. Це повернуло б інвестиції назад у державу. Але тут палиця з двома кінцями. Розуміючи, що інфляція неминуча, зняти сьогодні мораторій на продаж землі – означає продати цю землю за безцінь. Мораторій потрібно було знімати у 2006 році, коли ціна землі була максимальною, коли її просто «несло». Тоді притік інвестицій призвів би до ще більшого зростання цін на землю. Якби в 2006 році мораторій був знятий, був би величезний притік капіталу на придбання землі. А вже коли вона придбана, то її потрібно було б обробляти. Той, хто її купив, змушений вкладати кошти. Сьогодні ж це робити, мабуть, неправильно. Це може запустити механізм, але це ще й означатиме, що ми, як казали комуністи, цю землю роздамо за безцінь.
– Голова обласної ради Анатолій Грицюк нещодавно запропонував створити у районах асоціації сільськогосподарських товаровиробників,  які б впливали певним чином на формування закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію. Але ж ці структури, фактично, можуть виконувати і функції страйкових комітетів, які прийматимуть рішення масово не здавати тої чи іншої продукції…
– Чудово!
– Ви схвалюєте таке рішення?
– Звичайно. Я дуже радий.
– Але ж ці асоціації можуть вступати в боротьбу з Вами в тому числі, адже незадоволених закупівельною ціновою політикою, яку сьогодні диктує , наприклад, «Ковельмолоко», дуже багато.
– Це не диктат, це ринок. Ми не кращі і не гірші.
– Приїдуть інші.
– Хай приїдуть. А ви думаєте, що у Львівські чи Житомирській області не те ж саме з молоком, що у нас? Чи, можливо, Україна живе на Марсі, а всі інші країни на Землі? Не буває винятків. Якщо тільки «Континіум» заплатить низьку ціну за молоко, а , скажімо, «Галичина» високу, то приїде «Галичина» і селянин буде їм продавати молоко. У «Континіуму» немає жодного шансу купувати молоко дешевше.
– Тобто, з Ваших слів, можна зрозуміти, що асоціаціям не вдаватиметься вирішувати проблеми формування закупівельних цін?
– Ні, не вдаватиметься. Такі громадські організації заганятимуть селян у ще більш глухий кут. Дестабілізація ринку призведе до стагнації на підприємстві. А якщо зупинити «Ковельмолоко», то ціна на молоко буде мізерною. Та ж «Галичина» ставитиме ще нижчу ціну, бо закладатиме транспортну складову. Все, що пропонують сьогодні деякі наші політики,  – не що інше як дешевий популізм. Які страйкові комітети? Чого страйкувати? Треба закачати рукави і працювати.
– Чому при низьких закупівельних цінах на молоко продукція торгової марки КОМО є дорогою в торгових закладах? Закупівельні ціни – українські, а у магазинах – європейські.
– А вони не можуть бути іншими. Дуже просто. Ми продаємо на внутрішньому ринку 15% продукції, а 85% продаємо на експорт. Світова криза однакова – що в Україні, що в Індонезії, що у Бразилії. У Бразилії закупівельне молоко на порядок дешевше, ніж у нас. В них немає зими і корови не стоять у корівниках, немає затрат на зимовий період. У них зовсім інша собівартість. Але там така ж сама фінансова криза. Вони виробили молоко і змушені його продати. Скажімо, в Росію. Тому в Росії є бразильський сир, австралійський, швейцарський і т.д. Якщо німецький сир дешевший за український, то що ми маємо зробити – знизити ціну, бо інакше не отримаємо валютної виручки, а не отримаємо валютної виручки – не матимемо чим селянам заплатити за молоко, а завтра вони не матимуть його куди продавати. Асоціації, яких, до речі, вже є чимало, мало в чому допоможуть.
– В експертних колах говорять про дві світові кризи: фінансово-економічну та продовольчу. Причому, про другу – в оптимістичному для України тоні. В нас є шанс поліпшити продовольчу ситуацію в світі і тим самим заробити?
– Це – мізер. Продовольча складова в нашій економіці не така вже й велика. За багато років абсолютно нічого не зроблено, щоб вона зайняла достойне місце в Україні, як, скажімо, металургія. Тому не можна закрити всіх існуючих проблем продуктами харчування. По великому рахунку з українського продовольства експортується тільки пшениця, соняшник, олія і рапс – лише чотири позиції з усього АПК.
– Тобто ви хочете сказати, що людям закинули чергову утопічну ідею?
– Для певної частини українських виробників так. Але це не вирішить проблеми  всієї країни.
– Чи повернетеся Ви у Верховну Раду?
– Ні.
– З чим це пов’язано?
– Я розчарувався.
– Можливо, Ви просто вже повирішували проблеми, які потребували  Вашої присутності в парламенті. Не секрет, що багато бізнесменів свого часу йшли в політику, а потім у Раду, щоб прийняти зручні для свого бізнесу Закони.
– (сміється) Закон можна прийняти, а потім його відмінити. Завжди буде хтось, кому Закон вигідний, а комусь – не вигідний. Справа не в тому. Я не хочу тратити час на політику. В мене – одне життя. На сьогодні в країні ще не виросла політична еліта, яка може взяти на себе відповідальність, яка б хотіла 40% свого часу та своїх зусиль тратити на державу, 60% – на себе. Я вже мовчу про принцип 50 на 50. Але це довга тема. Я сам активно працював в політиці і не хочу нікого обливати брудом.
– Хочете сказати, що в українській політиці немає жодної людини, яка б Вам імпонувала , як державний діяч?
– Чому нема? Це – Володимир Михайлович Литвин. Вважаю, що він дійсно живе проблемами людей. Інша справа, що команда слабка, але надіюся, що рано чи пізно народ глибше зрозуміє Литвина і ще активніше підтримає «народників», а команда стане сильною. Будемо сподіватися на достойний результат.
– Сьогодні телеканал «Інтер» практикує проведення політичних ток-шоу, які ведуть відомі в Україні люди. Якби Вам запропонували провести таку передачу, Ви б погодилися?
– Навіщо? Я брав участь у десятках ток-шоу за час роботи в парламенті. Це нічого не змінить. Вам подобається жити в ілюзіях? Якщо не подобається – не дивіться ток-шоу. Я, наприклад, рідко вмикаю телевізор.
– Вас називають найбагатшим волинянином. Журнал «Фокус» опублікував інформацію про суму Вашого капіталу. А Ви самі вважаєте себе найбагатшою на Волині людиною?
– Розумієте... Що мене точно не цікавить у житті: чи я найбагатший, чи – ні. Мені цікаві декілька ключових речей: моя сім’я, мої діти, мої друзі, моя робота. Менше всього цікавлюся, хто скільки заробив коштів. Це мені – байдуже. Чесно зізнаюся, що не бачив журналу з публікацією, про яку ви кажете.
– Як у Вас складаються стосунки з головою облдержадміністрації та головою облради?
– За будь-яких обставин я поважаю владу. Є губернатор – я його поважаю, є голова облради – я його поважаю, бо його вибрали люди. Якщо потрібно області допомогти в чомусь, то я допомагаю.
– Впродовж Вашої бізнесової діяльності на Волині змінилося кілька губернаторів. З ким Вам працювалося найбільш комфортно і хто з них, на Вашу думку, найкраще справлявся зі своїми обов’язками?
– Не буду говорити на тему – хто краще, хто гірше. Вважаю, що якщо бізнесмен, який займається якоюсь роботою, не бігає в адміністрацію вирішувати проблеми, які створені чиновниками, то цей губернатор – ідеальний. От мене запитають: як ви відноситеся до ДПА? С приводу цього абсолютно відверто скажу, що керівництво компанії ні разу не було в податковій адміністрації, щоб вирішити проблеми, створені чиновниками-податківцями. То чому ДПА не повинно влаштовувати нас? 
– І тим не менше, була інформація, що «Континіум» не сплачує податків...
– Якби ми не сплачували податків, то не працювали б. Ми – найбільший платник податків у Західній Україні. Податкова мусить казати, що хтось не платить – це її завдання. Я до цього відношуся по-філософськи. Повторюсь: якби не платили, то не працювали. У сьогоднішній системі координат не платити податків неможливо.
– Я хочу повернутися до теми про губернаторів. Подейкували, що Ви подарували джип колишньому голові ОДА Володимиру Бондарю. Це – правда?
– Ніколи «Континіум» не дарував Бондарю автомобіля.
– Зараз ведеться багато розмов про те, щоб ввести так званий податок на розкіш. Як Вам така ідея?
– Чистий популізм. Дешева гра. Хоча можна і ввести. Але соціальних проблем українців він не вирішить. Це добра можливість пропіаритися владі, що вона щось робить. Це ідея тих, хто вважає, що головна проблема в Україні – в багатих, а не в бездарних.
– Що таке розкіш для Вас особисто?
– Вважаю, що живу достатньо скромно. При тій роботі, яку робить компанія, ми живемо достатньо скромно. Тому й криза нас не дуже хвилює. Сподіваюся, що мені  особисто не дуже сильно доведеться змінювати стиль життя, а це – головне.
– Звідки у Вас пристрасть до породистих коней?
– Не знаю. Думаю, щось повинно бути в генах. Мій дід за Польщі вирощував коней для польської армії. Можливо, це спрацювало. Мій прадід з Ростова був козаком. Є захоплення. На це питання не можна дати однозначної відповіді.
– Нещодавно по телебаченню показували сюжет про стайні Тетяни Засухи. Йшлося про те, що елітних коней там відправляють під ніж і на ковбасу. Як Ви думаєте, це – виправданий крок?
– Поняття елітний чи не елітний кінь – це ніщо інше, як наше відношення до цього коня. У будь-якому випадку це – живий організм. Думаю, що ринок України сьогодні ще не готовий до елітних коней, а тому може таке бути, що коли грошей на утримання не буде, то будуть різати й елітних. Якщо вони не кормлені і гинуть із голоду, то це краще?
– Тобто Ви вважаєте, що це – нормально?
– Звичайно я проти того, щоб елітних коней різали на м’ясо. Але не розумію для чого про це розмовляємо…
– Чи вистачає у Вас часу на читання книг?
– Читаю книги, займаюсь дайвінгом, фотографією, люблю спорт. Днями завершив читати книгу «Шерше ля нефть». Вона про принципи розвитку світової економіки і про те, як між собою з’ясовують стосунки супердержави у світі. Рекомендую прочитати.
– Хто автор?
– Здається, Микола Стариков. Це – російська книжка вийшла тиражем у тисячу екземплярів. Мізки, як каже Володимир Михайлович Литвин, прочищає точно.
– Ви й далі спілкуєтеся з Литвином?
– Так, ми дружимо, в нас нічого не мінялося у житті. Я до сьогоднішнього дня  є заступником голови Народної партії. В житті ніколи нікого не зрадив. Я залишився в партії, працюю, але активною політикою займатися не хочеться.
– Ваші рекомендації простому українцеві. Як йому вести себе в нинішніх умовах: зважати на кризу чи заспокоїтися і думати, що це – проблеми багатих?
– Пропоную менше дивитися телевізор, а більше читати. На фінансовій кризі життя не закінчується. Думаю, що треба вміти аналізувати, як бабак – стати на задні лапки, оглянутися навколо і прийняти рішення... Про це можна довго і багато говорити. Але хочу сказати одне: головна ціль нашого життя заключається в іншому. Якщо Вас торкнулася фінансова криза,  сконцентруйтесь на дітях – знайдете і задоволення, і втіху, і радість, тоді на фінансову кризу точно зважати не будете.
Розмовляла Оксана ЛУКАШУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---