«Із нашої дачі було видно Кінбурнську косу». Переселенка з Миколаєва понад рік мешкає на Волині
Понад рік тому Галина Кучер їхала до Луцька з Миколаєва з думкою, що додому повернеться через тиждень.
Жінка каже, що такого переїзду в її житті точно не було б, якби не війна. У свої 68 років вона разом із чоловіком хотіла спокійної, мирної старості, йдеться в сюжеті 12 каналу.
«Почало все частіше й частіше гупати. Перші дні ми ховалися в підвалі. Ми живемо в дев’ятиповерхівці. Було дуже страшно. А коли стало все страшніше й страшніше, син каже: «Мамо, напевно, ви з татом виїжджайте», – пригадує переселенка.
Дуже швидко Миколаїв став прифронтовим містом, яке росіяни нещадно обстрілювали. Згодом і в квартиру Галини прилетів осколок, що пробив стіну наскрізь.
«Вікна повибивало. Великий осколок потрапив у стіну кімнати, вибив шматок стіни й впав на ліжко», – зазначає жінка.
Галина з чоловіком їхали світ за очі. З Червоним Хрестом прибули до Одеси, а звідти – потягом у Львів. Туди ж із Харкова приїхала сім’я доньки з маленькою дитиною. Всі разом вирішили їхати на Волинь.
«Ми знайшли житло в ліцеї у Княгининку. Ми переїхали в ліцей, там нам добре було. Нас там, наприклад, безплатно годували. Велика подяка всім працівникам», – говорить Галина.
Нині люди мешкають у прихистку для переселенців, який влаштували в торгово-розважальному центрі «Адреналін Сіті».
«Ми все залишили. Як стояли, так і поїхали. Взяли тільки необхідні речі», – додає переселенка.
У Луцьку разом із чоловіком вона доглядає внучку, поки діти працюють. У рідний Миколаїв хочуть повернутися, хоч там багато руйнувань. Житлові будинки, лікарні, школи – росіяни все стирали з лиця землі. Через тривалі потужні обстріли в Миколаєві досі є проблеми з водою. Ще гірше – в навколишніх селах.
Свою старість Галина з чоловіком проводили на дачі на Херсонщині.
«Ми сиділи на дачі. Нам дуже подобалося. Працювали там разом із чоловіком. У нас там дуже гарний краєвид – видно Кінбурнську косу. Зараз вона окупована. Росіяни звідти стріляють. Наші дачі дуже постраждали», – каже жінка.За рідними місцинами, сином і друзями вона дуже сумує.
Пригадує, що в гості на Херсонщину неодноразово приїжджали родичі з Росії, а відколи їхня країна розпочала страшну війну з метою знищити український народ, ніби набрали в рот води.
«Вони мені навіть жодного разу не подзвонили. Жодного. Не спитали: чи живі ми».
Галина запевняє, що ставлення до всіх росіян змінилося назавжди: «Це нелюди. Що вони натворили… Їм пробачення ніколи не буде. Ніколи».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Жінка каже, що такого переїзду в її житті точно не було б, якби не війна. У свої 68 років вона разом із чоловіком хотіла спокійної, мирної старості, йдеться в сюжеті 12 каналу.
«Почало все частіше й частіше гупати. Перші дні ми ховалися в підвалі. Ми живемо в дев’ятиповерхівці. Було дуже страшно. А коли стало все страшніше й страшніше, син каже: «Мамо, напевно, ви з татом виїжджайте», – пригадує переселенка.
Дуже швидко Миколаїв став прифронтовим містом, яке росіяни нещадно обстрілювали. Згодом і в квартиру Галини прилетів осколок, що пробив стіну наскрізь.
«Вікна повибивало. Великий осколок потрапив у стіну кімнати, вибив шматок стіни й впав на ліжко», – зазначає жінка.
Галина з чоловіком їхали світ за очі. З Червоним Хрестом прибули до Одеси, а звідти – потягом у Львів. Туди ж із Харкова приїхала сім’я доньки з маленькою дитиною. Всі разом вирішили їхати на Волинь.
«Ми знайшли житло в ліцеї у Княгининку. Ми переїхали в ліцей, там нам добре було. Нас там, наприклад, безплатно годували. Велика подяка всім працівникам», – говорить Галина.
Нині люди мешкають у прихистку для переселенців, який влаштували в торгово-розважальному центрі «Адреналін Сіті».
«Ми все залишили. Як стояли, так і поїхали. Взяли тільки необхідні речі», – додає переселенка.
У Луцьку разом із чоловіком вона доглядає внучку, поки діти працюють. У рідний Миколаїв хочуть повернутися, хоч там багато руйнувань. Житлові будинки, лікарні, школи – росіяни все стирали з лиця землі. Через тривалі потужні обстріли в Миколаєві досі є проблеми з водою. Ще гірше – в навколишніх селах.
Свою старість Галина з чоловіком проводили на дачі на Херсонщині.
«Ми сиділи на дачі. Нам дуже подобалося. Працювали там разом із чоловіком. У нас там дуже гарний краєвид – видно Кінбурнську косу. Зараз вона окупована. Росіяни звідти стріляють. Наші дачі дуже постраждали», – каже жінка.За рідними місцинами, сином і друзями вона дуже сумує.
Пригадує, що в гості на Херсонщину неодноразово приїжджали родичі з Росії, а відколи їхня країна розпочала страшну війну з метою знищити український народ, ніби набрали в рот води.
«Вони мені навіть жодного разу не подзвонили. Жодного. Не спитали: чи живі ми».
Галина запевняє, що ставлення до всіх росіян змінилося назавжди: «Це нелюди. Що вони натворили… Їм пробачення ніколи не буде. Ніколи».
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Рідним полеглих Героїв з Любешівщини вручили їхні ордени
Сьогодні 10:05
Сьогодні 10:05
Польща врегулює питання з чоловіками-українцями
Сьогодні 09:49
Сьогодні 09:49
Поблизу Ковеля п'яний водій вилетів у кювет
Сьогодні 09:33
Сьогодні 09:33
У Штатах ув’язнили на 22 роки експрацівника АНБ, який намагався шпигувати на користь Росії
Сьогодні 09:16
Сьогодні 09:16
На Волині водій у рюкзаку віз понад 30 патронів до автомата
Сьогодні 08:43
Сьогодні 08:43
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.