Кулінарія – це висока поезія. Тут, як у сексі, – потрібно імпровізувати!

Пенсіонер Микола Сварцевич із містечка Сарни мріяв стати перекладачем, проте так склалася доля, що йому довелося вивчитися на повара. Чоловік дякує Богу за такий поворот у його житті. Саме кулінарія відкрила перед ним чимало перспектив й допомогла досягти неабиякого успіху.
 
«Твойо мєсто за «Уралом»
 
Микола Сварцевич народився в небагатій, проте інтелігентній сім’ї, у якій знання п’яти мов було своєрідною традицією. Будучи ще хлопчаком, самостійно опанував німецьку, французьку та польську. У своїх дитячих мріях у майбутньому бачив себе перекладачем поряд із іноземними високопосадовими особами. Після закінчення школи вирішив вступити на факультет іноземних мов. Блискуче склав іспити й нетерпляче чекав запрошення на навчання. Проте чомусь так і не дочекався. Тоді хлопчина поїхав в інститут добиватися правди.
 
–  В інституті мене скерували в один кабінет, –  пригадує Микола Сварцевич. – Сиділо там декілька людей. Я привітався, але мені чомусь ніхто не відповів. А коли запитав, чому, попри успішно складені іспити, мене не зарахували, якийсь набундючений профеССор, повільно піднявши голову та глянувши поверх товстелезних окулярів, крізь зуби процідив: «Твойо мєсто за «Уралом», –  й різко вказав рукою на двері.
 
Через цю образливу фразу в мене відібрало мову. «Ще побачимо, хто і де буде!» –  промайнуло в думці, проте сперечатися я не зміг. Мовчки розвернувся й вийшов із кабінету. Ніяк не міг викинути з думки ту фразу. Після цього мені все зробилося наче в тумані. Не пам’ятаю навіть, як добрався додому.
 
Не став хлопчина продиратися крізь терни. Пригадав, як ще малим любив допомагати мамі на кухні, коли та готувала до свят і, скориставшись порадою рідних, вступив у торговельно-кулінарний технікум. Через рік Миколу забрали в армію. Коли повернувся додому, влаштувався поваром у кафе «Залізничник». Отоді то життя завирувало!
 
«Волгу» – за обід
 
Професія кухаря виявилася покликанням Миколи Федоровича. Саме завдяки йому в той час їхнє невеличке кафе мало величезну популярність. Помітивши та оцінивши його кулінарний талант, чоловіка переманили до кафе «Трансекспрес», запропонувавши посаду завідувача й солідний оклад.
 
– Роботі кухаря я віддавав усю свою душу, – каже Микола Сварцевич. – По дорозі на роботу міг придумати зовсім нову оригінальну страву і, прийшовши в кафе, відразу  зготувати її, чим здивувати своїх колег. Я не уявляв, як можна готувати по рецептурному збірнику. Повністю все меню розробляв сам.
 
Саме це й вирізняло наше кафе з-поміж низки одноманітних. Робив такі ексклюзивні речі!.. На момент, коли виходив на пенсію, моя кухня налічувала майже вісімдесят авторських страв! Кулінарія – це висока поезія. Тут – як у сексі... потрібно імпровізувати! Лише тоді можна сподіватися на якийсь успіх.
 
Мистецтво кулінарного віртуоза надзвичайно цінувалося у вузьких колах. Його постійно запрошували готувати фуршети високим посадовцям та почесним гостям. Аби скуштувати мистецьких витворів пана Миколи, потрібно було за три дні наперед робити замовлення. А його авторське коронне блюдо «Теодозія» (завиванці з грибами) не полишало байдужими найвишуканіших гурманів.
 
– Я обслуговував рiвненське регiональне вiддiлення Міністерства транспорту, керівництво рівненської та львівської залізниці. Часто мене запрошували до Луцька, готував прийоми багатьом міністрам транспорту з різноманітних республік колишнього СССР, – з радісною усмішкою пригадує Микола Сварцевич. – Відтак щомісяця отримував не менше семисот радянських карбованців у той час, коли долар був усього сімдесят вісім копійок!
 
Своїх грошей я не знав куди дівати. Дуже любив квіти, тому багато коштів витрачав саме на них. Замовляв аж з інших республік та висаджував навколо свого будинку різноманітні декоративні й екзотичні рослини. А для душі ще займався селекцією, пробував виводити нові сорти. Таке задоволення також коштувало немалих грошей. Наше подвір’я скидалося на справжнісінький райський куточок. Дружині це дуже подобалося, проте вона постійно бурчала, що надто багато грошей я закопую у землю.
 
Одного разу Миколі Федорович довелося накривати стіл самому генеральному прокуророві Радянського Союзу. Прокурор, у захопленні від трапези, запитав, що він бажає за чудово приготовлену їжу.  Кухар жартома відповів: «Волгу». З грошима у нього проблем не було, проте легковики в той час були дефіцитом. Прокурор засміявся й пообіцяв допомогти. Невдовзі Сварцевичі отримали обіцяний автомобіль, що став весільним подарунком їхній дочці.
 
– Ще коли працював кухарем, то все вмовляв дітей відкрити свій магазин, – каже Микола Сварцевич. – Я в той час щомісяця заробляв від двохсот до трьохсот доларів, тож особисто для мене грошей вистачало. Дбав про їхнє майбутнє. А вони – куди там! Донька – гонорова вчителька, а зять – крутий митник із тодішнім окладом у триста гривень.
 
Вийшовши на пенсію, я вирішив втерти їм носа й самостійно за два роки на квітах заробив дванадцять тисяч доларів! Побачивши це, діти самі почали просити мене допомогти їм започаткувати свою справу. Тепер вони мають розкручений дідом прибутковий квітковий бізнес. Відкрили магазин. Я для свого задоволення вирощую квіти, а вони їх продають.
 
Андрій ПЕТРИК

Фото автора

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---