Лучанка Тетяна Байда заслуговує на звання Почесного громадянина міста, - Олександр Лазорко *

25 січня святкували іменини Тетяни. Одну з них – авторку 13 книг, патріотку, яка за ідею вільної, незалежної України 15-річною дівчинкою була засуджена радянською владою на 10 років таборів із конфіскацією майна(!), але не скорилася, була реабілітована, у 35 років закінчила медінститут - привітав із Днем ангела кандидат у депутати обласної ради по Луцькому виборчому округу №37 від партії «Удар» Олександр Лазорко.

Дорогу на третій поверх квартири сина, в якій мешкає Тетяна Байда, у під’їзді підказують вазони. Їх, доглянутих, чепурних, тут чимало. Пані Тетяна зустріла гостя ошатно вдягнена, усміхнена. У її блакитних очах - душевна теплота, якась особлива жіноча м’якість і щирість. З вигляду не скажеш, ця жінка відсиділа у таборах ГУЛАГу, важко працювала, рано стала вдовою. І зовсім не віриться, що восени їй виповниться 80 років.

Тетяна Байда написала і видала 13 книг. Це казки, романи та художньо-документальні повісті, в яких відтворено факти з національно-визвольної боротьби українського народу проти польських, німецьких і московських окупантів. Усі книги пронизані любов’ю до України, патріотизмом, гідністю, в них підносяться найвищі людські чесноти.
Тетяна Мусіївна запрошує гостя до скромної вітальні з портретами Шевченка у рушниках і Лесі Українки. На столі лежать її книги. Починається розмова, під час якої подекуди в обох на очі навертаються сльози.

Лазорко: - Так що ж було в отих Ваших віршах, пані Тетяно, за які Вас 15-річною дівчинкою засудили аж на 10 років таборів?!

Байда: - Слово – зброя. Мені слідчий казав: «Ты своими мерзопакостными стишками могла бы убить. Оружие - стреляет. Ну, сколько, там, может убить? Ну, сотню. А ты могла бы убить много душ».

Лазорко: - Дійсно, у Ваших книгах на першому місці любов до України, до українців. Вони правдиві, вчать нас бути гідними, чесними, працьовитими. Я думаю, відповідну кількість Ваших книг потрібно просто подарувати школам. Хай вивчають на позакласному читанні, на факультативах. Сьогодні, на жаль, згадки про українську національну свідомість потихеньку викреслюються з підручників, тому це потрібно зробити обов’язково.

Байда: - Ви знаєте, завжди, коли видається книжка, а всі мої книжки видавалися тільки на Волині, в основному, в обласній друкарні, то вони обов’язково розповсюджуються по районних бібліотеках. Але, на жаль, я думаю, чомусь так відчуваю, що моїх книжок не читають. Є мої дві книжки, які, я впевнена, що вони читабельні. Ось одна «Довго мовчали смереки», про яку мені навіть напередодні, місяць тому, з Києва зателефонував Шкляр (Василь Шкляр, автор історичного роману «Залишенець. Чорний ворон» - авт.) і сказав, що прочитав Вашу книгу «Довго мовчали смереки». Коли я зніму свій фільм про «Чорного ворона», то обов’язково порекомендую Вашу книжку - щоб зняли. Ще одна моя повість - «Біла хустка», яку приїхали з Києва і у книгарні забрали весь наклад.

Лазорко: - Ви пройшли такий нелегкий шлях. А чи хтось Вам допомагав?

Байда: - Ви знаєте, зовсім прості люди. Коли я повернулася з таборів, люди мені передали зошит моїх віршиків, які я писала ще до арешту і які я заховала під кроквою на даху. А в нас хата була під бляхою. Здирали ту бляху - тож конфіскація майна була. І ті майстри знайшли. І вони зберігали листівки. У в мене є навіть ті листівки, які розповсюджували тоді. До селян – щоб не вступали в колгоспи, до вчителів - щоб не змушували наших дітей в комсомол вступати, до військових – ми навіть в цих червоних казармах перекидали їм через паркани - щоб вони не стріляли в наших хлопців із лісу. Так що люди зберегли, не знаю навіть їхніх прізвищ. А щоб видатись, я не зверталась ніколи. У мене все лежало під підлогою у підвалі. І всі ці книжки видані уже при незалежній України, на мою пенсію. Бо в мене кредо життя: Усе від мене заберіть. Лише пречисту і нетлінну, Святу любов до України Не відбирайте, залишіть!

Лазорко: - Тетяно Мусіївно, а знаєте, я, як і Ви, жив у місті Надвірна Івано-Франківської області. Мав там прописку майже 10 років, працював, був депутатом Івано-Франківської обласної ради від партії «Батьківщина».

Байда: - От бачите, а я в Надвірній виходила заміж. Діти у мене хороші, виросли напівсиротами, бо чоловік скоро помер. Дуже хороші діти. Вони мені допомагають в усьому, розділяють мої погляди. Син такий же патріот, як і я. 28 січня рік тому я насмілилась перший раз вийти на сцену нашого будинку культури і зробила творчий вечір. Прочитала напам’ять, може, 20, може, 30 віршів. Бо я читати не можу, я мушу все знати з пам’яті. Уже сім років я ходжу в товариство сліпих – не бачу. Але писати навчилась навпомацки. Тепер я почала писати гуморески. Ось візьміть, прочитайте.

Тетяна Байда подала Олександрові Лазорку аркуш, і він вголос прочитав її нову гумореску про зеленку та політику, смішну і водночас серйозну. А потім господиня влаштувала частування смачними оладками з родзинками, які насмажила сама.

Дякуючи їй за гостинність, за щиру й теплу розмову, на прощання Олександр Лазорко сказав: «Спасибі, шановна Тетяно Мусіївно, за Ваші твори, пронизані національною свідомістю та любов’ю до України. Я горджуся тим, що такі люди живуть у нас в Луцьку. Мені здається, що позиція міської влади має бути повернута обличчям до таких людей, справжніх патріотів. І коли я чую про те, що оголошується конкурс на звання Почесного громадянина, то переконаний, що така патріотка як Тетяна Байда, як ніхто інший, має бути Почесним громадянином Луцька».

Автор тексту Наталка Зінченко

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---