Луцьке Хрестовоздвиженське братство: штрихи до історії
1617 року в місті його королівської милості Луцькому постало Братство Милосердя. Релігійна, громадсько-політична й культурна корпорація православної волинської шляхти, луцьких міщан та духовенства.
Розташована біля Глушецької брами Луцька, організація стала осередком збереження православної духовності та руської культури.
Привілей на фундацію дарував король
Підставою до початку ведення відліку братської історії від 1617 року є перший аркуш братського «Каталогу». Його вписали трохи більш як чотири століття тому. Як і заповіт тутешнього ченця, отця Григорія Микулича від 23 серпня 1617 року. У духівниці йшлося про братство, що «зараз у Луцьку фундується».
Давній символ-знак Луцького братства
Шлях до створення не був легким. Узаконення організації затягнулося на кілька років. У тому часі Волинь була у складі Речі Посполитої. Політичне об’єднання Польського королівства з Великим князівством Литовським після укладення Люблінської унії 1569 року вело за собою поступові трансформації державного і релігійного спрямування.
Читати ще: Легенда про походження назви Луцька
У 1596 році в Бересті було засновано Греко-католицьку Церкву. Саме її в момент поставання братства визнавали законною у Київській митрополії східного обряду. Фундатори братства передбачливо запомоглися дозволом короля Сиґізмунда ІІІ від 2 лютого 1619 року на відбудову шпиталю «грецької віри» на Лазарівському ґрунті. Попередній знищила пожежа.
Портрет короля Сиґізмунда ІІІ авторства Вольфганга Киліана, перед 1611 роком
Дбати про хворих і немічних там і мало луцьке Братство Милосердя. Аргументуючи свою діяльність як доброчинну, за заувагою Михайла Довбищенка, луцькі братчики приховали свою антиунійну позицію. Їм також дозволили заснувати школу й побудувати храм. У червні 1620 року єрусалимський патріарх Феофан ІІІ надав офіційний дозвіл на будівництво Хрестовоздвиженської церкви з правом ставропігії.
Нинішня вулиця Данила Галицького на світлині Генрика Поддембського, 1925 рік. Справа – ряди на Ринку. Вкінці – церква і монастир Луцького братства
Засновники й доброчинці
Луцьке братство від початків створювали за ініціативою шляхти, що посідала на Волині привілейоване становище. У листі від 1 вересня 1619 року вони уповноважували луцьких міщан опікуватися братськими установами. Шляхтичі іменували себе старшими братчиками, міщан – молодшими.
Найбільше піднесення Луцького братства припадає на 1617-1648 роки. Тоді у його середовищі перебувала заможна й авторитетна православна шляхта. Її представники мали вплив на діяльність повітових сеймиків, підтримували братство матеріально.
Читати ще: Кілька штрихів до історії Катедрального собору святих апостолів Петра і Павла у Луцьку
Серед луцьких братчиків бачимо представників князівських родів Пузин, Воронецьких, Курцевичів, Святополк-Четвертинських. До релігійно-культурної кооперації, фундованої в Луцьку, належали 55 шляхетських родин. Чи не найвідоміші імена Гулевичів (9 осіб), Зубцевських (три особи), Боговитинів, Гуляницьких, Древинських, Єловицьких, Кульчицьких, Смиковських, Ушак-Куликовських (по дві особи).
Фундатором братства, чия роль у справі заснування й опіки видається ключовою, був Юрій Пузина. Волинський князь дбав про своє дітище до смерті у грудні 1648 року. До числа луцьких братчиків належали знані й впливові посадовці часів Речі Посполитої. Це волинський підстолій Криштоф Єловицький, чашник Лаврентій Древинський, крем’янецький підсудок Григорій Ушак-Куликовський, луцький підсудок Михайло Гулевич-Воютинський і багаторічний війт Луцька Андрій Загоровський.
Знаним луцьким братчиком був майбутній гетьман Іван Виговський. Писар Богдана Хмельницького служив коригувальником у ґродській канцелярії Луцького замку – вичитував і правив судові акти-документи.
Цікавим і трагічним бачиться життєпис нині канонізованого братчика Данила Братковського. Автора книги «Світ по частинах розглянутий» (Краків, 1697) було страчено посеред луцького Ринку за участь у повстанні Семена Палія.
Читати ще: Кілька штрихів до історії Покровської церкви Луцька
Одним із проявів прихильності до братства ставали численні пожертви. Закінчуючи земне життя, заможні жертводавці своїми тестаментами (актами останньої волі) заповідали конфратернії значні статки. Акти даровизни здійснювали і за життя, бажаючи примножити славу Господню й отримати Божу благодать. За час існування Братству дарували земельні ділянки (пляци), нерухомість, готівку, вироби й прикраси з коштовних металів, боргові записи (цероґрафи), богослужбові книги тощо.
Найщедрішим даруванням луцьким братчикам була фундація королівського дворянина Олександра Мозеллі, грека за походженням. Перед смертю чоловік заповів на братство та монастир більш як 72 тисячі злотих (!).
Привілей короля Владислава IV Олександрові Мозеллі з дозволом, враховуючи його військові заслуги, заснувати на Зубцівському ґрунті в Луцьку шпиталь при церкві Св. Хреста Луцького братства. 11 грудня 1645 року
Нині відомі ще 44 духівниці волинських шляхтичів, які теж обдаровували братство. Скромнішими сумами діяли і луцькі міщани. Серед них – імена бурмистра Самійла Солтана, Анастасії Зубцевської, Фрушової Лобкової, Юрія Божкевича та інших.
При Луцькому братстві діяли школа й друкарня
Окрім доброчинної роботи, пов’язаної із функціонуванням шпиталю, братчики провадили освітню діяльність. При церкві Воздвиження Чесного Хреста відкрили школу. Заклад мав власний статут, що ґрунтувався на «Порядку шкільному» Львівської братської школи й «Артикулах шкільних» (правилах поведінки для учнів).
Програма навчання була близькою до львівського закладу-аналога. Вивчали характерні для середньовічних європейських університетів сім вільних наук. Братські спудеї опановували також грецьку, слов’янську й латинську мови. Студіювали різноголосий, партесний спів.
Перед прийняттям до школи, як свідчить статут 1624 року, для потенційних учнів влаштовували триденний іспит. Коли ж щасливилося втрапити до когорти вихованців – спудеєві підбирали індивідуальну програму. Ураховували вік, нахили і здібності дитини.
Спудеї на гравюрі початку XVIII століття (Києво-Могилянська академія)
Учителі школи іменувалися даскалами (дидаскалами). Серед них відомі імена Давида Андреєвича, Єлисея Ілковського (керував школою у 1628 році, був композитором), Павла Босинського (учителював тут у 1634 році), Августина Славинського (викладав риторику, філософію і математику).
Зруйнована Братська церква, ХІХ століття
Свідченням доброї поетичної освіти учнів братської школи стала поява книги «Лямент по святобливе зошлому отцу Іоану Василевичу». Збірка віршів на пошану пароха побачила світ 1628 року. Її з’яву уможливила мандрівна друкарня Павла Домжива Люткевича Телиці та ієродиякона Сильвестра.
Читати ще: Від ляменту до пісні про гетто: Олександр Котис провів мандрівку п’ятьма століттями поезії про Луцьк
Останній у 1635 році подарував усе друкарське обладнання братству. Уже коштом і потугами братської друкарні вийшла книга «Апостоли і Євангелія».
Перший аркуш «Ляменту»
Від Хмельниччини до початків унійності
Найбільшого піднесення Луцьке братство зазнало у першій половині ХVІІ століття. Негативний вплив на його діяльність мали події Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Козацькі війська зайшли до Луцька на початку осені 1648 року. Тоді члени братства фактично поділилися на два протилежні табори. Частина сприйняла означені події з ентузіазмом. Шляхтичі противилися відбиранню маєтностей і воювали супроти козаків у складі військ Речі Посполитої.
Хрестовоздвиженська церква і Братський корпус на фото 1920-х років
Початок ХVIII століття позначився поступовим занепадом братського осередку Луцька. Монастир перейшов до Ордену отців василіан.
Близько 1731 року культурно-релігійний осередок Луцька й Волині припинив існування як православний, ставши унійним.
Оксана ШТАНЬКО
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Розташована біля Глушецької брами Луцька, організація стала осередком збереження православної духовності та руської культури.
Привілей на фундацію дарував король
Підставою до початку ведення відліку братської історії від 1617 року є перший аркуш братського «Каталогу». Його вписали трохи більш як чотири століття тому. Як і заповіт тутешнього ченця, отця Григорія Микулича від 23 серпня 1617 року. У духівниці йшлося про братство, що «зараз у Луцьку фундується».
Шлях до створення не був легким. Узаконення організації затягнулося на кілька років. У тому часі Волинь була у складі Речі Посполитої. Політичне об’єднання Польського королівства з Великим князівством Литовським після укладення Люблінської унії 1569 року вело за собою поступові трансформації державного і релігійного спрямування.
Читати ще: Легенда про походження назви Луцька
У 1596 році в Бересті було засновано Греко-католицьку Церкву. Саме її в момент поставання братства визнавали законною у Київській митрополії східного обряду. Фундатори братства передбачливо запомоглися дозволом короля Сиґізмунда ІІІ від 2 лютого 1619 року на відбудову шпиталю «грецької віри» на Лазарівському ґрунті. Попередній знищила пожежа.
Дбати про хворих і немічних там і мало луцьке Братство Милосердя. Аргументуючи свою діяльність як доброчинну, за заувагою Михайла Довбищенка, луцькі братчики приховали свою антиунійну позицію. Їм також дозволили заснувати школу й побудувати храм. У червні 1620 року єрусалимський патріарх Феофан ІІІ надав офіційний дозвіл на будівництво Хрестовоздвиженської церкви з правом ставропігії.
Засновники й доброчинці
Луцьке братство від початків створювали за ініціативою шляхти, що посідала на Волині привілейоване становище. У листі від 1 вересня 1619 року вони уповноважували луцьких міщан опікуватися братськими установами. Шляхтичі іменували себе старшими братчиками, міщан – молодшими.
Найбільше піднесення Луцького братства припадає на 1617-1648 роки. Тоді у його середовищі перебувала заможна й авторитетна православна шляхта. Її представники мали вплив на діяльність повітових сеймиків, підтримували братство матеріально.
Читати ще: Кілька штрихів до історії Катедрального собору святих апостолів Петра і Павла у Луцьку
Серед луцьких братчиків бачимо представників князівських родів Пузин, Воронецьких, Курцевичів, Святополк-Четвертинських. До релігійно-культурної кооперації, фундованої в Луцьку, належали 55 шляхетських родин. Чи не найвідоміші імена Гулевичів (9 осіб), Зубцевських (три особи), Боговитинів, Гуляницьких, Древинських, Єловицьких, Кульчицьких, Смиковських, Ушак-Куликовських (по дві особи).
Фундатором братства, чия роль у справі заснування й опіки видається ключовою, був Юрій Пузина. Волинський князь дбав про своє дітище до смерті у грудні 1648 року. До числа луцьких братчиків належали знані й впливові посадовці часів Речі Посполитої. Це волинський підстолій Криштоф Єловицький, чашник Лаврентій Древинський, крем’янецький підсудок Григорій Ушак-Куликовський, луцький підсудок Михайло Гулевич-Воютинський і багаторічний війт Луцька Андрій Загоровський.
Знаним луцьким братчиком був майбутній гетьман Іван Виговський. Писар Богдана Хмельницького служив коригувальником у ґродській канцелярії Луцького замку – вичитував і правив судові акти-документи.
Цікавим і трагічним бачиться життєпис нині канонізованого братчика Данила Братковського. Автора книги «Світ по частинах розглянутий» (Краків, 1697) було страчено посеред луцького Ринку за участь у повстанні Семена Палія.
Читати ще: Кілька штрихів до історії Покровської церкви Луцька
Одним із проявів прихильності до братства ставали численні пожертви. Закінчуючи земне життя, заможні жертводавці своїми тестаментами (актами останньої волі) заповідали конфратернії значні статки. Акти даровизни здійснювали і за життя, бажаючи примножити славу Господню й отримати Божу благодать. За час існування Братству дарували земельні ділянки (пляци), нерухомість, готівку, вироби й прикраси з коштовних металів, боргові записи (цероґрафи), богослужбові книги тощо.
Найщедрішим даруванням луцьким братчикам була фундація королівського дворянина Олександра Мозеллі, грека за походженням. Перед смертю чоловік заповів на братство та монастир більш як 72 тисячі злотих (!).
Нині відомі ще 44 духівниці волинських шляхтичів, які теж обдаровували братство. Скромнішими сумами діяли і луцькі міщани. Серед них – імена бурмистра Самійла Солтана, Анастасії Зубцевської, Фрушової Лобкової, Юрія Божкевича та інших.
При Луцькому братстві діяли школа й друкарня
Окрім доброчинної роботи, пов’язаної із функціонуванням шпиталю, братчики провадили освітню діяльність. При церкві Воздвиження Чесного Хреста відкрили школу. Заклад мав власний статут, що ґрунтувався на «Порядку шкільному» Львівської братської школи й «Артикулах шкільних» (правилах поведінки для учнів).
Програма навчання була близькою до львівського закладу-аналога. Вивчали характерні для середньовічних європейських університетів сім вільних наук. Братські спудеї опановували також грецьку, слов’янську й латинську мови. Студіювали різноголосий, партесний спів.
Перед прийняттям до школи, як свідчить статут 1624 року, для потенційних учнів влаштовували триденний іспит. Коли ж щасливилося втрапити до когорти вихованців – спудеєві підбирали індивідуальну програму. Ураховували вік, нахили і здібності дитини.
Учителі школи іменувалися даскалами (дидаскалами). Серед них відомі імена Давида Андреєвича, Єлисея Ілковського (керував школою у 1628 році, був композитором), Павла Босинського (учителював тут у 1634 році), Августина Славинського (викладав риторику, філософію і математику).
Свідченням доброї поетичної освіти учнів братської школи стала поява книги «Лямент по святобливе зошлому отцу Іоану Василевичу». Збірка віршів на пошану пароха побачила світ 1628 року. Її з’яву уможливила мандрівна друкарня Павла Домжива Люткевича Телиці та ієродиякона Сильвестра.
Читати ще: Від ляменту до пісні про гетто: Олександр Котис провів мандрівку п’ятьма століттями поезії про Луцьк
Останній у 1635 році подарував усе друкарське обладнання братству. Уже коштом і потугами братської друкарні вийшла книга «Апостоли і Євангелія».
Від Хмельниччини до початків унійності
Найбільшого піднесення Луцьке братство зазнало у першій половині ХVІІ століття. Негативний вплив на його діяльність мали події Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Козацькі війська зайшли до Луцька на початку осені 1648 року. Тоді члени братства фактично поділилися на два протилежні табори. Частина сприйняла означені події з ентузіазмом. Шляхтичі противилися відбиранню маєтностей і воювали супроти козаків у складі військ Речі Посполитої.
Початок ХVIII століття позначився поступовим занепадом братського осередку Луцька. Монастир перейшов до Ордену отців василіан.
Близько 1731 року культурно-релігійний осередок Луцька й Волині припинив існування як православний, ставши унійним.
Оксана ШТАНЬКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Горохівщина провела в останній шлях Героя Василя Цвілюка
Сьогодні 10:57
Сьогодні 10:57
$50 тисяч розділили між собою: подружжя намагалось незаконно провезти готівку через «Устилуг»
Сьогодні 10:41
Сьогодні 10:41
Літак, 34 артсистеми та 1240 вояків: втрати ворога за добу
Сьогодні 09:18
Сьогодні 09:18
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.