Мочанов у Луцьку: фронтові «селфі», піца для кіборгів і що може врятувати країну

Нам за всю історію нашої землі доводилося боротися з кимось за когось і проти когось. Боротися за щось – ми цей вектор десь загубили. Для нас стало національною забавою проти кого дружити і з ким дружити. За два тижні до Майдану я сказав, що мені не хотілося б ні в ЄС, ні в Росію, ні в США. Бо Євросоюз – незрозуміле для мене об’єднання. Бо Греція – це Європа і Норвегія – це Європа, Польща – це Європа і Іспанія – це Європа, Португалія – Європа і Бельгія. Я мрію про таку країну, щоб сюди приїхали європейці, росіяни, американці, австралійці, араба і сказали: молодці, збудували країну, де люди зажили достойним життям.

Більше двох годин український автогонщик, волонтер і бард Олексій Мочанов спілкувався з лучанами напередодні свого концерту вчора, 19 травня.

Мочанов - людина, яка говорить про актуальне, наболіле та говорить правдиво. Нагадаємо, у січні відомий автогонщик Олексій Мочанов звернувся до терориста Гіві і його поплічників з проханням обміняти його на «кіборгів», які потрапили в полон у донецькому аеропорту.

Селфі на фронті

Вміння автогонщика стали у пригоді для поїздок на фронт: 86 тисяч кілометрів, поїздки по три рази на тиждень. Спочатку до друзів їздили, потім на ті ж точки, коли друзі йшли на ротацію. Я порадив не з підрозділами працювати, а з точками: Дебальцеве, Піски. Якщо там є друзі – можеш поспілкуватися, немає друзів – відвантажив і поїхав. Але тоді ти можеш бути впевнений, що твій тепловізор не їздить по всій країні.

Зараз на фронті не можна говорити «селфі». Бо селфі почали називати самостріл. Там специфічне почуття гумору.

Життя там - воно інше. Якщо переривається зв’язок під час обстрілів, то лише 10% вірогідності, що передзвонює та сама людина. Може, він хоче подзвонити, щоб попрощатися. А може, це - негідник, який знайшов телефон, аби познущатися, вимагатиме викуп.

Там в нас сцена в кращому випадку – сходинка БТРа. Що слухають на війні? Точно не про війну. Ми мало граємо злобних, воєнних пісень. Це тут одягають камуфляж, тактичні окуляри, пофарбують машину і кричать: «Я воював і маю право».

Я на футбол перестав ходити. Бо один раз пішов на «Динамо»-«Шахтар» після фронту, і коли фанати запустили петарду, я розтягнувся як павук на землі. Всі стоять – посміхаються. А я кажу: якщо ви там на такий звук не зреагуєте – мамі привезуть вас без голови, скажуть: може ваш, може не ваш.

Донецький аеропорт

Чи не єдиною розвагою в Донецькому аеропорту в нас було дивитися Новоросія–ТВ. Там весь час у рухомому рядку якісь оголошення. Ми переписали усі номери і дзвонили на них з аеропорту. Записувалися в добровольці. Якось «Богема» подзвонив і почав замовляв піцу «4 сири» з салямі – а у нас сухпай та вода, прострочена на 2 роки. Хвилин 15 записували замовлення і ця пані питає: «А привезти куди?». І Богема такий «Пацани, а яка адреса цього терміналу в аеропорту?». Ми всі чули, як рветься замовлення з вигуками: неймовірно, як так можна.

Міліцію викликали: «Терміново приїжджайте, тут озброєні люди готують злочин!». – «Де?» - «До нас в термінал лізуть».

Було й таке: «Пожежа, пожежа!» - «Де?» - «Вежа горить» - «Яка вежа?» - «Диспетчерська».

В добровольці записувалися.

Та кількість крові, яку я побачив за минулий рік, більша, ніж хтось бачив на свинобійні. Війна не пахне героями. Я більше не їм гематоген, бо знаю, як він пахне.

Політичний вибір українців

У нас чомусь чекають, що ось хлопці повернуться з фронту і «Вони покажуть». А чому вони мають щось змінювати? Чому, коли люди голосували, не передзвонили на передову і не спитали, за кого б вони проголосували? Так би вони віддали шану тим хлопцям, які там.

Порошенко, Яценюк – це колективний Янукович. Ніхто не подумав з тих 54%, які за президента проголосували, що людям дали невиконанні обіцянки. Один раз я запитав у Порошенка: «Наскільки серйозно ви готові боротися з корупцією?». Він каже: «Я готовий рідного брата посадити». Після цього я сказав: «Петре Олексійовичу, на цьому наша розмова закінчується. У вас немає брата. Він помер у 1998 році».

Коли Порошенко давав мені орден я сказав, що як громадянину все, що дає мені цей орден – це військові почесті на похороні. У мене багато друзів на фронті і багато друзів музикантів, тому я впевнений, що на моєму похороні і так стрілятимуть, гратимуть на музичних інструментах, і навіть співатимуть. Тому єдине, що дає орден - узаконення безладу на моєму похороні. Орден я комусь віддав.

Те, чого ми не цінуємо

Українці не хочуть стати успішними людьми, бо це - велика відповідальність і тяжкий труд. Треба пізно лягати і рано ставати. Зате модно і популярно мати атрибути, які помилково вважаються показниками успішності. Ми можемо намагатися придбати квартиру в центрі, де загазовано, немає де припаркуватися, але тому що це – атрибут успішності.

Після Тибету я прилетів і в Борисполі бетон поцілував. Які ж ми д***и, що не цінуємо всього, що нам дала природа. На Тибеті відсутній зелений колір, там пісок, сніг, блакитне небо – ото й вся кольорова гамма. Я скажу, що не просто жити, коли зелений колір випав зі спектру. Нам же доля дала два моря, гори, чорнозем, озера як у Фінляндії, ліси, як в Прибалтиці. І все ми робимо руками, але через інше місце, бо руки до голови погано прикріплені.

Тест на людинолюбство

До речі, зі смертю Андрія Кузьменка, який був хорошим товаришем, українці не пройшли тест на людинолюбство. Адже лідер гурту «Скрябін» загинув через власну помилку. Але про водія молоковоза хтось згадав на день сьомий після аварії. А якби машина врізалася в молоковоз лівіше на кілька метрів – водій теж міг загинути.

Хто врятує Україну

Коли треба було приймати непопулярні рішення всі бояться громадської думки. Чому віддають нашу територію? Бо треба досягати компромісу. А компроміс це не коли одному добре, а іншому погано, а коли всім не дуже добре, але могло бути набагато гірше.

Майдан стояв проти олігархів, то перша трійка, які пройшли, – олігарх, зечка і п***с. Оце вибрали.

Ми не виліземо з цієї ситуації без мінімум року реальної військової диктатури з моральними якостями.

Третій майдан, якщо він буде, то буде біля кожного МВС, кожного суду і ради, а не в Києві. Він буде перманентно-розсіяний. Тоді на всіх не вистачить людей, щоб всіх побити. Але життя показує, що, коли пахне смаженим – залишається мало народу.

Я далекий від думки, що всі восени візьмуть і почитають передвиборні програми. Ми цінуємо людей за те, як вони виглядають, і за те, про що вони брешуть.

Будь-яка людина, яка врятує країну, буде проклятою за життя, і буде оспіваною через покоління. Дуже важливо тій команді вчасно відійти від справ, а не йти з політики вперед ногами. Найбільша біда, коли одні й ті ж люди завершать війну і почнуть щось будувати.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---