«Ми тікали босі, а ще лежав сніг». 87-річна волинянка пережила депортацію і голод

Мешканка села Ковбань Горохівської громади у свої 87 років шиє без окулярів і в’яже симпатичні різнокольорові килимки. Коли залишається наодинці, відразу бере до рук гачка для в’язання.

Жінка пережила примусову депортацію в 40-х роках із польського села Модринець, де народилася, існування в евакуаційних вагонах і виселення на Херсонщину, в степах якої лютував голод, ідеться в сюжеті ТРК «Аверс».

Пані Марія понад половину свого життя мешкає в Ковбані. Дитинство, однак, провела в селі Модринець.

Вона пригадує: «Палили село і ми утікали. Вершник їхав і давав знати, що потрібно тікати, бо село горить, війна починається. Мама саме спекла хліб, взяла булку, якогось сала і мене за руку. Мені було вісім років. Я тільки закінчила перший клас. Була ще сестра, старша на два роки. Ми з мамою втікали, пороззувалися, були босі, а ще стояв сніг. Вийшли на тракт, а звідти тікали фурами до Грубешева».

Читати ще: 94-річна волинянка, яка пережила Другу світову: «Німці так не знущалися, як зараз Росія»

Не маючи вибору, батько записався на переїзд до Херсона. Тоді дозволяли вивозити все на станцію до Сокаля.

«Нам давали все вивозити туди. І як вивозили до Сокаля, то військо охороняло, бо там у лісах були поляки, українці. Партизани стріляли. Ми боялися, щоб нас не побили… Там ми були 12 неділь, поки нас ешелони забрали. Мали там перини, подушки. Ночували. Там у землі викопували кухні, де варили їсти. На нас напали короста, воші. Боже, ми не могли те все повидлублювати. Якоюсь сіркою мазали, поки нас не забрали в Херсон», – розповідає старенька.Коли сім’я дісталася до Херсонщини, батько почав шукати хату, в якій можна було би оселитися. Родина знайшла прихисток у місцевої жінки з двома дітьми.

Читати ще: 94-річний волинянин спить на вуликах і чекає розпаду Росії

Дуже добре пані Марія запам’ятала голод, який у 40-х роках лютував у тамтешніх степах.

«Тато й мама їздили на роботу волами – 12 кілометрів у степ. А там – голодовка. Вони не мали що їсти. Там мати з двома синами посмажить по пригорщі насіння, поділить, вони поїдять, води поп’ють і лягають спати… Там їли здохлятину. Навіть як наш кінь здох, то прийдуть люди із мішками, той – за стегно, той – за лопатку», – говорить довгожителька.

Тому родина вирішила їхати на Волинь – до батькової сестри.

«У село прийшли. Хату поставили. У селі осталися. Із 1947 року ми на Ковбані», – зазначає пані Марія.

На Волині вона закінчила школу, працювала в колгоспі, співала в церковному хорі та тут створила свою сім’ю. Має велику родину: три дочки, шість онуків і 13 правнуків. Коли всі діти та онуки їдуть на роботу, то лишається наодинці та бере до рук гачка для в’язання, тканину зі старого одягу і плете різнокольорові килимки. Цій роботі її навчила ще мама.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---