«Не вважаю себе політиком»: мер Луцька розповів про рекорди в спортзалі та який фільм дивиться, коли поганий настрій

Луцький міський голова Ігор Поліщук давно відомий своєю пристрастю до спорту й тренувань. Високий та атлетичний, очевидно, він знає, як підтримувати себе у формі.

«Зважаючи на його габарити, мені завжди було цікаво, чи під’їдав він трішки стероїдів свого часу, і, знаєте, – думаю, що ні», – пише Руслан Пилипчук на сайті Трибуна.

Так вийшло, як зазначає Руслан Пилипчук, що впродовж років він багато разів перетинався з Ігорем Поліщуком у сесійній залі, але ніколи не спілкувався з ним під диктофон. Будучи чесним – років п’ять-сім тому ця розмова була би про щось інше. Але цьго разу він вирішив поспілкуватися з мером Луцька про фізичну культуру та спорт у житті мера. Особливу увагу приділили баскетболу.

– Колись Гантер Томпсон, з творчістю якого ви знайомі, отримав можливість поспілкуватися з Ніксоном. І хоча він міг поставити йому багато гострих та незручних запитань – вони поговорили про спорт. Ми з вами не є опонентами, як були вони, але саме ця аналогія спала мені на думку, коли прийшла ідея записати неполітичне інтерв’ю з Ігорем Поліщуком. Скажіть, яке місце спорт посідає у вашому житті? Скільки часу ви приділяєте тренуванням та фізичній активності?

– Я би хотів, щоб ми одразу розділили поняття. Спорт високих досягнень – це річ, якою займаються професійно, присвячуючи цьому все своє життя. Це не просто тренування – це режим, правильне харчування, відновлення та дисципліна. Все інше – це фізична культура або аматорський спорт, який не потребує такого рівня самовіддачі та підготовки. Я ніколи не був профі, проте зі школи серйозно займався плаванням, а в подальшому – різними іншими видами рухової активності.

Читати ще: Чим Луцька громада жила торік і перспективи 2025-го: інтерв’ю з мером Ігорем Поліщуком

Спорт та тренування займають важливе місце в моєму житті, але саме зараз, через дуже складну ситуацію, часті відрядження та поїздки на фронт із допомогою воїнам, не маю можливості приділяти достатньо часу та займатися так, як хочу. Хоча не так давно мій графік дозволяв проводити на тиждень три-чотири тренування в тренажерному залі, три велотренування та виконувати три легкі пробіжки. Проте я не закинув повністю. Намагаюся знаходити можливість попрацювати в залі та покрутити педалі.

– Всі знають, що ви любите тягати залізо і добряче проїхатися. Не запитуватиму, чому ви нині надаєте більшу перевагу, бо з ваших слів – вільного часу обмаль. Але скажіть наступне: яку найдовшу дистанцію ви долали на велосипеді і як тоді почувалися?

– В мене є різні велосипеди: і шосейні, і гірські (МТБ). Кожен із них має свої переваги. На шосе я найбільше їхав 160 кілометрів за один раз. Але в мене не було мети поставити якийсь рекорд. Зважаючи на те, що в нашій області є спортсмени, які можуть здолати 600 кілометрів за один раз, то я не вважаю свій результат видатним. Проте він є і почувався я тоді добре – міг проїхати більше.– Чи є подорож, яка вам запам’яталася найбільше?

– Не можу виділити одну. Маю улюблені маршрути і завжди чекаю нагоди, щоб ними проїхатися.

– А які маршрути улюблені?

– Якщо це тренування на шосейному велосипеді – то дороги до Ковеля, Рівного. Рідше – до Володимира чи Львова. Якщо пересічна місцевість, то дуже люблю лісові поїздки. Дуже гарно у Гаразджі. Також полюбляю поїздки на територію Звірівського ЛМГ та у Воротневі.

– Як готуєтеся до довгих дистанцій?

– Ніяк. За можливості потрібно добре виспатися і взяти з собою багато води та якісь вуглеводи, щоб підживлювати організм під час дороги.

– Що для вас важливіше під час велопоїздки: результат і швидкість чи відчуття та емоції від процесу?

– Коли їду на шосейному велосипеді, то більше цікавить результат та швидкість. Коли ж на гірському – то враження та емоції від того, що я побачив, виходять на перше місце.– Тренажерку також не оминемо. Який ваш підхід до силових тренувань? Чи є якісь секрети?

– Мій підхід полягає в тому, що кожну вправу потрібно робити усвідомлено. Не для галочки. А максимально зосереджено виконувати кожен рух. На першому місці – правильна техніка, а не вага. Інакше – ризик травм та відсутність прогресу.

Читати ще: «Захист України – це наша спільна справа». Інтерв’ю з Луцьким міським головою

Робочу вагу потрібно збільшувати поступово. Багато молодих людей намагаються когось здивувати своїми рекордами, але в наш час ніхто на це не звертає уваги. Можна лише пошкодити свої суглоби, зв’язки, м’язи.

Також важливо пам’ятати про відновлення: якщо його не буде – високих результатів точно не досягнути.

– Для багатьох робота в залі – це не просто тренування, а гонитва за певними результатами. Чи маєте ви власні рекорди?

– Хоча я ніколи не ставив роботу для акцентованої силової підготовки на перше місце, у свої найкращі часи мав такі показники: жим лежачи – 150 кілограмів, присідання – 200, станова тяга – 180.

– Ми спілкуємося напередодні Кубка міського голови з баскетболу 3×3. Якби завтра відбувся баскетбольний матч між командами луцької та рівненської міських рад, на якій позиції ви б зіграли?

– Напевно, на позиції четвертого номера – важким форвардом. Відповідно до мого зросту, ваги та швидкості.– Луцьк – баскетбольне місто. Тут є професійний клуб, який співпрацює та має підтримку влади. Тут відбувається багато змагань різного рівня. У нас навіть американці грають за «Старий Луцьк-Університет». Як вважаєте, чому сформувалася така увага до цього виду спорту в громаді, яку ви очолюєте?

– Я думаю, що вона сформувалася історично. Дуже добре, що в нас є професійний клуб. Для наших місцевих дітей, які займаються баскетболом, це величезна перевага та орієнтир – до чого вони можуть рухатися. Коли такої команди нема – вони розуміють, що потрібно їхати в інше місто.

Читати ще: «Старий Луцьк-Університет» підписав двох молодих баскетболістів

Зі свого боку намагаємося створювати відповідну інфраструктуру. Так, зараз триває війна і ми не можемо відкривати велику кількість спортивних майданчиків, як було колись. Але встигли активно попрацювати раніше і навіть після повномасштабного вторгнення додали ще два. Загалом таких ігрових зон у нас близько 20 у місті. Найбільша розташована навпроти центрального парку на вулиці Глушець, 37А.

Дуже чекаємо на завершення війни, щоб створювати більше можливостей для тренувань дітям, підліткам і людям будь-якого віку, які хочуть активно проводити час.

– Чим для вас особисто є «Старий Луцьк»? Ви вболівальник клубу?

– Мені дуже приємно, що місто має свій професійний баскетбольний клуб, це піднімає наш статус та покращує імідж. Клуб створює Луцьку додаткову промоцію, виводить нас на загальноукраїнську спортивну арену. Звичайно, що я стежу і за успіхами, й за поразками «Старого Луцька». Дуже радію, коли вдається перемагати, і трішки сумую, якщо не виходить.– Чи бачите ви перспективу того, що Луцьк стане своєрідною баскетбольною столицею регіону? Колискою цього спорту в західній Україні?

– Я вважаю, що Луцьк має гарні перспективи у багатьох напрямах, враховуючи баскетбольний. Ми підтримуємо і баскетболістів, й інших місцевих спортсменів. У нас є спеціальні стипендії, допомагаємо з інвентарем та виїздами на змагання. Наша команда дуже хотіла би, щоб Луцьк став баскетбольною столицею, і ми готові заради цього працювати. Чи зможемо? Певен, що дізнаємося після завершення війни.

– Будемо добігати до кінця, але декілька запитань ще знайдеться. Я особливо люблю дізнаватися щось таке: улюблені фільми, книги, спортсмени. Ми ж продовжимо на своїй хвилі: чи є у вас улюблений баскетболіст або команда?

– Лос-Анджелес «Лейкерс» – улюблена команда. З гравців не виділю когось одного, але згадаю декількох легенд: Майкл Джордан, Шакіл О’Ніл та Леброн Джеймс.

– А якщо говорити загалом про спорт: кого б із відомих спортсменів ви виділили для себе? Можливо, є ті, на кого рівнялися?

– Не хочу виділяти когось одного – це буде несправедливо. Я скажу загалом: люди, які професійно займаються спортом, дуже мене надихають. Вони мають колосальний самоконтроль та віддають життя заради досягнення результатів. Ці люди щодня викладаються на 100% і постійно перебувають у шаленому ритмі. Неважливо, який вид спорту – я відчуваю величезну повагу до них.

– Що спільного між політикою та спортом?

– Я думаю, що небагато. Не відношу себе до політиків. Мені подобається займатися містом, розвивати його та вирішувати проблеми. Є якісь елементи політики в міській раді. Найчастіше – коли триває сесійне засідання. Але як на мене, небагато спільного. Бо в спорті ти вкладаєш свої зусилля, енергію і маєш потім результати. В політиці дуже часто так не буває.

– Чи є у ваших планах спортивні вершини, які ще плануєте підкорити?

– Хотів би офіційно виконати норматив КМС з силового триборства. Сподіваюся, що зможу досягнути цього результату після війни.

– Яке кіно або книгу про спорт ви б порадили?

– Я раджу читати про спорт книги, які дозволять стати кращим у конкретному виді. Я би не виділяв якусь одну. За моїми плечима чимало книг про заняття в залі, про велосипедний спорт – те, що мені цікаво. Якщо ви серйозно займаєтеся – рекомендації видатних тренерів та спортсменів стануть в нагоді.

Щодо фільмів – «Реслер» з Мікі Рурком. Це більше життєва драма, але її показано через спорт. Також класика кіно – «Скажений бик» 1980 року. І ще один класний фільм, який мало хто бачив. Це історія про дорослішання – «Йдучи у відрив». Завжди дивлюся цей фільм, коли в мене поганий настрій. Рекомендую!

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---